Читать книгу П’ять травм і масок, які заважають бути собою - Лиз Бурбо, Лиз Бурбо - Страница 5

Погляньмо, що означає слово «відторгнення» або «відторгнути». Словник пропонує нам декілька визначень: відштовхувати, усувати, відмовлятися; не терпіти, не приймати, видаляти.

Багатьом не відразу зрозуміла різниця між цими поняттями: «відторгнути» та «покинути». Покинути когось означає віддалитися від людини заради когось або чогось іншого, тоді як відторгнути – це відкидати, не бажати когось бачити поруч із собою або у своєму житті. Той, хто покидає, стверджує: «Я не можу»; тоді як той, хто відторгає, радше говорить: «Я не хочу».

Відторгнення є дуже глибокою травмою, адже той, хто від неї страждає, відчуває відмову власного єства й, зокрема, заперечення права на існування. Серед п’яти травм відторгнення з’являється першим: воно дається взнаки ще на світанку життя людини. Душа, що повертається на Землю для того, щоб загоїти цю травму, переживає відторгнення з моменту народження, а в деяких випадках – ще до народження.

Візьмемо приклад небажаного дитя, що прийшло у світ, як то кажуть, «через випадковість». Якщо душа цього немовляти не впоралась із почуттям відторгнення, тобто їй не вдалося залишитися собою та втішатися життям, незважаючи на несприйняття, дитина неминуче знову переживатиме стан відторгнення. Промовистий випадок – малеча народжується не тієї статі, яку хотіли батьки. Звичайно, існують різні причини, через які один з батьків відторгає дитину; але нам важливо зрозуміти: лише ті душі, що мають цю потребу пережити досвід відторгнення, притягуються до одного з батьків або ж до обох, які так чи інакше відторгнуть свою дитину.

Часто трапляється, що один з батьків не має наміру відторгати дитя, але, попри це, воно все одно почувається відторгненим із найменшого приводу: через дошкульні зауваження, нетерпимість, гнів тощо. Якщо травма не загоєна, вона легко активується знову. Особа, яка почувається відторгненою, необ’єктивна. Вона витлумачує всі випадки крізь фільтри своєї травми й відчуває себе відторгненою навіть тоді, коли на це немає підстав.

Щойно дитина починає почуватися відторгненою, вона береться створювати маску ВТІКАЧА. Неодноразово мені доводилося лікувати регресії до стану зародка, і я переконалася, що особа з травмою відторгнення ще в утробі матері відчуває себе дуже крихітною, намагається зайняти якомога менше місця, занурена в непроглядну темряву. Це переконало мене, що маска втікача може розпочати своє формування ще до народження.

Звертаю твою увагу, що відтепер і до кінця книжки я вживатиму термін «утікач» на позначення людини, яка страждає на відторгнення. Маска втікача – це нова особистість, характер, що формується як спосіб уникнути мук відторгнення.

Така маска фізично виявляє себе у формі уникливого тіла, тобто тіла або його частини, що немовби хоче вислизнути, щезнути. Тіло – вузьке й ущільнене, так щоб легше вислизнути, не посідати багато місця, не бути помітним серед людей. Це тіло не хоче займати багато простору, за образом і подобою втікача, який все життя ухиляється від присутності на видному місці. Коли тіло справляє враження примари без плоті, ніби крізь шкіру просвічуються кістки, можна виснувати, що в індивіда наявна глибока травма відторгнення.

Утікач – це особа, яка сумнівається у своєму праві на існування, якій здається, що вона втілилася ще не цілком і не повністю. Тому її зовнішній вигляд часто навіює враження незавершеного, недобудованого, з відсутніми фрагментами; а деякі частини тіла не до кінця припасовані одне до одного. Скажімо, правий бік обличчя або тіла може помітно відрізнятися від лівого; це можна легко розгледіти неозброєним оком, і не обов’язково проводити виміри. Але нечасто трапляються люди з абсолютно симетричними частинами тіла.

Незавершене, недобудоване тіло вирізняється такими ділянками, яким нібито бракує якихось елементів, як-от сідниць, грудей, підборіддя; щиколотки набагато менші за литки, помітні западини в ділянці спини, грудини, живота тощо. Частини тіла згори та знизу можуть не відповідати одна одній.

Побачивши, як ця особа немовби зіщулилася всередину себе, хочеться сказати, що її тіло покорчило. Плечі зсунуті вперед, руки часто притиснені до тулуба. Неначе щось блокує зростання всього тіла або окремих його частин. Ніби одна частина тіла відрізняється від інших за віком; інколи здається, що це дорослий у тілі дитини.

Коли ти бачиш когось із таким викривленим і непропорційним тілом, можеш виснувати, що ця особа страждає від травми відторгненого та покинутого. Перш ніж народитися, її душа обрала саме це тіло, щоб опинитися в ситуації, що спонукає до подолання цих травм.

Утікач має характерно невелике обличчя та очі. Очі здаються відсутніми або порожніми, бо людина з цією травмою схильна за першої-ліпшої нагоди відступати у свій світ або ж витати у хмарах (в астралі). Часто ці очі наповнені страхом. Роздивляючись обличчя втікача, може скластися враження, ніби на ньому бачиш маску, особливо на очах, бо під ними видно темні кола. Утікачеві й самому здається, ніби він дивиться крізь маску. Деякі втікачі зізнавалися мені, що відчуття маски на обличчі могло залишатися протягом усього дня, тоді як для інших – лише декілька хвилин. Не важливо, скільки це триває; важливо, що це їхній спосіб не бути присутніми в тому, що відбувається навколо, – аби уникнути страждань.

Якщо людині властиві всі ці ознаки, її травма відторгнення набагато глибша, ніж тоді, коли в неї спостерігається лише одна ознака: наприклад, очі втікача. Коли тілу людини припадає близько п’ятдесяти відсотків фізичних ознак, притаманних утікачеві, можна виснувати, що вона носить маску для самозахисту проти відторгнення приблизно п’ятдесят відсотків часу. Це може стосуватися, наприклад, особи з доволі великим тілом, але з маленьким обличчям і маленькими очима втікача або людини з великим тілом і тонкими щиколотками. Якщо ознакам утікача відповідає лише частина тіла, то травма відторгнення менш глибока.

Носити маску означає перестати бути самим собою. Уже змалку ми призвичаюємося до не властивої нам поведінки, вірячи, ніби вона нас захистить. Першою реакцією людини, яка відчула себе відторгненою, є втеча. Дитина, що стала на шлях створення маски втікача, коли вона відчула себе відторгненою, швидше за все житиме у своєму уявному світі. Через це вона найчастіше розумна та спокійна, не зчиняє галасу та не створює проблем.

Наодинці вона бавиться у своєму уявному світі й будує повітряні замки. Вона може навіть вірити, що батьки не є справжніми й переплутали її в пологовому будинку. Така дитина вигадує різні способи втечі з дому; один з них – явне бажання піти до школи. Натомість уже в школі вона почувається відторгненою або відторгає сама себе, літаючи «у хмарах», вирушаючи у свій світ. Одна жінка розповідала мені, що в школі вона відчувала себе «туристкою».

З іншого боку, така дитина хоче, щоб її помітили, хоч вона не надто вірить у своє право на існування. Пригадую одну маленьку дівчинку, яка ховалася за меблями, поки її батьки вітали гостей у дверях. Коли помітили, що її ніде немає, усі заходилися її шукати, але вона не вийшла зі схованки, знаючи, що всі хвилюються ще більше. Вона говорила собі: «Я хочу, щоб вони мене знайшли. Я хочу, щоб вони зрозуміли, що я існую». На цьому прикладі бачимо, що дівчинка так мало вірила у своє право на існування, що створювала ситуації, які дозволяли їй це право довести.

Оскільки тіло такої дитини часто менше за середнє, вона нагадує ляльку або якесь беззахисне створіння. Ось чому мати надмірно опікується нею. Їй часто говорять, що вона надто мала для того, надто слабка для цього. Дитина починає настільки вірити в це, що її тіло залишається маленьким. Отож бути улюбленцем для неї стає чимось задушливим. Згодом, коли хтось полюбить її, першою реакцією в неї буде відторгнення або втеча, тому що страх задушення нікуди не зник. Надто захищена дитина почувається відторгненою, бо відчуває, що її не сприймають такою, якою вона є. Щоб компенсувати її малість і вразливість, близькі намагаються все зробити й усе помислити за неї; однак, замість відчувати себе коханою, за цих обставин дитина почувається відторгненою у своїх здібностях.

Утікач вважає за краще не прив’язуватися до матеріальних речей, бо вони можуть завадити його втечі, коли він на неї наважиться. Він немовби з пташиної високості споглядає за всім матеріальним. Він запитує себе, що робить на цій планеті, і йому складно повірити, що він може бути щасливим тут. Його більше приваблює все, що пов’язано з духом, а також інтелектуальний світ. Він не часто користується матеріальними речами для задоволення, адже вважає це зайвим. Одна молода жінка казала мені, що не любить ходити по магазинах. Вона робить це лише для того, щоб відчути себе живою. Утікач визнає, що гроші потрібні, але радості вони йому не додають.

Відстороненість від матеріальних речей створює втікачеві труднощі на рівні сексуального життя. Зрештою він ладен повірити, що сексуальність суперечить його духовності. Чимало жінок-утікачок мені повідали, що вважають секс недуховним, надто після того, як вони стали матерями. Часто трапляється, що протягом усього періоду вагітності їхні чоловіки погоджуються не займатися з ними любов’ю. Утікачам буває важко збагнути, що вони можуть мати такі самі сексуальні потреби, як і будь-яке нормальне людське створіння. Вони тяжіють до ситуацій, коли їх відторгають у сексуальному плані: або їхні партнери, або ж вони самі звикають абстрагуватися від своєї сексуальності.

Травма відторгнення переживається з одним із батьків тієї самої статі. Якщо ти впізнаєш себе в описі людини, що відчуває своє відторгнення, це означає, що ти пережив таке відчуття з одним зі своїх батьків тієї самої статі. Він першим пробуджує вже наявну в тобі травму. Отож нормальною і людяною реакцією стає неприйняття та гнів до цієї рідної людини, аж настільки, що ти можеш відчувати до неї ненависть.

Роль рідної людини однієї з нами статі полягає в тому, щоб навчити нас любити – любити себе і давати любов. Рідна людина протилежної статі навчає нас дозволяти любити себе і приймати любов.

І якщо ми не приймаємо одного зі своїх батьків, то рішення не брати його собі за модель теж нормальне. Цим неприйняттям пояснюються і твої труднощі, пов’язані з цією травмою: маючи таку саму стать, що й один із батьків, якого ти не приймаєш, тобі нелегко прийняти й любити себе.

Утікач вважає себе нікчемним, нічого не вартим. Через це він застосує всі способи, щоб стати досконалим, підняти свою вартість у своїх очах і в очах інших. Слово «НІЯКИЙ» дуже поширене в його лексиконі, коли він говорить про себе чи про інших. Наприклад, можна почути, як він промовляє:

• «Начальник сказав мені, що я ніякий, отож я звільнився».

• «Мати моя ніяка в хатніх справах».

• «Мій батько геть ніякий у стосунках з моєю матір’ю, як і мій чоловік зі мною. Я не засуджую її за те, що вона покинула його».

У нас у Квебеку радше вживають слово «НІЩО» в тому самому значенні:

• «Я знаю, що нікчема, інші значно цікавіші за мене».

• «Хоч що я робив, це нічого не дає, завжди доводиться починати спочатку».

• «Роби, як знаєш, для мене це ніщо».

На семінарі один утікач поділився зі мною, що почувається нікчемним і ні на що не придатним в очах батька. «Коли він говорить зі мною, я ніби розчавлений і задушений; у мене на думці тільки бажання втекти від нього, бо я втрачаю всю свою витримку. Мене гнітить вже сама його присутність». Жінка-втікачка розповіла, що, коли їй було шістнадцять років, мати сказала, щоб вона зникла назавжди, хай навіть помре, нікому від цього гірше не стане. Уникаючи страждань, дівчина відтоді повністю віддалилася від матері.

Цікаво зазначити, що дитину, яка почувається відторгненою, до втечі підбурює саме рідна людина тієї самої статі. Я часто чула, що один із батьків у ситуації, коли дитина хоче піти з дому, говорить: «Гарна ідея! Іди, нам буде вільніше!» Так дитина відчуває ще більше відторгнення та гнів на рідну людину. Такого типу ситуація виникає з тим із батьків, хто так само мав травму відторгнення. Він заохочує до втечі, бо цей спосіб йому вже знайомий, навіть якщо він цього не усвідомлює.

Також до лексикону втікача належить слово «немає». Наприклад, на запитання: «Як твоє сексуальне життя?» і «Які в тебе стосунки з тією особою?» утікач відповість: «Їх немає»; тимчасом як більшість людей сказали б просто, що якось не дуже клеїться.

Також утікач вживає слово «зникати». Наприклад, він скаже: «Мій батько ставиться до матері як до повії… Хотілось би зникнути» або «Хоч би мої батьки зникли».

Утікач шукає самотності, усамітнення, тому що боїться уваги; він не знає, як поводитися, що робити в таких випадках. Так ніби його буде забагато. У родині, у будь-якому гурті він стирається. Вважає, що має знести безліч неприємних ситуацій, ніби в нього немає права на відсіч. Так чи інакше, він не бачить виходу. Наприклад, дівчинка просить у матері допомогти їй з уроками й чує відповідь: «Звернися до батька. Хіба ти не бачиш, що я зайнята, а йому немає чого робити?» Першою реакцією відторгнутої дитини будуть думки: «Авжеж, мене не люблять, ось чому мати не хоче мені допомогти», і вона шукатиме місце, де зможе побути наодинці.

Утікач має небагатьох друзів у школі, а згодом і на роботі. Його вважають одинаком і залишають сам на сам. Що більше він відособлюється, то більше стає непомітним. Потрапляє до зачарованого кола: коли відчуває себе відторгненим, то вдягає маску втікача, щоб не страждати; відтак настільки стирається, що інші більше його не помічають. Він дедалі більше опиняється на самоті й так знаходить більше підстав відчувати відторгнення.

Ситуація, яку я тобі опишу, траплялася зі мною багато разів наприкінці семінарських занять, у той момент, коли кожен ділиться враженнями про те, чим семінар йому був корисний. З яким здивуванням я помітила присутність людини, яку я не помітила протягом дводенного семінару! Я запитувала себе: «Де ж вона була весь цей час?» Трохи згодом я зрозуміла, що в неї тіло втікача і вона примостилася позаду інших так, щоб не бути на видноті. Коли я зауважую таким особам, що вони занадто приховані, вони відповідають майже незмінно: «Мені немає нічого цікавого сказати. Тому я й не говорю».

Справді, утікач зазвичай розмовляє обмаль. Якщо він таки бере слово і говорить багато, то намагається зміцнити самооцінку; і його слова можуть здатися, на думку інших, дещо зарозумілими.

У втікача часто виникають проблеми зі шкірою, щоб до нього не торкалися. Шкіра – це орган контактний, і вигляд її може або привернути, або відштовхнути іншу людину. Проблемна шкіра в людини є несвідомим способом оточити себе дистанцією, обмежити доторки, зокрема в місцях, де залягає проблема. Я неодноразово чула, як утікачі говорили: «Під час доторків у мене враження, ніби мене витягують з мого кокона». Травма відторгнення змушує людину повірити: якщо вона житиме у своєму світі, то не буде страждати, адже там вона не стане відторгати саму себе, а інші не зможуть до неї дістатися. Ось чому вона відхиляє пропозиції працювати гуртом і сторониться. Так можна загорнутися у свій кокон.

Тому втікач легко і залюбки виходить в астрал. Але, на жаль, найчастіше це відбувається несвідомо. Він може навіть думати, що це звичайне явище та інші так само витають «у хмарах», як і він. Часто-густо його думки розсіяні. Інколи від нього можна почути: «Мені потрібно зібрати себе докупи». Йому здається, ніби він розсипався на частинки. Це відчуття, зокрема, притаманне тим, чиє тіло скидається на зібрання розрізнених фрагментів. Я чула, як втікачі говорять: «Я почуваюся відрізаним від інших. Немовби я тут відсутній». Дехто зізнавався, що має чітке відчуття, ніби тіло розділене навпіл, ніби в талії тіло розрізане ниткою. Одну мою знайому, за її відчуттями, нитка розділяла на рівні грудей. Після застосування техніки абстрагування, якої я навчаю на одному зі своїх семінарів, жінка відчула, як верхня й нижня частини тіла поєдналися, і вона подивувалася своїм новим відчуттям. Це дало їй змогу зрозуміти, що, починаючи з дитинства, вона не була насправді у своєму тілі. Жінка не знала, що означає «бути прив’язаним до землі».

На семінарах я помічаю, зокрема в жінок-утікачок, що вони полюбляють сидіти на стільці, схрещуючи ноги під стегнами. Здається, їм було б зручніше сісти на землю. Але, не торкаючись землі, їм легше кудись відлетіти. Утім, вони заплатили за участь у занятті, а це засвідчує, що певна їхня частина прагне бути тут, хоча їм складно зосередитися і долучитися до гурту. Отож я їм кажу, що в них є вибір: відлетіти в астрал і пропустити те, що відбувається тут, або залишитися прив’язаними до місця й бути разом зі всіма.

Як я вже зазначала, утікач не відчуває прийняття або схвалення з боку одного зі своїх батьків тієї самої статі. Це не обов’язково означає, що той один з батьків його відторгнув. Утікач переживає це відчуття. Ця ж душа могла повернутися на Землю, щоб улагодити травму приниження, і мала б відчувати приниження з цими самими батьками з відповідним до цієї травми ставленням. З іншого боку, само собою зрозуміло, що втікач притягує досвід відторгнення більше, ніж інша людина, як-от брат чи сестра, які не мають цієї травми.

Той, хто страждає від відторгнення, постійно шукає любові одного з батьків тієї самої статі; або вона переносить свій пошук на інших осіб тієї самої статі. Вона вважатиме, що буде неповною, поки не здобуде любові тієї рідної людини. Ця людина дуже чутлива до найменшого дрібного зауваження від одного з батьків і легко переконується у своєму стані відторгнення. Вона поступово розгортає свою злостивість, що навіть переростає в ненависть, – настільки сильне її страждання. Пам’ятай, що для ненависті потрібно багато любові. Велика любов, що розчарувалася, обертається на ненависть. Травма відторгнення настільки глибока, що серед п’яти характерів утікач найбільше схильний до ненависті. Він може легко перейти через стадію великої любові до стадії великої ненависті. Це свідчить про значне внутрішнє страждання.

Щодо рідної людини протилежної статі, утікач боїться відторгнути її сам і стримується у своїх вчинках або словах, адресованих їй. Через свою травму він не є сам собою. Він вдається до всіляких маневрів, щоб не відторгнути цю рідну людину, оскільки взагалі не хоче, щоб його звинуватили, ніби він когось відторгнув. З іншого боку, він хотів би, щоб рідна людина тієї самої статі докладала зусиль і робила маневри, потрібні для того, щоб утікач менше відчував своє відторгнення. Він не хоче бачити, що його страждання спричинені незагоєною травмою, а один з батьків тієї самої статі в цьому насправді не винний. Якщо втікач переживає досвід відторгнення одним із батьків або іншою особою протилежної статі, то звинувачує за це себе самого й себе ж самого відторгає.

Якщо ти розпізнав у себе травму відторгнення, то для тебе, хай навіть твоя рідна людина справді тебе відторгає, важливо зрозуміти й прийняти таке: саме тому, що твоя травма не загоєна, ти притягуєш до себе таку рідну людину й таку ситуацію. Але допоки ти віритимеш, що всі негаразди з тобою трапляються через провину інших, ця травма не зможе бути зцілена. Як наслідок твоєї реакції на своїх батьків у тебе може легко виникати відчуття відторгнення іншими людьми тієї самої статі, що й у тебе, і тобі завжди буде страшно відторгнути людей протилежної статі. Поки ти боїшся їх відторгнути, не дивуйся, що врешті-решт ти це зробиш. Нагадую тобі: що більше ми підживлюємо страх, то швидше він конкретизується.

Що сильніша травма відторгнення, то більше людина притягує обставини, за яких її відторгнуть саму або вона відторгне когось іншого.

Що більше втікач відторгає себе, то сильніше боїться, що відторгнуть його. Він постійно себе знецінює. Часто порівнює себе з тими, хто в чомусь кращий за нього, і це підштовхує його до переконання, що він гірший за інших. Утікач не помічає, що в певних сферах може бути кращим, ніж будь-хто інший. Йому навіть складно повірити, що хтось інший може вибрати його в друзі, у подружжя або люди можуть по-справжньому його полюбити. Одна мати розповіла мені, коли діти сказали їй, що вони люблять її, вона не розуміла, за що!

Так утікач живе в стані невизначеності. Коли його обирають, він у це не вірить і сам себе відторгає, деколи аж настільки, що може зрештою зіпсувати чи зруйнувати сприятливу для нього ситуацію. Коли його не обирають, він відчуває себе відторгнутим іншими. Один юнак з багатодітної родини розповідав мені, що батько ніколи не доручав йому якоїсь справи, отож він одразу робив висновок, що інші були кращими за нього. Не дивно, що надалі батько робив свій вибір на користь когось іншого, а не сина. Хлопець потрапив у зачароване коло.

Утікач часто говорить або думає, що його справи або думки не мають цінності. Коли на нього звертають увагу, він губиться, йому здається, що він займає чимало місця. Якщо втікач використовує багато простору, то в нього виникає відчуття, що він комусь заважає. Заважати комусь для нього означає, що його відторгнуть ті, кого він потурбує. Навіть у материнській утробі втікач не займає багато місця. Він намагатиметься уникати всього доти, доки його травма нарешті не загоїться.

Коли він говорить, а хтось його перебиває, його миттєва реакція – подумати, що він не важливий, отож він зазвичай замовкає. Людина без травми відторгнення радше подумає, що нецікавим є сказане твердження, а не вона сама. Утікачу також складно висловити свою думку, коли його не просять, оскільки втікачеві здається, що інші відчують з його боку конфронтацію та відстороняться від нього.

Якщо втікачу потрібно звернутися з проханням до когось, а інша людина зайнята, то він відмовиться і нічого не скаже. Він знає, чого хоче, але не наважується про це попросити, вважаючи це недостатньо важливим, щоб потурбувати іншого.

Багато жінок розповідали мені, що з підліткового віку перестали довірятися своїй матері зі страху, що їх не зрозуміють. Вони вірять: аби тебе розуміли, потрібно, щоб тебе любили. Але бути зрозумілим не має нічого спільного з любов’ю. Любити – це приймати іншого, навіть якщо не розумієш його. Через це вірування вони не висловлюються відверто, уживають туманні натяки. Такі жінки намагаються втекти від теми, водночас бояться порушити інше питання. Як наслідок, вони поводяться так і з іншими жінками. Якщо втікач чоловік – то так само складаються стосунки з батьком та іншими чоловіками.

Ще одна особливість утікача – прагнути досконалості в усьому, що він робить, адже він вірить, що якщо припуститься помилки, його осудять. Осуд же для нього тотожний відторгненню. А оскільки він не вірить у власну досконалість, то намагається досягти досконалості у своїй роботі. На жаль, він плутає «бути» й «робити». Його пошук досконалості може навіть стати нав’язливим. Утікач настільки хоче все зробити досконало, що будь-яка робота забирає в нього більше часу, ніж потрібно. І через це він знову зазнає відторгнення з боку інших.

Найбільший страх утікача – впасти в паніку. Щойно йому здається, що в певній ситуації він може запанікувати, його першою реакцією буде порятуватися, сховатися або втекти. Утікач був би ладний зникнути, бо знає, що в стані паніки він застигає на місці, не може поворухнутися. Він вірить, що, утікаючи, уникне лиха. Така людина настільки переконана, що не зможе дати собі ради, що зрештою легко піддається паніці, навіть коли для цього немає підстав. Бажання зникнути настільки властиве втікачам, що в деяких з них я неодноразово спостерігала регресії до зародкового стану. Вони розповідають, що їм хотілося сховатися в утробі матері. Це свідчить, що процес розпочинається дуже рано.

Притягуючи у своє життя людей і ситуації, яких він боїться, утікач потрапляє в обставини, що викликають у нього паніку. Його страх перетворює ситуацію на ще більш драматичну. Він завжди знаходить різні пояснення для виправдання своєї втечі та уникання.

Утікач легко панікує й застигає на місці від страху в присутності рідної людини або інших осіб однієї з ним статі (надто якщо вони нагадують йому цю рідну людину). З одним із батьків або людьми протилежної статі такого страху він не відчуває. З ними йому легше спілкуватися й доносити свою думку. Я також помітила, що втікач у своєму лексиконі часто вживає слово «паніка». Він скаже, наприклад: «У мене паніка від самої думки, що потрібно кинути курити». Людина без травми відторгнення просто сказала б, що їй складно відмовитися від сигарет.

Наше его робить усе, що може, аби ми не помічали наших травм. Чому? Бо ми несвідомо надали йому таке право. Ми настільки боїмося знову пережити біль, пов’язаний з кожною травмою, що всіма способами намагаємося не зізнаватися собі: ми переживаємо відторгнення тому, що відторгаємо самі себе. Ті, хто від нас відсторонюється, з’явилися в нашому житті для того, щоб показати нам, наскільки ми відторгаємо самі себе.

Страх перед своєю панікою змушує втікача в різних ситуаціях втрачати пам’ять. Він може думати, що в нього проблеми з пам’яттю, але в реальності в нього проблема зі страхом. Я часто помічаю під час нашого заняття «Стань ведучим-конферансьє», що коли учасник з характером утікача має вийти та зробити доповідь перед аудиторією (навіть якщо він добре підготувався і знає свою тему), в останню хвилину страх настільки переповнює його, що в нього стається пробіл у пам’яті. Утікач навіть деколи покидає своє тіло, і воно застигає перед усіма, немовби він відлетів у вирій. На щастя, ця проблема мало-помалу виправляється ним самим упродовж позбавлення своєї травми відторгнення.

Після всього сказаного в цьому розділі само собою зрозуміло, що травма відторгнення впливає на наш спосіб комунікації. Страхи втікача, які заважають йому чітко висловлюватися й говорити про свої потреби, зводяться до такого переліку: страх не бути цікавим, не мати цінності, бути незрозумілим, боятися, що інші слухають з обов’язку або ввічливості. Якщо ти впізнаєш себе в цих страхах, то час замислитися, що ти не є самим собою і над тобою панує травма відторгнення.

Цікаво спостерігати, як наші травми впливають на наш спосіб харчування. Людина живить своє фізичне тіло так само, як емоційне та ментальне тіло. Утікач у харчуванні надає перевагу маленьким порціям і часто втрачає апетит, коли переживає страх або інтенсивні емоції. Серед інших перелічених нами типів утікач найбільше схильний до анорексії. Людина, яка має цей недуг, майже повністю відмовляється від їжі, адже вважає себе надто гладким, коли ж насправді це зовсім не так. Це його метод, щоб спробувати зникнути. Коли в нього з’являється вовчий апетит, він знову прагне втекти вже через їжу, накидаючись на неї. Однак до такого способу втечі він вдається зовсім рідко. Частіше для втечі він обирає алкоголь або наркотики.

Коли втікач наляканий, його тягне на солодке. Оскільки страх забирає в людини енергію, зазвичай припускають, що споживання цукру додає сил. На жаль, це лише тимчасова енергія, яку потрібно часто поновлювати.

Наші травми заважають нам бути собою. Це призводить до блокування певних органів, а внаслідок цього виникають хвороби. Кожному типу характеру притаманні свої особливі захворювання та недуги, що пов’язані з відповідним психічним налаштуванням.

Ось кілька хвороб і недуг, які можуть з’явитися у втікача:

• Він часто страждає на ДІАРЕЮ, адже відторгає їжу, перш ніж тіло встигає засвоїти поживні речовини, так само як надто швидко він відторгає ситуацію, яка могла б бути корисною для нього.

• У багатьох спостерігається АРИТМІЯ, нерегулярний серцевий ритм. Коли серце починає калатати з шаленою швидкістю, у людини з’являється враження, що воно хоче вискочити з грудей, майнути геть. Це ще один спосіб бажати втекти від нестерпної ситуації.

• Я вже зазначала, що травма відторгнення настільки болісна, що для втікача цілком нормально ненавидіти одного зі своїх батьків тієї самої статі, якого він ще в дитинстві засудив за свої страждання. Утім, утікачеві доволі складно пробачити себе за ненависть до цієї рідної людини, отож він ладен краще не думати й не знати про цю ненависть, що нікуди не поділася й досі. Якщо він не дасть собі право ненавидіти одного зі своїх батьків, він може захворіти на РАК – хворобу, пов’язану зі злістю, ненавистю, душевним болем, пережитим на самоті.

Якщо людині вдасться дійти до зізнання, що вона ненавиділа одного зі своїх батьків, раку не буде. Тяжка хвороба може виникнути в тому разі, коли людина виношує ідею насильства щодо своєї рідної людини, але це не буде рак. Рак виявляє себе здебільшого в людини, яка багато страждала, але звинувачує себе. Вона не хоче визнавати, що злостилася на одного зі своїх батьків, бо це означає визнати себе злим і безсердечним. Це означає також погодитися, що вона відторгає свою рідну людину, яку сама й засуджувала за те, що та відторгнула її.

Утікач не дає собі права бути дитиною. Він змушує себе пришвидшити процес дорослішання, щоб, як йому здається, менше страждати від своєї травми. Саме тому тіло втікача або частина тіла нагадує тіло дитини. Рак указує на те, що він не дав права страждати дитині в собі. Він не прийняв того, що це цілком людяно ненавидіти й злоститися на одного зі своїх батьків, якого вважав винним за свої страждання.

• Серед інших хвороб і недугів, які властиві втікачеві, – це також проблеми ДИХАЛЬНИХ ФУНКЦІЙ, зокрема під час паніки.

• Також він піддається АЛЕРГІЯМ унаслідок несприйняття та відторгнення певних харчів або речовин.

• Він може перейти до БЛЮВАННЯ спожитої їжі, щоб вказати на своє відторгнення людини чи ситуації. Я чула від підлітків такі слова: «Я хотів би виблювати свою матір (або батька)». Утікач може висловити своє бажання «виблювати» ситуацію або людину у фразах: «Мене від тебе нудить!» або «Мене від цього знуджує!» Це все способи висловити бажання відторгнути когось або щось.

• НЕПРИТОМНІСТЬ або ЗАПАМОРОЧЕННЯ для втікача є ще одним способом вислизнути від ситуації або людини.

• У серйозних випадках утікач зникає, впадаючи в КОМУ.

• Утікач, що страждає на АГОРАФОБІЮ, використовує цей розлад, щоб уникнути певних ситуацій або людей, які могли б довести його до паніки. (Щодо цього розладу див. с. 76–79.)

• Якщо втікач зловживає цукром, то може притягнути хвороби підшлункової залози, як-от ГІПОГЛІКІМІЮ чи ДІАБЕТ.

• Якщо накопичилося багато ненависті до одного з батьків унаслідок болю, спричиненого відторгненням, яке втікач пережив і переживає, і якщо він доведений до емоційної та ментальної межі, у нього може сформуватися ДЕПРЕСИВНИЙ або МАНІАКАЛЬНО-ДЕПРЕСИВНИЙ СТАН. Якщо він думає про самогубство, то не говорить про це, а коли береться за справу, зробить усе, щоб не схибити. Ті, хто часто говорить, що покінчить життя самогубством, але роблять це невдало, коли переходять до справи, належать до характеристики покинутих. Я говорю про них у наступному розділі.

• Утікач, якому ще змалку складно визнати себе повноцінною людиною, схильний спробувати стати кимось іншим: так, він губиться в особистості іншої людини, якою захоплюється; наприклад, юна дівчина жадає бути Мерілін Монро. Вона може так і продовжувати, змінюючи один взірець на інший. Небезпека цієї ексцесивної поведінки в тому, що згодом це може спричинити ПСИХОЗ.

Перелічені недуги чи хвороби трапляються і в осіб з іншими типами травм, але найбільш поширеними вони, вочевидь, є для тих, хто відчуває себе відторгнутим.

Якщо ти розпізнав у себе травму відторгнення, то більш імовірно, що хтось із твоїх батьків однієї з тобою статі також відчуває себе відторгненим своєю рідною людиною тієї самої статі. Крім того, є велика ймовірність, що він почувається відторгненим і тобою. Хай навіть це залишається неусвідомленим жодною стороною, але ця констатація правдива й перевірена на тисячах випадках людей-утікачів.

Пам’ятай: головна причина будь-якої травми полягає в нездатності пробачити собі те, що ми заподіяли собі або іншим. Собі пробачити складно, адже зазвичай ми навіть не помічаємо, що ображені на себе. Що глибша в тебе травма відторгнення, то певніше це означає, що ти відторгаєш себе або інших людей, ситуації або проєкти.

Ми докоряємо іншим за те, що робимо самі, але не хочемо цього помічати.

Саме тому ми притягуємо до себе людей, які нам показують те, що ми робимо іншим і собі.

Ще одним способом усвідомити, що ми відторгаємо себе або іншу людину, є сором. Справді, ми переживаємо почуття сорому, коли хочемо сховатися або приховати свої вчинки. Цілком нормально вважати соромними вчинки, за які ми докоряємо іншим. Надто ми не хочемо, щоб вони дізналися, що ми самі поводимося так само, як вони.

Пам’ятай, що все описане вище переживається тільки тоді, коли людина, яка страждає на відторгнення, вирішує вдягнути маску втікача, сподіваючись уникнути страждань; це залежить від глибини та серйозності травми.

Цю маску, буває, носять кілька хвилин на тиждень, а іноді – майже постійно.

Притаманна втікачеві поведінка пояснюється страхом знову пережити травму відторгнення. Утім, ти, імовірно, міг упізнати себе в деяких вчинках, але не в усіх, що були описані вище. Для людини майже неможливо впізнати себе в усіх згаданих формах поведінки. Кожній травмі, описаній у цій книжці, відповідають свої форми поведінки та внутрішнє налаштування. Отож ці способи думати, відчувати, говорити та діяти, пов’язані з кожною травмою, указують на реакцію особистості на все, що відбувається в її житті. Людина в стані реакції не зосереджена у своєму серці, а отже, не може жити в добрі та щасті. Ось чому так важливо усвідомлювати моменти, коли ти перебуваєш у стані реакції, а коли є самим собою. Тільки так ти зможеш стати господарем свого життя і не дозволяти страхам керувати тобою.

Мета цього розділу – допомогти тобі усвідомити травму відторгнення. Якщо ти впізнаєш себе в описі маски втікача, то в останньому розділі я подаю інформацію, яка знадобиться тобі для того, щоб загоїти цю травму, знову стати собою, не запевняти себе, ніби життя сповнене болю відторгнення. Якщо ти не помічаєш у собі цієї травми, то перш ніж відкинути таку можливість, я тобі раджу запитати в тих, хто тебе добре знає, чи вони згодні з тобою. Я вже зазначала, що можливо мати лише незначну травму відторгнення. У такому разі ти знайдеш лише деякі її ознаки. Нагадую тобі, що важливо довіряти насамперед фізичному опису, бо наше тіло ніколи не обманює, тоді як ми самі можемо легко себе переконати.

Якщо ти впізнаєш цю травму в деяких своїх знайомих, не потрібно намагатися їх змінити. Радше використовуй те, що ти дізнався в цій книжці, щоб виявити більше співчуття до людей, краще зрозуміти їхню реактивну поведінку. Бажано, щоб вони самі прочитали мою книгу, якщо зацікавилися цією темою; не потрібно їм пояснювати зміст своїми словами.