Читать книгу Трістрам Шенді - Лоренс Стерн - Страница 46

Розділ І

– Бажав би я, лікарю Слоп, – мовив дядько Тобі (повторюючи лікареві Слопу своє бажання з великим жаром і жвавістю, ніж він його висловив уперше)[140] – бажав би я, лікарю Слоп, – мовив дядько Тобі, – щоб ви бачили, які величезні армії були у нас у Фландрії.

Бажання дядька Тобі зробило лікареві Слопу погану послугу, чого ніколи і в помислах не було у мого дядька, – воно його збентежило, сер, – думки доктора спершу змішалися, потім утекли, так що він був абсолютно безсилий знову їх зібрати.

У всяких суперечках, – між чоловіками або між жінками, – стосуються вони честі, вигоди чи любові, – нічого немає небезпечніше, мадам, аніж бажання, що приходить ось так ненавмисно звідкись зі сторони. Найвірніший, узагалі кажучи, спосіб знесилити таке адресоване вам бажання полягає в тому, щоб цю ж хвилину стати на ноги – і, у свою чергу, побажати хотію́ що-небудь рівноцінне. – Швидко вирівнявши таким чином рахунок, ви залишаєтесь як були, – часом навіть придбаєте вигідніше положення для нападу.

Це буде повністю мною роз’яснено в розділі про бажання. —

Лікареві Слопу цей спосіб захисту був незрозумілий, – лікар був збитий з пантелику, і суперечка припинилася на цілі чотири хвилини з половиною; п’ять хвилин були б для нього згубні. – Батько помітив небезпеку, – суперечка ця була однією з найцікавіших суперечок у світі: «З головою або без голови народиться немовля, предмет його молитов і турбот»? – він мовчав до останньої секунди, чекаючи, щоб лікар Слоп, до якого адресовано було бажання, скористався своїм правом його повернути; але примітивши, повторюю, що лікар зніяковів і втупився розгубленими, порожніми очима, як це властиво буває збитим з пантелику людям, – спочатку в дядька Тобі – потім у нього самого – потім угору – потім униз – потім на схід – потім на північний схід і так далі, – пробіг поглядом уздовж плінтуса стінної обшивки, аж поки досяг протилежного румба компаса, – після чого почав рахувати мідні цвяшки на ручці свого крісла, – примітивши це, батько розсудив, що не можна більше втрачати час із дядьком Тобі, і поновив бесіду таким чином.

Розділ ІІ

«– Які величезні армії були у нас у Фландрії!»

– Брате Тобі, – заперечив батько, знімаючи з голови перуку правою рукою, а лівою витягаючи з правої кишені свого каптана смугасту індійську хустку, щоб утирати нею голову під час обговорення питання з дядьком Тобі. —

– Спосіб дій мого батька в цьому випадку заслуговував, мені здається, великого осуду; ось вам мої міркування із цього приводу.

Питання, на вигляд не важливіші, ніж питання: «Правою чи лівою рукою батько мав зняти свою перуку»? – сіяли смуту в найбільших державах і хитали корони на головах монархів, які ними управляли. – Чи треба, одначе, говорити вам, сер, що обставини, якими оточена кожна річ на цьому світі, дають кожній речі на цьому світі величину та форму, – і, стискуючи її або даючи їй простір, то сяк, то так, роблять річ тим, що вона є, – великою – маленькою – гарною – поганою – байдужою або не байдужою, як прийдеться?

Оскільки індійська хустка мого батька лежала в правій кишені його каптана, то він жодним чином не мусив давати яку-небудь роботу правій своїй руці: навпаки, замість того щоб знімати нею перуку, йому б слід було доручити це лівій руці; тоді, якби цілком зрозуміла потреба витерти собі голову спонукала його взяти хустку, йому варто було б тільки опустити праву руку в праву кишеню каптана й вийняти хустку; – він це міг би зробити без усякого зусилля, без щонайменшого потворного напруження яких-небудь сухожиль або м’язів на обличчі своєму й на всьому тілі.

У цьому випадку (хіба тільки батько мій надумався б поставити себе в смішне становище, судорожно затиснувши перуку в лівій руці – або роблячи ліктем чи під передпліччям який-небудь безглуздий кут) – уся його поза була б спокійною – природною – невимушеною: сам Рейнолдс,[141] який так сильно і приємно пише, міг би його написати у такому вигляді.

Ну, а так, як розпорядився собою мій батько, – ви тільки подивіться, як диявольськи перекосив усю свою фігуру мій батько.

– Наприкінці правління королеви Анни, на початку правління короля Георга Першого – «кишені прорізувалися дуже низько на полах каптанів». – Мені нічого до цього додати – сам батько зла, хоч би він потрудився цілий місяць, і той не міг би придумати гіршої моди для людини в становищі мого батька.

Розділ ІІІ

Не легка це справа за правління якого завгодно короля (хіба тільки ви такий же худий підданий, як і я) добратися лівою рукою по діагоналі через усе ваше тіло до дна вашої правої кишені каптана. – А тисяча сімсот вісімнадцятого року, коли це сталося, зробити це було надзвичайне важко; отже дядькові Тобі, коли він помітив косі зигзаги апрошів[142] мого батька у напрямку до кишені, миттєво спали на думку зигзаги, які сам він проробляв, за службовим обов’язком, перед воротами Святого Миколая. – Думку ця до такої міри відвернула його увагу від предмета суперечки, що він простягнув уже праву руку до дзвоника, щоб викликати Тріма і послати його за мапою Намюра, а також звичайним і пропорційним циркулем, так йому захотілося виміряти вхідні кути траверсів цієї атаки, – особливо ж той, біля якого він дістав свою рану в паху.

Батько нахмурив брови, і коли він їх нахмурив, уся кров його тіла, здавалось, кинулася йому в обличчя – дядько Тобі миттєво зіскочив із коня.

– А я й не знав, що ваш дядько Тобі сидів верхи. —

Розділ ІV

Тіло людини та її душа, я це кажу з найбільшою до них пошаною, в точності схожі на камзол і підкладку камзола; – зімніть камзол, – ви зімнете його підкладку. Є, проте, один безперечний виняток із цього правила, а саме, коли вам пощастило придбати камзол із проклеєної тафти з підкладкою з тонкого флорентійського або перського шовку.

Зенон, Клеанф, Діоген Вавилонський, Діонісій Гераклеот, Антипатр, Панецій і Посидоній серед греків; – Катон, Варрон і Сенека серед римлян; – Пантен, Климент Александрійський і Монтень серед християн, та десятків три дуже добрих, чесних і безтурботних шендіанців, імені яких не згадаю, – всі стверджували, що камзоли їхні зшиті саме так; – ви можете м’яти і зім’яти у них верх, складати його вздовж і впоперек, шарпати і розшарпати на шматки; – словом, можете з нього знущатися скільки вам заманеться, підкладка при цьому нітрохи не постраждає, хоч що б ви з ним витворяли.

Я гадаю по совісті, що і мій камзол зшитий як-небудь так: – адже ніколи нещасному камзолу стільки не діставалося, скільки витерпів мій за останні дев’ять місяців; – а тим часом я заявляю, що підкладка його, – скільки я можу тямити в цій справі, – ні на три пенси не втратила своєї ціни; – трахтах, бух-бах, дінь-дон, як вони мені його обробили спереду і ззаду, косо й криво, вздовж і впоперек! – коли б у моїй підкладці було хоч трохи клейкості, – Господи Боже! давно б уже її було протерто й розтерзано до нитки.

– Ви, панове щомісячні оглядачі! – Як зважилися ви настільки пошматувати і почикрижити мій камзол? – Звідкіля ви знали, що не пошматуєте також і його підкладки?

Від щирого серця і від усієї душі доручаю я вас і діла ваші заступництву істоти, яка нікому з нас зла не зробить, – так хай благословить вас Бог; – а тільки якщо хто-небудь із вас у найближчому місяці вискалить зуби і почне рвати і метати, ганьблячи мене, як робили інші в минулому травні (коли, пам’ятається, погода була дуже жарка), – не прогнівайтеся, якщо я знову спокійно пройду повз вас, – бо я твердо вирішив, поки я живий і пишу (що для мене одне і те ж), ніколи не звертатися до поважних джентльменів із грубішими розмовами або побажаннями, ніж ті, з якими колись дядько Тобі звернувся до мухи, що дзижчала у нього під носом протягом усього обіду: – «Забирайся, – забирайся з богом, бідолахо, – сказав він, – навіщо мені тебе кривдити? Світ великий, у ньому знайдеться доволі місця і для тебе і для мене».

Розділ V

Кожна людина, що розсудливо міркує, мадам, помітивши надзвичайний приплив крові до обличчя мого батька, – внаслідок якого (бо вся кров його тіла, здавалось, як я вже сказав, кинулася йому в обличчя) він почервонів, художницьки й науково висловлюючись, на шість з половиною тонів, якщо не на цілу октаву, густіше натурального свого кольору; – кожна людина, мадам, за винятком дядька Тобі, помітивши це, а також суворо нахмурені брови мого батька та химерно викривлене його тіло під час цієї операції, – дійшла б висновку, що батько мій розлючений; а дійшовши такого висновку, – якщо він любитель гармонії, що її створюють два такі інструменти, настроєні в один тон, – миттю підкрутив би свої струни; – а коли вже сам біс вирвався б на волю – всю п’єсу, мадам, було б зіграно подібно до сіксти Авізона-Скарлатті – con furіa[143]

139

Я не страшуся судження людей нетямущих, але все ж таки прошу щадити мої писання, в яких наміром моїм завжди було переходити від жартів до серйозного й назад – од серйозного до жартів.

Іван Солсберійський, єпископ Ліонський (лат.).

140

Див. т. ІІ, с. 139. – Л. Стерн.

141

Рейнолдс, Джошуа (1723–1792) – англійський художник, відомий передусім як автор історичних полотен і портретист; написав три портрети Стерна.

142

Апроші – глибокі зигзагоподібні рови (траншеї) із зовнішнім насипом.

143

Несамовито (іт.).