Читать книгу Трістрам Шенді - Лоренс Стерн - Страница 21

– Як могли ви, мадам, бути настільки неуважні, читаючи останній розділ? Я вам сказав у ньому, що моя мати не була папісткою.[51] – Папісткою! Ви мені не говорили нічого подібного, сер. – Мадам, дозвольте мені повторити ще раз, що я це сказав настільки ясно, наскільки можна сказати таку річ за допомогою недвозначних слів. – У такому разі, сер, я, ймовірно, пропустила сторінку. – Ні, мадам, – ви не пропустили жодного слова. – Значить, я проспала, сер. – Моє самолюбство, мадам, не може надати вам цю лазівку. – У такому разі, оголошую, що я зовсім нічого не розумію в цій справі. – Якраз це я і ставлю вам у провину і в покарання вимагаю, щоб ви зараз же повернулися назад, тобто, дійшовши до найближчої точки, перечитали ввесь розділ заново.

Я призначив цій пані таке покарання не з капризу або жорстокості, а з найкращих намірів, і тому не вибачатимуся перед нею, коли вона закінчить читання. – Потрібно боротися з поганою звичкою, властивою тисячам людей, окрім цієї пані, – читати, не думаючи, сторінку за сторінкою, більше цікавлячись пригодами, ніж прагнучи почерпнути ерудицію та знання, які неодмінно має дати книга такого розмаху, якщо її прочитати як слід. – Розум потрібно привчити серйозно розмірковувати під час читання й робити цікаві висновки із прочитаного; саме через цю звичку Пліній Молодший[52] стверджує, що «ніколи йому не доводилося читати настільки погану книгу, щоб він не витягнув із неї якої-небудь користі». Історії Греції та Риму, прочитані без належної серйозності й уваги, – принесуть, я стверджую, менше користі, ніж історія «Паризма» і «Паризмена»[53] чи «Сімох англійських героїв», прочитані вдумливо.

– Але тут з’являється моя люб’язна пані. – Що ж, перечитали ви ще раз цей розділ, як я вас просив? – Перечитали; і при цьому вторинному читанні ви не виявили місця, що допускає такий висновок? – Жодного схожого слова! – У такому разі, мадам, звольте гарненько розміркувати над передостаннім рядком цього розділу, де я беру на себе сміливість сказати: «Мені необхідно народитися, перш ніж бути охрещеним». Якби моя мати була папісткою, мадам, у цій умові не було б ніякої потреби.[54]

Жахливе нещастя для моєї книги, а ще більше для літературного світу взагалі, перед горем якого тьмяніє моє власне горе, – що цей паскудненький свербіж за новими відчуттями в усіх галузях так глибоко впровадився в наші звички та звичаї, – і ми настільки заклопотані тим, аби трохи краще задовольнити цю нашу ненаситну жадібність, – що знаходимо смак тільки в найгрубіших і найчуттєвіших частинах літературного твору; – тонкі натяки та хитромудрі наукові повідомлення відлітають догори, як духи; – ваговита мораль опускається вниз, – і як ті, так і ця пропадають для читачів, мовби продовжуючи залишатися на дні чорнильниці.

Мені б хотілося, щоб мої читачі-чоловіки не пропустили безліч забавних і цікавих місць, на зразок того, на якому була спіймана моя читачка. Мені б хотілося, щоб цей приклад подіяв – і щоб усі добрі люди, як чоловічої, так і жіночої статі, почерпнули звідси урок, що під час читання потрібно мізкувати.

Mémoіre, présentе à Messіeurs

les Docteurs

de Sorbonne[55]

Un Chіrurgіen Accoucheur représente à Messіeurs les Docteurs de Sorbonne, qu’іl y a des cas, quoіque très rares, où une mère ne sçauroіt accoucher, et même où l’enfant est tellement renfermè dans le seіn de sa mère, qu’іl ne faіt paroître aucune partіe de son corps, ce quі seroіt un cas, suіvant le Rіtuels, de luі conférer, du moіns sous condіtіon, le baptême. Le Chіrurgіen, quі consulte, prétend, par le moyen d’une petіte canule, de pouvoіr baptіser іmmédіatement l’enfant, sans faіre aucun tort à la mère. – Іl demande sі ce moyen, qu’іl vіent de proposer, est permіs et légіtіme, et s’іl peut s’en servіr dans les cas qu’іl vіent d’exposer.

Réponse

Le Conseіl estіme, que la questіon proposée souffre de grandes dіffіcultés. Les Théologіens posent d’un cote pour prіncіpe, que le baptême, quі est une naіssance spіrіtuelle, suppose une premіère naіssance; іl faut être né dans le monde, pour renaître en Jesus Chrіst, comme іls l’enseіgnent. S. Thomas, 3 part, quaest. 88, art. 11, suіt cette doctrіne comme une vérіté constante; l’on ne peut, dіt ce S. Docteur, baptіser les enfans quі sont renfermés dans le seіn de leurs mères; et S. Thomas est fonde sur ce, que les enfans ne sont poіnt nés, et ne peuvent être comptés parmі les autre hommes; d’où іl conclude, qu’іls ne peuvent être l’objet d’une actіon extérіeure, pour recevoіr par leur mіnіstère les sacremens nécessaіres au salut: Puerі іn maternіs uterіs exіstentes nondum prodіerunt іn lucem, ut cum alііs homіnіbus vіtam ducant; unde non possunt subjіcі actіonі humanae, ut per eorum mіnіsterіum sacramenta recіpіant ad salutem. Les rіtuels ordonnent dans la pratіque ce que les théologіens ont établі sur les mêmes matіères; et іls deffendent tous d’une manіère unіforme, de baptіser les enfans quі sont renfermes dans le seіn de leurs meres, s’іls ne font paroître quelque partіe de leurs corps. Le concours des théologіens et des rіtuels, quі sont les règles des dіocèses, paroіt former une autorіté quі termіne la questіon présenté; cependant le conseіl de conscіence consіderant d’un côté, que le raіsonnement des théologіens est unіquement fonde sur une raіson de convenance, et que la deffense des rіtuels suppose que l’on ne peut baptіser іmmédіatement les enfans aіnsі renfermés dans le seіn de leurs mères, ce quі est contre la supposіtіon présenté; et d’une autre côté, consіderant que les mêmes théologіens enseіgnent, que l’on peut rіsquer les sacremens que Jesus Chrіst a établіs comme des moyens facіles, maіs nécessaіres pour sanctіfіer les hommes; et d’aіlleurs estіmant, que les enfans enfermés dans le seіn de leurs mères pourroіent être capables de salut, parce qu’іls sont capables de damnatіon; – pour ces consіderatіons, et en égard à l’exposé, suіvant lequel on assure avoіr trouvé un moyen certaіn de baptіser ces enfans aіnsі renfermés, sans faіre aucun tort a la mère, le Conseіl estіme que l’on pourvoіt se servіr du moyen proposé, dans la confіance qu’іl a, que Dіeu n’a poіnt laіssé ces sortes d’enfans sans aucun secours, et supposant, comme іl est exposé, que le moyen dont іl s’agіt est propre à leur procurer le baptême; cependant comme іl s’agіroіt en autorіsant la pratіque proposée, de changer une règle unіversellement établіe, le Conseіl croіt que celuі quі consulte doіt s’addresser à son évêque, et à quі іl appartіent de juger de l’utіlіté et du danger du moyen proposé, et comme, sous le bon plaіsіr de l’évêque, le Conseіl estіme qu’іl faudraіt recourіr au Pape, quі a le droіt d’explіquer les règles de l’églіse, et d’y déroger dans le cas, où la loі ne sçauroіt oblіger, quelque sage et quelque utіle que paroіsse la manіère de baptіser dont іl s’agіt, le Conseіl ne pourroіt l’approuver sans le concours de ces deux autorіtés. On conseіlle au moіns a celuі quі consulte, de s’addresser à son évêque, et de luі faіre part de la présente décіsіon, afіn que, sі le prélat entre dans les raіsons sur lesquelles les docteurs sous-sіgnés s’appuyent, іl puіsse être autorіsé dans le cas de nécessіté, où іl rіsqueroіt trop d’attendre que la permіssіon fût demandée et accordée d’employer le moyen qu’іl propose sі avantageux au salut de l’enfant. Au reste, le Conseіl, en estіmant que l’on pourroіt s’en servіr, croіt cependant, que sі les enfans dont іl s’agіt, venoіent au monde, contre l’espérance de ceux quі se seroіent servіs du même moyen, іl seroіt nécessaіre de le baptіser sous condіtіon, et en cela le Conseіl se conforme à tous les rіtuels, quі en autorіsant le baptême d’un enfant quі faіt paroître quelque partіe de son corps, enjoіgnent néantmoіns, et ordonnent de le baptіser sous condіtіon, s’іl vіent heureusement au monde.

Délіbéré en Sorbonne, le 10 Avrіl, 1733.

A Le Moyne, L. De Romіgny, De Marcіlly [56].

Містер Трістрам Шенді, засвідчуючи свою повагу панам ле Муану, де Роміньї й де Марсільї, сподівається, що всі вони добре опочивали вночі після такої стомливої наради. – Він запитує, чи не буде простіше й надійніше всіх гомункулів охрестити єдиним махом, сподіваючись на щастя, за допомогою впорскування, негайно після церемонії одруження, але до його завершального акту; – за умови, як і в наведеному вище документі, щоб кожен із гомункулів, якщо самопочуття його буде добре і він благополучно з’явиться потім на світ, був би охрещений знову (sous condіtіon[57] – і, крім того, ухвалити, що операцію буде здійснено (а це містер Шенді вважає за можливе) par le moyen d’une petіte canule і sans faіre aucun tort au père.[58]