Читать книгу 7 1/2 уроків про мозок - Ліза Фельдман Барретт - Страница 4

Половинний урок. Ваш мозок не для мислення

Колись давно Землею правили створіння без мізків. І це не політична заява, а лише біологічна.

Одним із цих створінь був ланцетник. Якщо ви колись його бачили, могли помилково сприйняти його за маленького черв’ячка, допоки не помічали зяброподібних щілин з обох боків його тіла. Ланцетники населяли океани близько 550 мільйонів років тому[1] й мали простий спосіб життя. Ланцетник міг пересуватися у воді завдяки дуже примітивній системі руху. Він також мав винятково простий спосіб харчування: приліплювався на морському дні, ріс там, неначе травинка, і споживав будь-які дрібні створіння, що випадково запливали до його рота. Смак і запах їжі для нього були неважливими, бо ланцетник не мав таких органів чуття, які маєте ви. Замість очей у нього було лише кілька клітин, щоб розпізнавати зміни освітлення, і не було слуху. Його недорозвинену нервову систему становило крихітне скупчення клітин, що не назвеш мозком[2]. Як бачите, ланцетник був просто шлунком на паличці.

Утім, ланцетники – ваші далекі родичі, і сьогодні вони все ще з нами. Якщо подивитися на сучасного ланцетника, ви побачите створіння, дуже подібне до вашого давнього крихітного пращура[3], який борознив ті самі моря.

Чи можете ви уявити маленьке червоподібне створіння два дюйми завдовжки, що звивається в течії доісторичного океану, і побачити в ньому еволюційний шлях розвитку людства? Це буде непросто. Адже сьогодні ви маєте дуже багато того, чого не було у давнього ланцетника: кількасот кісток, купу внутрішніх органів, довгі кінцівки, ніс, чарівну усмішку, а головне – мозок. Ланцетник не потребував мозку. Його чутливі клітини були з’єднаними з клітинами руху, тому він реагував на свій водний світ без особливого опрацювання інформації. Натомість ви маєте складний потужний мозок, що породжує різні ментальні події, як-от думки, емоції, спогади та мрії – внутрішнє життя, яке значною мірою формують характерні й важливі особливості вашого існування.

Навіщо виник мозок, подібний до вашого?[4] Очевидна відповідь – щоб думати. Багато хто вважає, що мізки еволюціонували в певній вертикальній прогресії – скажімо, від нижчих тварин до вищих, із найскладнішим здатним до мислення мозком, людським, на верхівці. Зрештою, мислення – це людська суперсила, чи не так?

Але насправді очевидна відповідь тут буде неправильною. Фактично ідея про те, що наші мізки виникли задля мислення, стала джерелом багатьох глибоко хибних уявлень про людську природу. Щойно облишивши цю помилкову думку, ви зробите перший крок до розуміння того, як саме працює ваш мозок і яке його найважливіше завдання, а потім і того, що ви насправді за створіння.

П’ятсот мільйонів років тому, коли маленькі ланцетники й інші прості створіння ще безтурботно жили на морському дні, на Землі почався період, який науковці називають кембрійським. У цей час на еволюційній сцені виникло дещо нове й важливе – полювання. Колись одне створіння стало здатним відчувати присутність іншого створіння та свідомо поїдати його. Тварини й раніше пожирали одна одну, але тепер робили це цілеспрямованіше. Для полювання не потрібен був мозок, але це стало великим кроком до розвитку чогось подібного.

Поява хижаків у кембрійський період зробила нашу планету більш конкурентним і небезпечним місцем для життя. Хижаки й жертви еволюціонували, щоб краще відчувати світ довкола. Вони почали розвивати складніші сенсорні системи. Ланцетники могли лише відрізняти світло від темряви, а новіші створіння могли вже по-справжньому бачити. Ланцетники мали просто чутливу шкіру, а новіші створіння поглибили відчуття рухів власного тіла у воді та поліпшили відчуття дотику, що дало їм змогу виявляти об’єкти за вібрацією. Акули й сьогодні використовують таке відчуття дотику для пошуку здобичі.

З поліпшенням чуття постало найважливіше запитання буття: чи добре буде з’їсти те, що там, неподалік, а чи воно з’їсть мене? Створіння, які могли краще відчувати своє середовище існування, мали більше шансів на виживання та процвітання. Ланцетник міг бути господарем свого середовища, але не міг відчувати, що має якесь середовище. Ці нові тварини могли.

Хижаки й жертви теж почали розвиватися швидше завдяки одній новій здібності – складнішим видам руху. Ланцетник, чиї нерви для відчуття та руху були переплетеними, рухався надзвичайно примітивно. Щоразу, як його потік їжі мілішав, він звивався у випадковому напрямку, щоб осісти на дні десь в іншому місці. Жодна неясна тінь не підказувала йому тікати. Натомість у новому світі полювання хижаки й жертви однаково почали розвивати більш придатні системи руху (моторні системи), щоб рухатися швидше та спритніше. Ці новіші тварини могли свідомо плисти, повертати й пірнати до чогось схожого на їжу та від чогось схожого на загрозу в способи, що відповідали умовам їхнього середовища.

Відколи створіння змогли відчувати на відстані та здійснювати складніші рухи, еволюція сприяла тому, хто виконував ці завдання ефективно. Якщо вони переслідували здобич, але рухалися надто повільно, першим здобич ловив і з’їдав хтось інший. Якщо вони спалювали всю енергію, тікаючи від потенційної загрози, якої насправді не виникало, то марнували ресурси, які могли знадобитися їм пізніше. А енергоефективність була надзвичайно важливою для виживання.

Енергоефективність можна уявити як бюджет. Фінансовий бюджет веде облік грошей, коли їх заробляють і витрачають. Бюджет вашого тіла аналогічно веде облік життєво важливих ресурсів, як-от вода, сіль і глюкоза, які ви отримуєте та втрачаєте. Кожна дія, на яку витрачаються ресурси, наприклад, плавання чи біг, схожа на знімання грошей із вашого рахунку. Дії, які сприяють відновленню ресурсів, як-от харчування та сон, схожі на поповнення вашого рахунку. Це спрощене пояснення, але воно відображує головну ідею про те, що рух тіла потребує біологічних ресурсів. Кожна дія, яку ви робите (або якої не робите), стає економічним вибором – ваш мозок вирішує, коли витрачати ресурси, а коли заощаджувати їх.

Найкращий спосіб вести фінансовий бюджет, як ви, можливо, знаєте з особистого досвіду, – уникати несподіванок, тобто передбачати свої фінансові потреби, перш ніж вони виникнуть, і стежити, щоб у вас були ресурси для їх задоволення. Те саме стосується бюджету тіла. Маленькі кембрійські створіння потребували енергоефективного способу виживання, коли поблизу вешталися голодні хижаки. Чи варто їм було чекати, поки хиже чудовисько зробить свій хід, а потім реагувати завмиранням чи переховуванням? Або ж їм краще було випереджати напад і заздалегідь готуватися до втечі?

Коли йдеться про бюджет тіла, передбачення бере гору над реакцією. Створіння, яке готувало свій рух іще до нападу хижака, мало більше шансів залишитися серед живих назавтра, ніж те, яке чекало, поки на нього нападуть. Істоти, які найчастіше передбачали правильно або припускалися нефатальних помилок і вчилися на них, жили доволі добре. Натомість ті, хто часто помилявся, не помічав загроз чи здіймав хибну тривогу, жили не так добре. Вони менше вивчали своє середовище, здобували менше їжі й мали менше шансів на розмноження.

Наукова назва бюджету тіла – алостаз[5]. Він означає автоматичне передбачення та підготовку до задоволення потреб тіла, перш ніж вони виникнуть. Коли кембрійські створіння отримували й витрачали ресурси впродовж дня за допомогою відчуття та руху, алостаз більшу частину часу підтримував системи їхнього тіла в рівновазі. З витратами не було жодних проблем, допоки ці створіння своєчасно поповнювали свої ресурси.

Як тварини можуть передбачати майбутні потреби свого тіла? Найкраще джерело інформації походить із їхнього минулого – їхніх дій в інший час за подібних обставин. Якщо дія в минулому була корисною, як-от успішна втеча чи смачна пожива, вони, імовірно, повторюватимуть цю дію. Усі тварини, і люди також, якось пригадують минулий досвід для підготовки свого тіла до дії. Передбачення – така корисна здатність, що навіть одноклітинні створіння планують свої дії завбачливо. Як вони це роблять, науковці не можуть зрозуміти досі.

Ваш мозок веде бюджет тіла, що регулює воду, сіль, глюкозу й багато інших біологічних ресурсів усередині вас. Науковці називають такий бюджетний процес «алостаз»

Отже, уявіть крихітне кембрійське створіння, яке дрейфує за течією. Воно відчуває над собою якийсь об’єкт, який може бути смачним. Що тепер? Воно може почати рух, але чи мусить? Зрештою, рух забирає з бюджету енергію. Рух має бути вартим зусиль з економічного погляду[6]. Передбачення на базі попереднього досвіду потрібне саме для того, щоб підготувати тіло до дії. Зрозумійте мене правильно: я не маю на увазі свідоме, вдумливе рішення, якому передувало зважування всіх переваг і недоліків. Я кажу, що всередині цього створіння має відбуватися щось для передбачення та запуску одного набору рухів, а не іншого. Це щось відображує визначення вартості зусиль. Цінність будь-якого руху тісно пов’язана з бюджетом тіла через алостаз.

Тим часом давні тварини продовжували розвивати більші, складніші тіла. Це означало, що їхні нутрощі теж ставали складнішими[7]. Ланцетник, маленький шлунок на паличці, майже не мав систем тіла, які потрібно було регулювати. Щоб тримати своє тіло вертикально у воді й перетравлювати їжу у своїй примітивній кишці, достатньо було якоїсь жменьки клітин. Однак новіші тварини розвинули в себе складні внутрішні системи: серцево-судинну, із серцем, що перекачує кров, дихальну, яка поглинає кисень і виділяє вуглекислий газ, і здатну до адаптацій імунну систему, що бореться з інфекціями. Подібні системи зробили бюджет тіла значно складнішим, менше схожим на єдиний банківський рахунок і більше – на бухгалтерський відділ чималої компанії. Ці складні тіла потребували чогось більшого, ніж жменька клітин, щоб забезпечити добру регуляцію вмісту води, крові, солі, кисню, глюкози, кортизолу, статевих гормонів і багатьох інших ресурсів для підтримання ефективної роботи організму. Їм потрібен був командний центр. Мозок.

А тому, коли тварини поступово розвивали більші тіла з більшими системами, які треба було підтримувати, їхня жменька клітин бюджету тіла також еволюціонувала в дедалі складніший мозок. Промотаймо подумки цю еволюційну стрічку на кількасот мільйонів років уперед і побачимо, що сьогодні Земля рясніє складними мізками всіх типів, зокрема вашого – мозку, що ефективно контролює рух понад шестисот м’язів, урівноважує десятки різних гормонів, перекачує кров зі швидкістю 7,5 тисяч літрів на день, регулює енергію мільярдів мозкових клітин, перетравлює їжу, виводить відходи й бореться з хворобами, і все це без упину впродовж приблизно 72 років. Ваш бюджет тіла схожий на тисячі фінансових рахунків у величезній багатонаціональній корпорації, і ви маєте мозок, щоб упоратися з цим усім. І весь ваш бюджет тіла розгортається в дуже складному світі, який роблять ще складнішим інші тіла з мізками, з якими ви його ділите.

Повернімося до нашого головного запитання: навіщо виник мозок, подібний до вашого? На нього немає відповіді, бо еволюція не діє з якоюсь метою – у неї немає жодних «навіщо». Але ми можемо сказати, у чому найважливіше завдання вашого мозку. Це не раціональність. Не емоції. Не уява, творчість чи емпатія. Найважливіше завдання вашого мозку – це контроль над вашим тілом, підтримання алостазу через передбачення енергетичних потреб, перш ніж вони виникнуть, щоб ви могли ефективно здійснювати результативні рухи й виживати. Ваш мозок постійно інвестує енергію в надії на добрі дивіденди, як-от їжа, прихисток, турбота чи фізичний захист, щоб ви могли виконувати головне завдання природи – передавати свої гени наступному поколінню.

Якщо стисло, найважливіше завдання вашого мозку – не мислення. Це підтримання життя в тілі маленького черв’ячка, що згодом стало дуже й дуже складним.

Звісно, ваш мозок однаково мислить, відчуває, уявляє та створює сотні інших видів сприйняття, наприклад дає вам змогу читати й розуміти цю книжку. Але всі ці розумові здібності – наслідки головної місії підтримувати ваше життя та добробут через бюджет тіла. Усе, що ваш мозок створює, від спогадів до галюцинацій, від екстазу до сорому, є частиною цієї місії. Іноді він складає бюджет на короткий строк, скажімо, коли ви п’єте каву, щоб не заснути й завершити проєкт, знаючи, що ви позичаєте енергію, за яку заплатите завтра. Іншим часом ваш мозок складає бюджет надовго, як тоді, коли ви витрачаєте роки на опанування складної науки (математики чи теслярської справи), що потребує вагомих інвестицій, але потім допоможе вам жити та процвітати.

Ми не сприймаємо кожну свою думку, кожне почуття щастя, гніву чи страху, кожні обійми, кожну добру справу й кожен удар як поповнення чи витрати нашого метаболічного бюджету, але насправді відбувається саме це. Ця ідея – ключ до розуміння того, як працює ваш мозок, а отже, як бути здоровими, жити довго й повноцінно.

З цієї маленької еволюційної розповіді починається довше оповідання про ваш мозок та інші мізки навколо вас. Під час наступних семи коротких уроків ми здійснимо подорож дивовижними науковими відкриттями в неврології, психології та антропології, які докорінно змінили наше розуміння того, що відбувається всередині вашого черепа. Ви дізнаєтеся, що робить людський мозок особливим у царстві тварин, повному гідних подиву мізків. Ви побачите, як дитячі мізки поступово дорослішають. Ви з’ясуєте, як з однієї структури людського мозку можуть виникати різні типи свідомості. Ми навіть розглянемо питання реальності: що дає нам змогу вигадувати звичаї, правила й цивілізації? Дорогою знову повернемося до бюджету тіла, передбачення та їхньої центральної ролі у створенні ваших дій і досвіду. Розкриємо також потужні зв’язки між вашим мозком і тілом, а також іншими людськими мізками й тілами. Сподіваюся, що до кінця цієї книжки ви будете в такому самому захваті, як і я, від думки, що ваша голова придатна для значно більшого, ніж просто мислення.

1

Ланцетники населяли океани близько 550 мільйонів років тому. Ці давні створіння, також відомі як амфіокси, існують і досі. Ланцетники – це наші еволюційні родичі таким чином: люди – хребетні, тобто ми маємо кістковий хребетний стовп, який називаємо хребтом, і нервову трубку, яку називаємо спинним мозком. Ланцетники – не хребетні, але вони мають нервову трубку, що проходить згори донизу їхнього тіла. Вони також мають щось на кшталт хребетного стовпа під назвою «нотохорда», із фіброзного матеріалу та м’язів замість кісток. Ланцетники та хребетні належать до більшої групи тварин, відомої як хордові (Chordata), і ми маємо спільного пращура. (Більше про цього пращура далі.)

Ланцетникам бракує всіх характеристик, що відрізняють хребетних від не хребетних. Вони не мають ані серця, печінки, підшлункової залози чи нирок, ані внутрішніх систем тіла, пов’язаних із цими органами. Вони мають лише якісь клітини, що регулюють циркадний ритм і породжують цикл спання та неспання.

Ланцетники не мають чітко окресленої голови чи будь-яких видимих органів чуття, виявлених на голові хребетних, як-от очі, вуха, ніс тощо. На найбільш передньому кінці свого тіла ланцетник має з одного боку невеличку групу клітин під назвою «очка Гессе». Ці клітини фоточутливі та здатні виявляти істотні зміни світла й темряви, тому якщо на тварину падає якась тінь, вона віддаляється. Клітини цих очок мають деякі спільні гени із сітківкою хребетних, але ланцетники не мають очей і не можуть бачити.

Ба більше, ланцетники не можуть відчувати запаху чи смаку. Вони мають на шкірі деякі клітини для виявлення хімічних сполук у воді, і ці клітини містять певні гени, подібні до виявлених у нюховій цибулині хребетних, але точно не відомо, чи функціонують ці гени однаково. Ланцетник також має групу клітин із війками, що дають йому змогу орієнтуватися та врівноважувати тіло у воді, а також, можливо, відчувати прискорення, коли він пливе, але ланцетники не мають внутрішніх вух із війчастими клітинами для слуху, як у хребетних.

Ланцетники також не можуть знаходити їжу й наближатися до неї; вони харчуються будь-якими дрібними створіннями, які приносять їм океанські течії. Вони мають клітини для виявлення нестачі їжі та звивання у випадковому напрямку, що може привести до їжі (фактично ці клітини сигналять: «Будь-яке місце краще, ніж це»). Див. вебсторінку 7half.info/amphioxus.

2

…недорозвинену нервову систему становило крихітне скупчення клітин, що не назвеш мозком. Науковці продовжують сперечатися, чи мають ланцетники мізки. Головна проблема тут полягає в тому, де проводити лінію поділу між поняттями «мозок» і «не мозок». Ситуацію добре підсумовує еволюційний біолог Генрі Джи: «Ані у покривників [асцидій], ані у ланцетника не видно нічого схожого на мозок хребетних, хоча є сліди його планування… якщо достатньо уважно придивитися».

Науковці загалом згодні, що на передньому кінці нотохорди ланцетника можна знайти щось на кшталт генетичних контурів мозку хребетних, і цим контурам щонайменше 550 мільйонів років. Це не обов’язково означає, що гени, які виявили на передньому кінці нотохорди, працюють так само чи породжують ті самі структури, що й у мозку хребетних. (Докладніше про те, що означає для двох видів мати подібні генів, див. у пункті додатка для уроку № 1 «рептилії та нелюдські ссавці мають ті самі типи нейронів, що й люди».) І саме тут точаться наукові суперечки. Ланцетники мають деякі з молекулярних схем, що організують мозок хребетних на великі сегменти, але науковці не можуть дійти згоди, які саме сегменти окреслені, а яких сегментних інструкцій немає. Суперечливо також, чи мають ланцетники фактичні сегменти. Адже ланцетник має рудиментарні генетичні передумови, потрібні для розвитку голови, проте не має власне голови.

Докладніше про ланцетників читайте в книзі Генрі Джи «Через місток: розуміння походження хребетних» та книзі еволюційних неврологів Ґеорґа Штрідтера та Ґленна Норткатта «Мізки крізь час: природнича історія хребетних». Див. вебсторінку 7half.info/amphioxus-brain.

3

…ви побачите створіння, дуже подібне до вашого давнього крихітного пращура. Науковці вважають, що наш спільний із ланцетниками пращур дуже нагадував сучасних ланцетників, бо середовище існування ланцетників (їхня ніша) майже не зазнало змін за останні 550 мільйонів років, тому їм не треба було особливо адаптуватися. Натомість хребетні зазнали величезних еволюційних змін, як і інші хордові, на кшталт асцидій. Тому науковці припускають, що через вивчення сучасних ланцетників ми можемо багато дізнатися про спільного пращура всіх хордових.

Проте деякі науковці продовжують заперечувати ці припущення – навряд чи ланцетники взагалі не змінилися за пів мільярда років! Наприклад, нотохорда ланцетника (його центральна нервова система) витягнулася на всю довжину його тіла від початку до кінця, тоді як у хребетних спинний мозок закінчується там, де починається головний. Науковці сперечаються щодо того, чи мав наш спільний предок нотохорду, як у ланцетника, що скоротилася з розвитком головного мозку хребетних, чи якусь коротшу нотохорду, що потім видовжилася під час еволюції. Тривають також кілька аналогічних суперечок (наприклад, про еволюцію нюху).

Докладніше про нашого схожого на ланцетника давнього пращура читайте в книзі Генрі Джи «Через місток». Див. вебсторінку 7half.info/ancestor.

4

Навіщо виник мозок, подібний до вашого? Твердження на кшталт «Ваш мозок для цього» та «Ваш мозок виник, щоб робити це» – це приклади телеології, від грецького слова телос, що означає «кінець», «ціль» чи «мета». У науці й філософії розглядають кілька типів телеології. Найпоширеніший тип, який зазвичай заперечують науковці й філософи, – це твердження, що щось було спеціально призначено для якоїсь мети з якоюсь кінцевою точкою. Його приклад вказує на те, що мозок еволюціонував у якійсь вертикальній прогресії – скажімо, від інстинктивного до раціонального або від нижчих тварин до вищих. Це не та форма телеології, яку я використовую в цьому уроці.

Другий тип телеології, який я використовую в цьому уроці, – це твердження, що щось перебуває в процесі, який втілює якусь мету без жодної кінцевої точки. У твердженні, що мозок не для мислення, а для регуляції тіла в конкретній ніші, я не маю на увазі, що бюджет тіла (алостаз) має якийсь кінцевий стан. Алостаз – це процес, що передбачає постійно мінливі умови середовища та має справу з ними. Усі мізки підтримують алостаз. Немає жодного впорядкованого прогресу від гіршого до кращого.

Психологи Бетані Оджалето, Сандра Р. Ваксман та Дуґлас Л. Медін вивчають, як люди різних культур міркують про світ природи. Їхні дослідження свідчать, що телеологічні твердження, використані в цьому уроці, відображують оцінку стосунків між живими істотами та їхнім середовищем. Вони називають це «контекстуальним, реляційним пізнанням». Твердження на кшталт «Мозок не для мислення» від природи реляційне (воно відображує стосунки між мозком, різними системами тіла й середовищем) і не відображує, що мозок був спеціально призначеним для якоїсь мети з якоюсь кінцевою точкою.

Мої твердження (наприклад, «Ваш мозок не для мислення») також постають у конкретному контексті – у неспеціалізованому нарисі, що описує аспекти роботи мозку. Ці твердження набувають свого повного значення лише в контексті, у якому їх використано. Якщо опустити контекст, ці твердження можна легко помилково прийняти за перший, проблемний тип телеології. Алостаз, звісно, – не єдина причина еволюції мозку, і він не спрямовує еволюцію якимось упорядкованим чином. Еволюцію мозку здебільшого спрямовував природний добір, безсистемний та опортуністичний. На еволюцію мозку може також впливати культурна еволюція, яку я розглядаю в уроці № 7. Див. вебсторінку 7half.info/teleology.

5

Наукова назва бюджету тіла – алостаз. Алостаз – не єдиний фактор впливу на те, як еволюціонують і працюють мізки, але дуже важливий. Алостаз – предикативний процес балансування згодом, а не процес, що шукає одну-єдину стабільну точку, яку має підтримувати тіло (він не схожий на термостат). Пошук однієї-єдиної стабільної точки називають словом гомеостаз. Див. вебсторінку 7half.info/allostasis.

6

Рух має бути вартим зусиль з економічного погляду. Ідея результативного руху добре вивчена в галузі економіки, де її називають цінністю. Див. вебсторінку 7half.info/value.

7

…їхні нутрощі теж ставали складнішими. Органи всередині вашого тіла, як-от серце, шлунок і легені, мають назву нутрощі та є частиною ширших вісцеральних систем нижче вашої шиї, як-от серцево-судинна, шлунково-кишкова й дихальна системи, відповідно. Рухи, що відбуваються всередині вашого серця, кишечника, легень та інших органів, мають назву вісцеромоторні. Ваш мозок контролює ваші вісцеральні системи (тобто здійснює вісцеромоторний контроль). Так само, як ваш мозок має первинну моторну кору й цілу систему структур у підкірці для контролю м’язових рухів, він також має первинну вісцеромоторну кору й цілу систему підкоркових структур для контролю ваших нутрощів. Деяким внутрішнім органам, як-от ваші легені, потрібен для роботи мозок. Однак ваше серце й кишечник мають власні внутрішні ритми, і вісцеромоторна система вашого мозку лише коригує їх. Останнє: ваше тіло має інші системи, нетипово пов’язані з будь-яким внутрішнім органом, як-от імунна й ендокринна системи, і їхні зміни також часто називають вісцеромоторними.

Так само, як моторні рухи ваших рук, ніг, голови й тулуба породжують чуттєві дані, що надходять до вашого мозку (зокрема, до соматосенсорної системи), вісцеромоторні рухи породжують чуттєві зміни під назвою інтероцептивні чуттєві дані, що надходять до вашого мозку (до інтероцептивної системи). Усі ці чуттєві дані допомагають мозкові краще контролювати моторні й вісцеромоторні рухи.

Найкращі наукові оцінки сьогодні свідчать про те, що еволюцію вісцеральної та вісцеромоторної систем у хребетних супроводжувала еволюція сенсорних систем. Після зачаття, коли ембріон створює свій мозок і тіло, вісцеральна й сенсорна системи виникають з одного тимчасового кластера клітин під назвою «нервовий гребінь». Те саме робить сегмент мозку хребетних, що містить вісцеромоторну й інтероцептивну системи, відомий як передній мозок. Нервовий гребінь унікальний для хребетних, і побачити його можна в усіх видів хребетних, зокрема людей.

Вісцеромоторна й інтероцептивна системи відіграють дуже важливу роль у визначенні цінності будь-якого руху, але ми не можемо сказати, що вони виникли з цієї причини. Еволюції вісцеральних систем тіла й вісцеромоторної системи мозку сприяли також інші впливи добору, як-от розвиток більших тіл, що потребували нових засобів догляду й підтримки. Наприклад, більшість тварин на цій планеті невеликі в діаметрі, лише з кількома клітинами, що розходяться зсередини тіла до зовнішнього світу. Така організація спрощує певні фізіологічні функції, як-от газообмін (під час дихання) та виведення відходів. У більшому тілі внутрішня частина розташована далі від зовнішнього світу, тому виникли нові системи, як-от система прокачування води крізь зябра для поліпшення газообміну, нирки й довгий кишечник для виведення відходів. Ці нові системи дали хребетним змогу стати кращими плавцями, а отже, більш успішними хижаками. Див. вебсторінку 7half.info/visceral.

Подняться наверх