Читать книгу З подорожньої книжки - Леся Українка - Страница 1

При березi гори в жалобi,

снiгами лямованi хмари

всi чорнi, мов покрив на грoбi,

пiд ними узгiр’я, як мари…

Така тут земля. А на морi…

Чайки якось хижо кигичуть,

злу радiсть я чую в тiм хорi,

мов згубу на нас вони кличуть.

Рипить корабель, стогне тяжко,

здригається, наче конає,

угору здiймається важко,

ще важче удiл поринaє.

Маленький гурток подорожнiх

притих, не почуєш i слова,

лише по каютах порожнiх

iде якась жаска розмова.

То вiтер часами закине

з вiкoнечка снiгом-крупою

i в дверi покинутi лине,

злий холод несучи з собою.

День, вечiр, нiч, ранок – все бiле,

все тьмяне, нi темне, нi видне:

за хмарами сонце зомлiло,

вiд мiсяця мла тiльки блiдне.

Мандруємо вогким туманом

назустрiч слiпiй снiговицi…

Так линуть малим караваном

у вирiй запiзненi птицi.