Читать книгу П’ять травм і масок, які заважають бути собою - Лиз Бурбо, Лиз Бурбо - Страница 7

Будова тіла залежного. (Травма покинутого)
Розділ 3. Покинутий

Оглавление

Покинути означає залишити, кинути, більше не хотіти кимось займатися. Багато людей плутають відторгненого з покинутим. Інколи почуваєшся відторгнутим, бо інший відштовхнув, не хоче бачити поряд із собою. Але важить не ситуація, а викликані нею відчуття. Щоб дізнатися, яка травма була роз’ятрена, треба звернути увагу на реакції та на людину, з якою переживається проблема. Якщо це особа тієї самої статі, що в нас, завжди активується травма відторгнення, а якщо це особа протилежної статі – активується травма покинутого.

Покинутий переживає травму на рівні «мати» й «робити», тоді як для відторгнутого притаманний рівень «бути».

Ось кілька прикладів ситуацій, що пробуджують у дитини травму покинутого.

Малюк може почуватися покинутим…

 якщо його мати раптом зосереджує увагу на новонародженого. Це відчуття ще й посилюється в тому разі, коли дитинка потребує більше турботи, часто хворіє або має особливі потреби. Покинутому здається, що мати постійно його залишає й займається немовлям. Йому спадає на думку, що тепер так буде завжди й мати більше не повернеться.

 якщо батьки щодня ідуть на роботу та приділяють йому обмаль часу.

 коли його госпіталізують і мусить залишитися в лікарні. Він не розуміє, що відбувається. Йому може здаватися, що в минулі тижні він поводився нечемно й батькам це набридло; тоді почуття покинутого загострюється. У лікарні він може вирішити, що батьки покинули його назавжди. Навіть якщо вони навідують його щодня, біль, що закарбувався в момент відчуття себе покинутим, візьме гору. Страждання спонукає його створити собі маску, що, як він вірить, допоможе більше не відчувати цього болю.

 коли батьки на час своєї відпустки віддають його доглянути, хай навіть рідній бабусі.

 якщо мати завжди хворіє, а батько відсутній або надто заклопотаний, щоб займатися ним. Дитина в такому разі має давати собі раду самостійно.

Я знала одну жінку, яка пережила величезний страх у віці вісімнадцяти років, коли помер її батько. Ця смерть була ще більш травматичною, бо її мати впродовж кількох років повторювала, що виставить її за двері, щойно їй виповниться 21 рік. Дівчина, почуваючись покинутою своєю матір’ю, була налякана й говорила собі: «Що станеться зі мною після смерті татка, що вдіяти, коли мене виженуть з рідної домівки і я залишуся зовсім одна?»

Багато людей, що тримають у собі травму покинутого, засвідчують, що в дитинстві їм бракувало спілкування з боку рідної людини протилежної статі. Вони вважали її надто замкненою й ображалися на неї, оскільки вона залишала іншому рідному всю ініціативу. Більшість таких дітей були переконані, що вони не були цікаві для рідної людини протилежної статі.

За моїми спостереженнями, травма покинутого була завдана рідною людиною протилежної статі. Утім, я помітила, що травма покинутого дуже часто переживається дітьми разом із травмою відторгнення. Дитина відчуває себе відторгненою одним зі своїх батьків тієї самої статі й покинутою одним із батьків протилежної статі, який, на її переконання, мав би більше займатися нею і слідкувати за тим, щоб інший рідний менше відштовхував її. Дитина може переживати досвід, у якому вона почувається покинутою одним із батьків тієї самої статі, але насправді вона переживає з ним травму відторгнення. Чому? Річ у тім, що рідна людина тієї ж статі, яка не достатньо займалася нею, діє так, тому що відторгає себе саму – і це те, що дитина відчуває в глибині душі. Коли один з батьків відторгає себе і має дитину однієї з ним статі, то це цілком закономірно. Такий дорослий відторгає цю дитину, можливо, несвідомо, тому що вона постійно повертає його до пережитої травми. Приклад жінки, яка у вісімнадцять років втратила свого батька, добре ілюструє цю подвійну травму відторгненої та покинутої.

Заглиблюючись у дослідження характерів, ти збагнеш, що більшість людей мають кілька травм. Утім, не у всіх однаковий рівень болю.

Той, хто має травму покинутого, не достатньо емоційний. Нестача фізичного харчування також може спричинити травму покинутого; зазвичай вона з’являється до дворічного віку. Щоб сховати від себе цю травму, людина створює маску ЗАЛЕЖНОГО. Отож я вживатиму слово «залежний» на позначення людини, яка потерпає від травми покинутого.

Цій масці властиве тіло, якому бракує тонусу. Видовжений, худорлявий та обвислий корпус указує на сильну травму покинутого. М’язова система недорозвинена, здається, що вона неспроможна тримати тіло прямо, немовби їй потрібна стороння допомога. Тіло точно виражає те, що відбувається всередині людини. Залежний гадає, ніби не може нічого досягнути сам, ніби для підтримки він має потребу в комусь іншому. Тіло від голови до п’ят відображає цю потребу в підтримці. У такій людині можна легко розгледіти маленьку дитину, яка потребує допомоги.

Травму покинутого також виказують великі сумні очі; вони ніби хочуть притягнути іншого поглядом. Ноги слабкі, а руки такі довгі, що створюється враження, ніби вони звисають уздовж корпусу. Здається, ця людина ніби не знає, що вдіяти з руками, надто коли на неї дивляться інші. Також для маски залежного характерно, що деякі частини тіла розташовані трохи нижче за норму. Залежний деколи має згорблену спину, так ніби хребет не може втримати його цілком рівно. Інші частини тіла, як-от плечі, груди, сідниці, щоки, живіт, мошонка в чоловіків тощо, можуть бути відвислими або в’ялими.

Як бачимо, найбільш разюча ознака залежного – це нестача тілесного тонусу. Щойно ти помічаєш в’ялу, розслаблену частину тіла, можеш констатувати, що ця людина носить маску залежного, щоб приховати свою травму покинутого.

Пам’ятай, що інтенсивність травми визначає товщу маски. Украй залежна особа матиме всі перелічені вище ознаки. Якщо їх лише декілька, це означає, що травма менш глибока. Важливо знати, що повнота, нестача тонусу в певних частинах тіла, надлишок ваги свідчать про іншу травму, про яку говоритимемо далі на сторінках цієї книги, а для травми покинутого притаманна загальна нестача тонусу.

Тобі треба також навчитися розрізняти маски втікача та залежного. У полі твого зору можуть бути дві дуже худі особи: одна – утікач, інша – залежний. В обох можуть бути тонкі зап’ястя та щиколотки. Різниця, власне, полягає в тонусі. Утікач, незважаючи на свою худорлявість або низький зріст, тримається струнко, тоді як залежний має ослаблений вигляд, невпевнену поставу. Складається враження, що у втікача шкіра прилипла до кісток, але м’язова система добре розвинена, тоді як у залежного більше плоті, однак йому бракує тонусу.

Коли особа страждає від обох травм відторгненого та покинутого, ти можеш виявити в її тілі певні риси й утікача, і залежного. Ознака, яка найбільше впадає в очі, позначає травму, від якої людина страждає найчастіше.

Приглядатися до людей навколо себе для того, щоб виявляти їхні травми, – це чудова вправа на інтуїцію. Оскільки тіло говорить нам про особистість майже все, дедалі більше людей прагнуть змінити зовнішній вигляд у різний спосіб, наприклад, з допомогою естетичної хірургії, важкої атлетики тощо. Коли людина намагається приховати від інших своє тіло, це означає, що вона хоче сховати травми, яким відповідають модифіковані частини тіла.

Але з допомогою інтуїції ми можемо виявити ці змінені частини тіла. Я неодноразово зустрічала таких людей. Наприклад, під час консультації я помітила, що в моєї пацієнтки гарні та пружні перса, хоча, поглянувши на неї в першу мить, моя інтуїція підказала, що в неї мали бути обвислі груди. Це був немов короткочасний «спалах». Оскільки я навчилася довіряти своїй інтуїції, то спитала жінку: «Дивно, я дивлюся на тебе й бачу красиві пружні перса, але до цього мені здалося на мить, що вони маленькі й обвислі. Може, ти зробила операцію?» Жінка підтвердила, що справді вдалася до послуг пластичної хірургії, тому що не любила свої груди.

Трохи важче розгледіти деякі деталі, зокрема тонус тіла, скажімо, у жінки через бюстгальтер, підкладки на плечах або сідницях, а також інші аксесуари, які збивають з пантелику. Але принаймні той, хто дивиться в дзеркало, не може себе обманювати. Отож я рекомендую прислухатися до своєї інтуїції та першого враження.

Я знаю чоловіків, які з юного віку займаються важкою атлетикою, однак, незважаючи на великі м’язи, все одно в них відчувається нестача тонусу. Коли ці люди припиняють фізичні вправи, то залишаються з доволі в’ялим, аморфним тілом. Це трапляється лише із залежними. Якщо травму приховали з допомогою фізичних вправ, це не означає, що вона зникне. Повернуся до свого прикладу рани на руці, про яку я говорила в першому розділі. Навіть якщо людина сховає руку в рукавичку або за спиною, від того її травма все одно не загоється.

Серед п’яти різних типів залежний найбільше схильний ставати жертвою. Велика ймовірність, що один із його батьків або навіть обидва теж були жертвами. Жертва – це особа, яка створює у своєму житті різного роду труднощі – насамперед проблеми зі здоров’ям – для того, щоб привернути до себе увагу. Це відповідає потребам залежного, якому здається, що на нього ніколи не звертають достатньо уваги. Коли людина нібито намагається в різний спосіб привернути увагу, насправді вона шукає можливість відчути себе достатньо важливою, щоб отримати підтримку. Такій людині здається, що коли їй не вдасться привернути увагу іншого, вона не зможе на нього розраховувати. Це явище можна помітити в залежних, коли вони ще доволі малі. Залежна дитина має потребу відчувати, що якщо вона оступиться, то зможе розраховувати на когось, хто поставить її на ноги.

Ця особа надто драматизує; найменший інцидент набуває для неї гігантських масштабів.

Якщо, наприклад, чоловік не зателефонував дружині й не попередив, що запізниться, вона думає про найгірше і не розуміє, чому він не повідомив і змусив її так страждати. Дивлячись на людину, яка поводиться як жертва, часто запитуєш себе, як їй вдається накликати на себе стільки проблем. Залежний не сприймає ці перипетії як труднощі. Радше проблеми підносять йому цінний подарунок – увагу інших людей. Це дозволяє залежному не відчувати себе покинутим. Бути покинутим для нього набагато болісніше, ніж переживати різні проблеми, які він притягує. Справді зрозуміти це може лише інший залежний. Що більше людина поводиться як жертва, то глибшою стає її травма покинутого.

Я помітила також, що жертва дуже часто любить грати роль рятівника. Наприклад, залежний прагне взяти на себе обов’язки батька щодо своїх братів і сестер або намагається врятувати того, кого він любить, від якоїсь халепи. Це вже тонші способи здобути увагу. Натомість, коли залежний робить багато послуг іншій людині, то насамперед бажає отримати компліменти, почуватися важливим. Утім, таке прагнення часто спричиняє для залежного біль у спині, адже він перекладає собі на спину чужі обов’язки.

Часто в його житті чергуються злети й падіння. Деякий час він щасливий і все гаразд, але раптово – почувається сумним і нещасним. Він навіть запитує себе, чому так відбувається, адже зміни трапляються без очевидної причини. Уважно шукаючи, залежний може виявити в собі страх самотності.

Підтримка з боку інших є тією формою допомоги, якої залежний потребує якнайбільше. Не важливо, чи складно йому, чи легко ухвалювати рішення самостійно, він зазвичай спершу звертається за порадою або схваленням до інших. У своїх рішеннях він потребує підтримки. Через це виглядає так, ніби такому індивіду складно ухвалювати рішення, але насправді він не наважується на щось або сумнівається у своєму рішенні лише тоді, коли не відчуває підтримки інших. Його очікування щодо інших залежать від того, чим вони можуть йому допомогти. У будь-якому випадку, така людина шукає не так фізичної допомоги, як почуття підтримки її справ і намірів з боку інших. Коли її підтримують, вона відчуває це як допомогу і любов.

Цікаво зазначити, що хоч залежному потрібна підтримка, він часто вживає фразу: «Я не терплю». Це свідчить, до якої міри, не помічаючи цього, він здатний зробити іншим те, що закидає їм, або ж боїться, що хтось це може заподіяти йому.

Залежний може здатися лінивим, бо не любить виявляти активність або фізично працювати один; він потребує чиєїсь присутності, щоб відчувалася підтримка. Якщо він робить щось для інших, то очікує емоційної віддачі. Коли, займаючись приємною справою з кимось іншим, він отримує бажані емоції, то прагне зробити так, щоб це продовжувалося. Коли спільна робота добігає кінця, він скаже: «Шкода, що це завершилося!» Кінець чогось приємного сприймається ним, немовби його покинули.

Залежна людина з ознаками жертви, надто серед жінок, має схильність ставити багато запитань і переходити на дитячий голосок. Це помітно в тих випадках, коли жінка просить про допомогу: їй дуже складно прийняти відмову й вона ладна наполягати на проханні.

Що більше вона страждає, чуючи від когось «ні», то рішучіше готова вжити всіх засобів, аби отримати бажане, тобто вдається до маніпуляцій, вередує, шантажує тощо.

Так, залежна особа часто просить поради, оскільки не вірить, що здатна впоратися з проблемою сама, але зовсім не обов’язково, що вона прислухається до отриманих порад. Відтак залежний учиняє по-своєму, адже шукав він не так пораду, як просто підтримку. Коли він іде з іншими людьми, то пропускає їх перед себе, бо воліє, щоб інші його вели. Він вважає, якщо добре впорається із завданням самостійно, ніхто надалі не займатиметься ним, і повториться ізоляція, якої залежний хотів би уникнути за будь-яку ціну.

П’ять травм і масок, які заважають бути собою

Подняться наверх