Енн починає навчання в Редмондському коледжі разом з Присциллою Грант, Гілбертом Блайтом та Чарлі Слоаном. У кампусі в неї з’являється нові подруги – Філіппа Гордон і Стелла Мейнард. Дівчата поринають у світське життя Редмонда. Через рік подруги орендують Садибу Петті і живуть там разом з тітонькою Джеймсіною.
Час плине, і вже всі подруги Енн мають свою другу половинку: Діана Баррі виходить заміж за Фреда Райта, Філіппа закохана у студента духовної семінарії Джонаса, Джейн Ендрюс виходить заміж за мільйонера. Здається, Енн нарешті знаходить свого «прекрасного принца». Але Енн не впевнена у своїх почуттях до Роя Гарднера…
Оглавление
Люси Мод Монтгомери. Енн з Острова
І. Тінь змін
ІІ. Вінки осені
ІІІ. Вітання і прощання
ІV. Квітнева Панна
V. Листи з дому
VI. У парку
VII. Знову вдома
VIII. Перша пропозиція Енн
IX. Небажаний коханець і бажаний друг
Х. Садиба Петті
ХІ. Коло життя
ХІІ. «Спокута Аверіл»
ХІІІ. Дорога віроломних
XIV. Виклик
XV. Мрія, яка перевернулася з ніг на голову
XVI. Врегульовані стосунки
XVII. Лист від Деві
XVIII. Пані Джозефін пам’ятає дівчинку Енн
ХІХ. Інтерлюдія
ХХ. Гілберт говорить
ХХІ. Старі троянди
ХХІІ. Весна й Енн повертаються в Зелені Дахи
XXIII. Пол не може знайти Людей зі Скель
ХХIV. З’являється Джонас
ХХV. З’являється Чарівний Принц
ХХVI. З’являється Крістін
ХХVII. Обмін секретами
XXVIII. Червневе весілля
ХХІХ. Весілля Діани
ХХХ. Роман пані Скінер
ХХХІ. Енн пише Філіпі
ХХХІІ. Чаювання з пані Дуґлас
ХХХІІІ. «Він все ходив і ходив»
ХХХIV. Джон Дуґлас нарешті заговорив
XXXV. Починається останній рік у Редмонді
XXXVI. Візит Гарднерів
XXXVII. Повноправні бакалаври
XXXVIII. Обмануті надії
ХХХІХ. Весілля
XL. Книга Одкровення
XLI. Любов випиває келих часу
Отрывок из книги
«Жнива минули, скінчилось літо», – процитувала Енн Ширлі, замріяно вдивляючись в обібрані поля. Вони з Діаною Баррі збирали яблука з саду Зелених Дахів, але тепер відпочивали від праці в сонячному закутку, де крила вітру несли на собі пух з будяків; вітру, який ще був по літньому солодким з ароматом папороті з Лісу Привидів.
Але все в пейзажі навколо вже нагадувало про осінь. Вдалині глухо ревіло море, поля стояли сухі й голі, розрізані навскіс золотою смугою, долина струмка внизу Зелених Дахів була ефірно-пурпурова від айстр, а Озеро Блискучих Вод було синім-синім-синім; не по-весняному мінливо синім, не по-літньому блідо-блакитним, а чисто, ясно синім, ніби у води минули всі настрої й емоційні перепади, і тепер навіть сни не тривожили її спокій.
.....
– Бо, – рішуче сказав Деві, – якщо так, перед нею я не відмовлятиму своїх молитов, як перед тобою, Енн.
