Читать книгу З подорожньої книжки - Леся Українка - Страница 2

Боже! куди се я плину

сим бiловiйним туманом?

Може, я лину на безвiсть

в вогкi летючi снiги?

Може, то тiльки легенда —

край той, осяяний сонцем,

край той, куди я збиралась

болi свої вiднести?

Може, то казка знадлива —

тії смарагдовi луки,

плеск тепловодої рiчки,

злотоiскристi пiски?

Може, то вiдьма-гарячка

спогади й мрії зiбрала,

з них на вогнi мого палу

дивний зварила напiй

і пройняла менi душу

непереможним безумством

тим, що людину заводить

на бездорiжжя страшні?

Може, i в сніжних пустелях

fаtа mоrgаnа[2] панує,

марева срiбно-блакитнi

сiючи в бiлих снiгах?

Може, прокинуся хутко

з сеї примари-омани

десь на безлюднiм просторi

i без надiй на життя?..