Читать книгу Загадки - Леонід Глібов - Страница 2

Котилася тарілочка

По крутій горі,

Забавляла любих діток

У моїм дворі.

Нам тієї тарілочки

Чому не любить —

Хорошая, золотая

І як жар горить.

Прийшла баба – сама чорна,

І чорний жупан, —

Заховала тарілочку

У синій туман.

Постихалі співи й жарти

У дворі моїм;

Золотої тарілочки

Стало жаль усім.

Зачинився я у хаті,

У віконці став

І про тую тарілочку

Співати почав:

«Туманочку, туманочку!

Поклонись зорі,

Покоти нам тарілочку

По нашій горі…»

Де не взявся із-за лісу

Невідомий птах,

Довгохвостий, гостроносий,

На восьми ногах.

Тільки став я приглядаться —

І що, і відкіль,

А він зразу розігнався —

І в вікно сусіль…

Я – на піч та у куточку

Зігнувсь, притаївсь

І, щоб птах той не надибав, —

Ряденцем укривсь.

Навіжений птах літає,

Не найде ніде

І тонесенько виводить:

«А де дідок, де?»

Закричав горлатий півень

І прогнав мій страх,

Я зрадів – і не побачив,

Де той дівся птах.

Золотую тарілочку

Всі знають давно:

То на небі СОНЦЕ ясне,

На весь світ одно.

Чорна баба – нічка темна:

Із давних-давен

Покриває все на світі,

Як погасне день.

Заховався, шуткуючи,

Дідусь-господар,

Щоб не зразу догадались,

Що той птах-КОМАР.