Читать книгу Іскра радості: ілюстрований майстер-клас з організації простору та прибирання - Мари Кондо - Страница 5

Розділ 1. Вдосконалюємо своє відчуття радості

Коли ми наводимо лад, то боремося з собою, коли наводимо чистоту – боремося з законами природи

«Цього разу я врешті впораюся! Розпочинаємо передноворічний марафон із тотального прибирання!»

Кінець року в Японії – це традиційний час для масштабного наведення ладу в усьому домі перед новорічними святами (щось подібне існує в інших країнах під назвою «весняне прибирання»). Щороку у грудні телепрограми і журнали сповнені порад стосовно прибирання, миючих засобів та інших господарських товарів, що їх охоче рекламують магазини. Люди з головою занурюються у це передноворічне дійство, ніби це якесь державне свято, тому мені часто здається, що це просто закладено в генах японців.

По завершенні свят неймовірна кількість людей кажуть: «Наприкінці року ми дійсно взялися за прибирання, але закінчити до Нового року не вдалося». Коли я запитую, чим конкретно вони були заклопотані, виявляється, що замість наведення ладу вони наводили чистоту. Тобто: викидали деякі непотрібні речі, що випадково потрапляли під руку, мили стіни та підлогу, що ледь проглядалися між купами мотлоху та коробками з книгами, які планувалося віддати на благочинність, а також ретельно протирали полиці, де ще купчилася решта книжок…

З таким підходом решту свого життя ви ризикуєте провести у постійному наведенні чистоти. Нічого дивного, що таке передноворічне прибирання виконується лише частково. Якщо чесно, я і мої рідні впродовж багатьох років прибирали так само, і нам жодного разу не вдавалося причепурити будинок до Нового року.

Зазвичай, говорячи «наводити лад» і «наводити чистоту», ми маємо на увазі одне й те саме, але насправді це зовсім різні речі.

Якщо ви не усвідомите різницю, ваша оселя ніколи не буде прибраною. Передусім, різниця в зосередженні уваги. Ми прагнемо, щоб житло стало чисте, але, наводячи лад, ми маємо справу з речами і впорядковуємо їх, а коли наводимо чистоту, то замітаємо і миємо підлогу, аби позбутися бруду.

Кожна людина стовідсотково несе відповідальність за безлад і захаращення. Речі нездатні накопичуватися самі собою, тільки якщо ви купуєте їх чи від когось отримуєте. Гармидер з’являється, коли ви не повертаєте речі на місце. Якщо кімната непомітно для вас раптом виявилася захаращеною, єдиний винуватець цього – це ви. Іншими словами, коли ви прибираєте, то боретеся з собою.

Натомість бруд дійсно накопичується сам собою. Це закони природи. Тому наведення чистоти – це боротьба з законами природи. Наводити чистоту необхідно постійно, щоби позбуватися бруду, який природно з’являється повсякчас. Саме тому передноворічне прибирання в Японії проходить під девізом «нехай буде чисто», а не «хай буде лад». Якщо наприкінці року ви плануєте впоратися з масштабним наведенням чистоти, варто спершу навести лад.

У своїй попередній книзі я пояснювала: «марафон із прибирання» означає, що ми швидко й остаточно позбавляємося певних речей і вирішуємо, де зберігати решту. Це потрібно зробити лише раз. Зважившись на це, ви дійсно зможете зосередитися на передноворічному прибиранні. Деякі люди вважають себе не дуже вправними в час наведення чистоти, та насправді вони не знають, як це робити. Мої клієнти, котрі припинили періодичне наведення ладу, визнали, що тепер прибирання забирає в них значно менше часу. Власне, тепер воно їм до вподоби, хоча раніше вони не були здатні навести чистоту в домі.

Буддійська навчальна практика передбачає прибирання, але не наведення ладу. Займаючись механічною роботою в процесі наведення чистоти, можна очистити розум від думок, натомість наведення ладу вимагає роботи мозку. Ми міркуємо про те, чого позбутися, що лишити і куди це покласти. Можна сказати, що наведення ладу впорядковує думки, а наведення чистоти очищує розум. Якщо маєте намір прибрати в домі до Нового року, тоді починайте марафон із наведення ладу. Якщо не зробити цього, то у вашій оселі ніколи не пануватиме чистота.

Якщо ви не знаєте, які речі приносять вам втіху, почніть із тих, які близькі вашому серцю

— Я відчуваю… м… радість… Я… гадаю, я відчуваю… радість… наче радість, але… і не радість.

На нашому першому уроці моя клієнтка заклякла перед купою різноманітного вбрання. У неї в руках біла футболка, а поруч напоготові мішок для мотлоху. Біла футболка повертається до наваленого одягу, в руках опиняється сірий кардиган, що лежав поруч. Вона уважно його споглядає впродовж десяти секунд, а потім повільно зводить на мене очі.

– Не знаю, як відчувається радість, – урешті каже вона.

Ви вже знаєте: секрет мого підходу в тому, щоби залишати лише ті речі, які викликають радість, а решти – позбуватися. Чи спалахує радість, коли ви торкаєтеся цієї речі? Комусь це вдається доволі легко, іншим – ні, і мої клієнти – не виняток. Коли таке трапляється, я даю їм цю вправу.

Оберіть у цій купі одягу три речі, які приносять вам найбільше радості. У вас є на це три хвилини.

Коли я дала цю вправу моїй клієнтці, вона на мить завагалась і пробурмотіла: «Три речі…» Потім покопирсалась у купі одягу, відшукала п’ять речей і виклала їх рядочком. Кілька разів поміняла їх місцями, повернула дві до купи і, коли час уже було майже вичерпано, впевнено оголосила: «Ось три найкращі!» Перед нею лежали біла сукня з зеленим квітковим принтом, бежевий мохеровий светр і синя спідниця у квіточку.

– Ось воно! – сказала я їй. – Оце і є радість!

Я говорила цілком серйозно. Найкращим способом з’ясувати, що приносить чи не приносить вам утіху, є порівняння. Якщо у вас немає чіткого ставлення до певної речі, дуже важко визначитися, чи приносить ця річ радість. Та коли ви порівнюєте її з іншими, ваші відчуття стають більш яскравими. Ось чому важливо наводити лад лише в одній категорії, починаючи з одягу.

Цей метод відбору – «топ три» – можна використовувати і в інших категоріях. Якщо вам важко впоратися з книгами чи колекціями речей, спробуйте цей метод. Дотримуючись «правила однієї категорії», ви усвідомите, що можна не лише визначити топ три, але й класифікувати за рангами решту. Звісно, щоби знайти місце для кожної речі, знадобиться чимало часу, та коли ви визначитеся з десяткою чи двадцяткою лідерів, то зрозумієте, що решта речей, які займають позицію нижче певного рангу, не приносять вам жодної користі. Пошуки власної «лінії радості» – це дуже захопливий процес.

Ось іще одна порада щодо того, як на початку сортування одягу визначитися з речами, які приносять вам радість: починайте з того, що носите ближче до серця. Знаєте чому? Бо радість ви відчуваєте серцем, а не головою. Чим ближче одяг до вашого серця, тим легше обирати. Наприклад, зі штанами та спідницями легше, ніж зі шкарпетками, а з блузами та сорочками легше, ніж із тим, що носиться нижче. Білизну, як-от ліфи та камісолі, ми носимо найближче до серця, але цих предметів одягу замало для того, щоби з чимось порівнювати. Тому моє правило номер один – починати з кофтин.

Якщо ви вагаєтеся щодо якоїсь одежини, обійміть її, а не просто торкніться. Ваше тіло зреагує, коли річ опиниться ближче до серця, і ви збагнете, чи виникла всередині вас радість. Не впевнені щодо якоїсь речі? Торкайтесь, обіймайте і уважно розглядайте її. Урешті можете навіть одягнути її. Якщо у вас багато речей, які вам хотілось би примірити, ліпше скласти їх в окремий стос і зробити це після того, як закінчите сортування решти одягу.

Спочатку, можливо, буде важко розпізнати, що дійсно приносить вам радість. Одна з моїх клієнток п’ятнадцять хвилин визначалася з річчю, яку взяла до рук першою. Не переймайтесь, якщо вам також потрібно для цього чимало часу. Різниця у швидкості відображає лише різницю в досвіді. Відвівши собі на початку достатньо часу, щоби дослідити відчуття радості, згодом ви будете приймати рішення дедалі швидше. Тому не здавайтесь і не полишайте спроб.

Забудьте про «це може мені знадобитися». Цей вислів – табу!

Я дуже часто чую від клієнтів питання: «А що ж робити з речами, які мені потрібні, але не викликають радості?» Більшість людей відчувають розгубленість, стикаючись із суто практичними речами, як-от зимова термобілизна, яка надягається лише в найлютіші морози. Те саме стосується сортування інструментів на кшталт ножиць чи викруток.

«Ця річ не викликає в мене особливого запалу, але ж вона мені необхідна?» Це поширене запитання, і моя відповідь завжди та сама. Якщо це дійсно не викликає радості, ну ж бо, позбудьтеся її! Коли клієнт каже: «Чому б і ні?» – все гаразд. Але дуже часто люди пручаються: «Чекайте-но, але ж вона мені потрібна». Або: «Але ж іноді я її використовую». У такому разі я заохочую їх залишити цю річ.

Може здатися, що це безвідповідально з мого боку, але насправді це рішення напрацьовано багаторічним досвідом. Я серйозно взялася досліджувати мистецтво прибирання, коли вчилась у середній школі. Завершивши фазу тотального викидання, ніби запрограмований робот, я усвідомила, як важливо залишати лише ті речі, які приносять радість. І це підхід, котрий я відтоді практикую. Принаймні на деякий час я попрощалася з безліччю речей, які не приносили радості. І, щиро кажучи, відсутність жодної з них ніколи не призводила до катастрофи. У домі завжди знаходилося щось навзамін того, чого я позбулася.

Наприклад, одного разу я викинула надщерблену вазу і наступного дня про це пошкодувала. Проте я знайшла їй чудову заміну, обгорнувши пластикову пляшку тканиною, яка мені страшенно подобалася. Так само я позбулася молотка з пошкодженим руків’ям і забивала цвяшки пательнею. А спекавшись гострокутної стереосистеми, яка не приносила мені ні краплини задоволення, я стала користуватися навушниками.

Звісно, якщо мені знадобиться викинута річ, я куплю собі іншу, але тепер не купуватиму абияку. Я звертатиму увагу на те, як вона виглядає, якою є на дотик, чи зручна, та на інші важливі подробиці і наполегливо шукатиму, доки не знайду саме ту річ, яка мені дійсно до смаку. І, відповідно, обрана річ буде найліпшою, і я ніжно любитиму її все своє життя.

Прибирання – це значно більше, ніж просто процес вибору, що саме залишити, а чого позбутися. Це безцінна можливість переосмислити і налагодити стосунки зі своїм майном, створивши те життя, яке вас задовольнятиме. Хіба це не збільшує насолоду від прибирання?

Можливо, це прозвучить радикально, але я переконана, що потрібно бодай раз позбутися всього, що не тішить, аби пережити відчуття радості від речей, які вас оточують.

«Це може мені знадобитися». Повірте, ніколи не знадобиться. Ви завжди зможете обійтися без цього предмета. Якщо ви зважилися на марафон із прибирання, віднині цей вислів для вас – табу.

Коли йдеться про необхідні речі, які не приносять радості, подумайте про те, навіщо вони вам

Я вже писала, що замінила вазу пластиковою пляшкою. Вона легка, міцна і компактна. Можна було віддати її на переробку, коли вона набридне, можна обрізати до потрібного розміру, погратися з різними стилями, змінивши тканину-обгортку. І попри те, що згодом я купила скляну вазу, яка мені дійсно до смаку, досі використовую пластикові пляшки, коли вдома з’являється забагато квітів.

Використання навушників замість колонок теж ідеально вписалося в мій стиль життя. Я збільшувала гучність і не надягала їх. Палкі шанувальники музики здригнуться від жаху, але, як на мене, гучність і якість були цілком прийнятні для моєї кімнати. Важко перелічити довжелезну низку задоволень, які я відкривала для себе, позбувшись багатьох речей.

Проте, зізнаюся, не обійшлося без кількох виключень. Наприклад, порохотяг. Я попрощалася з ним, бо він був старий, і вирішила завзято протирати підлогу паперовими рушниками та ганчірками. Але це забирало надто багато часу, і мені довелося купити новий порохотяг.

Подібна історія трапилась і з викруткою. Викинувши її, я намагалася підкрутити розхитаний гвинтик лінійкою, але вона тріснула навпіл. Я ледь не заридала ридма, бо ця лінійка мені дійсно подобалася.

Усе це трапилося зі мною через юнацьку недосвідченість і легковажність. Тоді я ще не вдосконалила здатність вирізняти те, що приносить мені радість. Мене ввела в оману простота цих речей, тому я не усвідомлювала, що насправді вони мені подобаються. Я гадала, що відчуття радості супроводжуватиметься хвилюванням, пришвидшеним серцебиттям. Тепер я змінила свою думку.

Відчуття захоплення, захвату чи привабливості – не єдині ознаки втіхи від якоїсь речі. Простий, невибагливий дизайн, висока функціональність, яка значно спрощує життя, відчуття правильності чи усвідомлення того, що ця річ корисна у щоденному побуті, – також показники радості.

Якщо річ дійсно не викликає задоволення, ви точно не будете страждати і вагатися, позбутися її чи ні. Ви побиваєтеся над якоюсь річчю, якщо:

• колись річ приносила нам радість, але виконала своє призначення;

• річ дійсно тішить нас, але ми цього не усвідомлюємо;

• нам треба її лишити, байдуже, приносить вона радість чи ні.

Третій варіант зазвичай стосується документів, святкового та траурного одягу, аксесуарів для весілля, похоронів, всіляких особливих подій, а також речей, які не можна викидати без дозволу інших людей.

Я знаю, як викликати радісне ставлення до речей, які нам потрібні, але не збурюють особливих почуттів: заспівайте їм дифірамб. Нехай вони знають, що хоч і не викликають у вас радості, але дійсно вам потрібні.

Це може звучати якось так:

«Люба спідня сорочко, лише поглянь на себе. Ти найкраща! Вугільно-чорна, гладенька мов шовк, ти вигідно підкреслюєш вигин талії, проте залишаєшся цілком непомітною. Яка вишуканість та елегантність. Так тримати!»

А якщо отак?

«Люба моя старенька викрутко, можливо, я рідко тобою користуюсь, та, коли я тебе потребую, ти просто диво! Завдяки тобі я полагодила цю поличку за лічені хвилини. До того ж мій манікюр досі зі мною. Я, безсумнівно, здерла би весь лак, якби намагалася нігтями закрутити гвинтики. Досконала форма, міцна будова, сучасний дизайн – це все робить тебе справді винятковою!»

На папері це може виглядати трохи кумедно, а якщо передати куті меду – буде ще веселіше. Але сенс у тому, що необхідні нам речі, безсумнівно, роблять нас щасливішими.

Тому слід сприймати їх як речі, що приносять радість. Тоді ми навчимося чітко усвідомлювати, що навіть суто побутові речі можуть стати для нас утіхою. Одна з тем, якої я торкаюся на своїх уроках, – повага до кожної речі, якою ми користуємося. Коли мої клієнти беруться за різне кухонне начиння, вони впевнено можуть сказати, що непримітна пательня чи простенький віничок для збивання яєць дійсно приносять їм радість. А часом трапляється навпаки. Деякі клієнти виявляють, що жодна деталь їхнього робочого одягу не викликає у них радості. Коли вони міркують над причиною, з’ясовується, що насправді їх не надихає робота. Тому, коли певні речі не приносять нам радості (хоча мали б!), можливо, причина не в речах, а в нас самих. Це ще один доказ того, наскільки міцний зв’язок між нами і нашими речами.

Удосконалюючи своє вміння розпізнавати радість, ми краще пізнаємо себе. Це найвища мета прибирання.

Прибережіть екзотичне вбрання для дому

«Ця сукня тішить мене, але я знаю, що більше ніколи її не надягну. Краще, напевно, позбутися її, правда?» – нерішуче звернулася до мене клієнтка.

Я поглянула на вбрання і побачила яскраву блакитну сукню, вкриту квітами й оздоблену золотавими візерунками. На плечах надималися рукави-ліхтарики, а спідниця рясніла п’ятьма рядами оборок. Жінка мала рацію. Сукня була надто барвиста як для щоденного вбрання. Клієнтка пояснила, що носила її на виступи, коли займалася танцями. Навіть якби вона знов повернулася до свого хобі, то навряд чи вбрала цю сукню, бо захотіла би придбати для виступу щось новеньке.

– Щоразу, як погляну на неї, затамовую подих, але, певне, треба просто викинути її, – сказала вона і неохоче потягнулася до сміттєвого пакета.

– Зачекай! – вигукнула я. – Чому б тобі не носити її вдома?

Вона здивовано поглянула на мене, а потім розважливо запитала:

– А це не буде дивакувато?

Як на мене, цілком доречне питання.

Але я наполягала:

– Таж сукня тебе тішить?

На кілька хвилин вона замислилась, а потім відповіла:

– Треба поміряти. Зараз я надягну її і подивлюсь!

Узяла сукню і вийшла. За три хвилини двері відчинились, і вона ввійшла в кімнату зовсім невпізнанна. Повсякденні джинси і футболка зникли. Жінка вбрала не лише сукню, а й аксесуари: золоті сережки і жовту заколку з квітковим візерунком. Навіть макіяж підновила. Тепер уже настала моя черга дивуватись. Її перевтілення перевершило будь-які мої очікування. Поки я заціпеніло мовчала, жінка поглянула на себе в люстро і посміхнулась.

– Непогано, чи не так? Гадаю, я побуду отак до завершення нашого сеансу!

Звісно, це радикальний приклад, проте чимало моїх клієнтів мають костюмований одяг. Я натрапляла на китайську сукню, вбрання покоївки і навіть комплект для танцю живота. Коли клієнтка любить цю річ, то не може її позбутись. Якщо цей одяг тішить вас, але ви не уявляєте, куди в ньому ходити, чому б не носити його вдома?

Навіть якщо вам трохи соромно, пропоную просто його приміряти. Якщо, поглянувши в дзеркало, ви сприймаєте вбрання надто химерним, варто погодитися з тим, що час з ним розпрощатися. Але якщо воно виглядає значно краще, ніж ви очікували, насолоджуйтесь і додайте барв повсякденному життю. Тільки не забувайте попереджати членів родини.

Коли ви носите улюблений одяг і оточуєте себе улюбленими речами, ваш будинок перетворюється на особистий рай. Не викидайте речі, які приносять вам радість, лише тому, що не користуєтеся ними. Є небезпека не помітити і позбутися цієї радості. Краще ввімкніть фантазію та знайдіть застосування непотрібним на перший погляд речам. Спробуйте обліпити внутрішню стінку шафи світлинами улюблених музикантів, аби створити власний «куточок радості». Чи обклейте пластиковий контейнер для зберігання речей симпатичними листівками, щоби приховати його вміст. Коли ви вигадуєте, як можна використати ваші улюблені речі, прибирання стає значно веселішим.

Не плутайте тимчасовий безлад з поверненням до попереднього стану

«Вибач, я знову повернулася до попереднього стану». Я заціпеніла, прочитавши перші рядки мейла від моєї клієнтки.

«Ну ось, це врешті сталося»,– подумала я.

Відтоді як я почала давати приватні уроки вдома у клієнтів, жоден із них не повертався до попереднього стану. Часом дехто жартував: «Нісенітниці. Не може бути, щоби жоден не повернувся» чи «Що за брехня?» Але це правда. І не варто так дивуватися. Кожен, хто правильно навчиться прибирати, ніколи не повернеться до колишнього стану.

«О Боже, доведеться казати, що мій метод допускає повернення до попереднього стану. Треба вибачитись і запропонувати повторний курс».

Збентежена, я поглянула на ім’я відправника, і тут на мене чекала ще одна несподіванка. Лист був не від «випускниці», а від жінки, яка мала розібратися з комоно і «сентиментальними речами». Ми запланували останній урок на кінець місяця. Проте раніше, навіть у середині курсу, ніхто не казав, що повернувся до попереднього стану. Звісно, щось сталося. Я розуміла, що ця жінка працює і має двох дітей, а отже, страшенно завантажена. А її чоловік, який також працює, навряд чи має час їй допомагати.

Коли я прийшла на нашу останню зустріч, вона знову вибачилася: «Мені дуже шкода. Усе так, як було, коли ми починали». Гори одягу купчилися по кутках вітальні, килими, татамі в кімнаті були завалені іграшками, а в кухні громадилися стоси посуду. То був не найкращий час для занять.

– Пропоную хоча би поскладати речі, для яких ви виділили місце в шафі.

– Чудова ідея. Знаєте, мені таки вдалося трохи прибрати письмовий стіл на роботі, – сказала вона. Поки ми теревенили про все потроху, жінка розкладала речі по місцях. Поскладала одяг у шухляди шафи, поскидала конструктор у пластиковий контейнер, м’які іграшки – в ротанговий кошик, а папір, яким гралися діти, – у сміттєвий бак. Спеції повернулися на кухонну поличку, а чистий посуд – у шафку. За тридцять хвилин її будинок знову виглядав так само, як наприкінці нашого останнього уроку, – жодного безладу на столі чи на підлозі.

– Бачиш, за півгодини я можу все прибрати, – мовила вона, – але коли я заклопотана, то залишаю все як є. Двічі чи тричі на місяць я неодмінно повертаюся до старого ладу.

Насправді це не повернення до попереднього стану. Просто тимчасовий безлад, який виникає, коли ми щодня не кладемо речі на свої місця. Тимчасовий безлад і попередній стан – це не одне й те саме. Коли ви повертаєтеся до старої системи, то речі, які не мають певного місця для зберігання, знову розповзаються по всій оселі. Навіть якщо ви прибрали раз і назавжди. Поки у кожної речі є своє місце, вам не варто непокоїтися з приводу невеличкого безладу.

Визнаю, коли в мене трапляються важкі періоди на роботі, я вилітаю з дому вранці і втомлено заповзаю назад надвечір. Не встигнеш і оком змигнути, як брудний одяг купами громадиться навколо в очікуванні, коли ж його поскладають. Та я не переймаюся, бо розумію: щойно з’явиться час, лад швидко наведеться. Яке полегшення знати, що на прибирання необхідно лише тридцять хвилин.

Ніколи не думайте, що ви повернулися до старого життя. Така думка може вбити будь-яку мотивацію і врешті-решт призвести до повернення назад. Якщо під час прибирання безлад знову заполонив дім, не опускайте руки. Просто за нагоди розкладіть усе на свої місця і продовжуйте. (Пам’ятайте, що місце кожної речі не стане остаточним, поки ви не завершите прибирання, тому просто розкладіть речі на ті місця, які підходять їм найбільше.) Чим далі ви просуватиметеся, тим менше часу вам знадобиться. Тому не варто цим перейматися.

Ви досягнете кінцевої мети лише тоді, коли кожна річ матиме своє місце. Пам’ятайте і будьте певні: досягнувши цієї мети, ви вже ніколи не повернетеся до попереднього стану.

Коли хочеться кинути все

Ви почали марафон із прибирання і раптом усвідомили, що заклякли серед кімнати, а роботи хоч греблю гати? Не хвилюйтеся. Кожному знайоме це відчуття на самому початку.

Час од часу хтось із моїх клієнтів або студентів із розпачем вигукує: «КонМарі, мені хочеться все кинути. Я лише почала із одягу, але це затягнеться на сторіччя!» Побоювання виникає тоді, коли не уявляється повна картина. Якщо ви відчуваєте щось подібне, спробуйте поглянути на доступний вам простір для зберігання речей. Зупиніться та оцініть ситуацію об’єктивно. Намалюйте план будинку, зробіть перелік шафок та шухляд, наявних у домі, а також речей, які там зберігаються. Коли ви повернетеся до прибирання, речі все одно неминуче з’являтимуться там, де ви навіть не сподіватиметеся їх побачити, тому не розпорошуйтеся на всілякі дрібниці. Ставте за мету узагальнено підсумовувати, які категорії речей у вас є і де вони зберігаються.

Коли я вперше приходжу до когось додому, ніколи не хапаюся одразу за сортування одягу. Спершу я оцінюю весь доступний простір для зберігання речей. І постійно перепитую: «А що тут? А де ще можуть бути речі цієї категорії?» Подумки занотовую місце розташування й обсяг кожного простору. Вираховую, скільки часу забере прибирання, і візуалізую остаточний результат, детально уявивши, де і що буде лежати.

Я роблю це як інструктор. Ваша мета просто оцінити поточний стан речей і заспокоїтися. Не марнуйте на це забагато часу. Десяти-тридцяти хвилин цілком достатньо.

Насправді визначення вільного простору дає вам можливість трохи перепочити. Занотовуючи усі місця для зберігання речей, ви відновлюєте здатність об’єктивно мислити. Якщо подібна інвентаризація обтяжує вас і заважає процесу прибирання, змініть пріоритети.

З іншого боку, якщо вам подобається робити нотатки, дозвольте собі ретельність у визначенні вільного простору. Можна скласти перелік речей на кожній полиці. Одна з моїх клієнток навіть створила журнал прибирання. На першій сторінці було зображення її «ідеального стилю життя». Далі – розділ «поточна ситуація (проблеми з прибиранням, простір для зберігання речей, перелік речей за категоріями)», а в останньому розділі – формуляр «процес прибирання», куди вона вносила все: від знахідок під час прибирання до кількості використаних сміттєвих пакетів.

«Обожнюю відчуття, коли нарешті закінчуєш із якоюсь категорією і дістаєш змогу помилуватися цілком заповненим переліком», – поділилася вона зі мною. Якщо вам також подобається складати переліки, не шкодуйте на це часу. І чому б не поміркувати над іншими способами примножити радість від прибирання?

Шокова терапія «сфотографуй безлад»

За тиждень до нашого першого уроку з Т. я отримала від неї мейл. Вона писала, що розібралася в базових правилах прибирання, уявила свій ідеальний спосіб життя і сповнилася наснаги навести лад, аж раптом увесь її ентузіазм зійшов нанівець. «Лише погляну на цей безлад, і не хочеться ніякого свята прибирання, – написала вона. – У мене просто немає мотивації…» Далі Т. перераховувала перепони, які стали їй на заваді, як-от: «одна з кімнат перетворилася на комору для мотлоху, а діти розкидають усе, що я поскладала».

І насамкінець: «До того ж я все одно ніколи не зможу навести лад у домі, бо в мене третя група крові» (в Японії дуже розповсюджена думка, що група крові впливає на характер людини, і вважається, ніби люди з другою групою крові більш схильні до охайності, аніж люди з третьою групою).

Мені страшенно закортіло сказати їй: «Досить скаржитись, беріться до роботи», – але я знала: насправді скарги – це доказ того, що в людини є сили продовжувати розпочате. Головне – перетворити безлад на джерело розваг.

Як? Сфотографувати кожну кімнату, де досі панує хаос. Саме так. Я пропоную вам поклацати – зняти панорами всіх кімнат і вміст кожної шухлядки великим планом. Поглянувши на ці світлини, ви напевно усвідомите, що ваш дім більш захаращений, ніж гадалося. Можливо, ви побачите на них купи брудного одягу і гори папірців або речі, які взагалі бозна-як там опинилися. Цей неупереджений погляд на дійсність може вас шокувати і ввергнути в розпач.

То навіщо мені вам на це вказувати і пригнічувати вас іще дужче? Я чудово знаю, як важко знайти мотивацію для дії, коли не хочеться щось робити. Мій досвід підказує: краще піти на дно, аніж марно борсатися в намаганнях. Щойно опинишся на самому дні, тобі остогидне цей смуток і ти швидко почнеш рухатися вгору.

Цей метод чудово працює не лише перед початком прибирання, а й тоді, коли перегораєш усередині процесу. Спробуйте використати світлини з максимальною користю. Повеселіться з друзями, переглядаючи фото до і після марафону з прибирання. Коли будинок стає чистішим, легко забути, яким захаращеним він був. Ці світлини нагадають, як далеко ви просунулись, і надихатимуть продовжувати прибирання. Коли мої клієнти розглядають фотографії, навівши лад у домі, то дивуються: «Невже в мене колись був такий безлад?»

Байдуже, наскільки захаращений ваш будинок, – у жодному разі не зупиняйтесь і продовжуйте прибирати

Минуло багато років відтоді, як я вперше почала працювати в цій галузі. Я бачила стільки захаращених будинків, що тепер навряд чи якийсь безлад може мене вразити. Три-чотири купи одягу на підлозі – це нічого. Я відчиняю двері, і мене атакує паперова завірюха, або заходжу до кімнати і не бачу нічогісінько, крім картонних коробок. Я приймаю цей виклик. Та коли я зайшла в дім К., в голові запаморочилось і здалося, що я потрапила в лігво якогось звіра.

На першому поверсі будинку К. був її офіс, а на другому і третьому – житлові приміщення. Ми пройшли відносно порожнім офісним коридором і піднялися сходами. А потім К. відчинила двері до вітальні, і я відчула, що входжу в «сутінкову зону».

Біля самого порога на мене чекав котячий лоток. Підлога була рясно всіяна грудками чогось схожого на котячий корм, який важко було оминути, не наступивши. Один шматочок розміром із кавове зерно відразу ж хруснув у мене під ногою. Розмірковуючи, що робити з брудним капцем, я відвела погляд від підлоги – і миттю забула про розчавлений корм.

Переді мною височіли книжкові сходи: книжки кількома рядами були викладені на кожній сходинці, тому дерев’яну конструкцію неможливо було роздивитися. Не помітивши мого заціпеніння, К. прокоментувала: «В мене стільки книжок, що горище ось-ось вибухне», – і легко, мов гірська антилопа, злетіла сходами, попри те що книги ось-ось мали посипатися з-під її ніг. Я ж, навпаки, вчепилася в перила й обережно, крок за кроком, почала дряпатися вгору, переконана: коли раптом впаду, то неодмінно гепнусь у котяче корито. На мою думку, все це могло би бути чудовою пасткою для потенційних грабіжників.

Мені зрештою вдалося видряпатись на другий поверх і незворушно прокрокувати вітальнею, де, здавалося, ціла стіна була викладена з книг. Спальня К. виявилася просто барлогом з одягу. Стійки з речами тягнулися вздовж стін, тому кімната виглядала вузькою і темною.

Це був наш перший урок з К., але ми співпрацюємо досі – значно довше, ніж з рештою клієнтів. Її помешкання вже зовсім інше, нове, порівняно з тим, яким було на початку. Оскільки К. цікавиться мистецтвом, вона тричі на місяць чи навіть частіше відвідує різні виставки. Прибираючи, вона знайшла багато гарних керамічних виробів та репродукцій відомих картин. Коли кімнати стали трохи охайнішими, а стіни звільнилися, К. взялася розвішувати картини, щоби вони були на видноті. Репродукції робіт Моне та Ренуара оселилися в кутку кімнати і перетворили її на неповторну галерею. Жодної згадки про звіряче лігво.

Проте часом К. питає мене: «Знаю, що кімнати, в яких я навела лад, залишаться чистими, але ти певна, що нормально марнувати на це стільки часу?»

Я завжди відповідаю «так», бо процес прибирання просувається.

Байдуже, наскільки захаращений ваш будинок і скільки у вас речей, – їхня кількість завжди скінченна. Якщо ви можете розпізнати речі, що втішають вас, і знайти їм належне місце, раніше чи пізніше прибирання неодмінно закінчиться. Чим ближче до завершення, тим більше радості у вашому домі. Тому найгірше, що ви можете зробити, – зупинитися на півдорозі.

Щойно почнете марафон із прибирання, не спиняйтеся, не робіть перерви і продовжуйте далі. Тоді ви обов’язково перетворите свій дім на помешкання, що вас тішитиме. Я гарантую, адже прибирання не бреше. Але існує й інша правда. Зупинившись, ви ніколи не завершите марафон. Тому не зупиняйтеся на півшляху – не відкладайте на потім. Хутчіш до роботи.

Жахливо прибираєте? Готуйтеся до разючих змін!

Передусім я питаю клієнтів: «Як саме ви оцінили би своє вміння прибирати?» Зазвичай вони відповідають: «добре», «непогано» чи «жахливо». У співвідношенні приблизно 1:3:6.

Люди, які відповіли «добре», переважно вже мають доволі охайні помешкання і спробували різні методики, ставлять мені конкретні питання, як-от: «Порохотяг краще зберігати у шафі чи в комірчині?» і «Мої рушники лежать у ванній. Як ви вважаєте, це правильно?» Вони також хутко відбирають речі, які приносять їм радість, і робота просувається швидко. Зазвичай вони потребують допомоги лише із реорганізацією простору для зберігання речей, і потім ми прощаємось.

Люди, котрі непогано прибирають, принаймні роблять це по-своєму і могли би без проблем продовжувати в тому ж дусі. Утім, якщо вони вже так стараються, гріх не допомогти їм робити це ефективніше. Можливо, вони знайшли місце для кожного предмета, проте досі мають купу речей, які їх не тішать. Таким людям я викладаю основи свого методу.

А тепер про тих, хто вважає, що прибирає жахливо. Їхній марафон починається тоді, коли я заходжу до оселі. Повсюди розкидано купи мотлоху, і здається, що безлад влаштовано навмисно. Може, мене вирішили розважити, дізнавшись про моє дивакувате захоплення прибиранням? Одна клієнтка зізналася, що завжди вважала свою кімнату приміщенням для зберігання речей. З такими клієнтами доводиться спершу розчистити підлогу для того, щоби зібрати весь одяг в одному місці, а вже потім «перевірити речі на радість».

Незалежно від того, добре чи погано клієнт прибирає, він завжди може навчитися наводити лад. Та лише ті, хто вважає себе цілком безнадійним у прибиранні, дійсно відчують разючі зміни. Дізнавшись як, вони починають прибирати віддано і натхненно. Наше сприйняття власних навичок прибирання – це просто упереджені припущення. Люди, котрі вважають, що жахливо прибирають, ніколи не знали, як це робити правильно, і тому не мали чистого помешкання.

Одного разу я отримала мейл від чоловіка клієнтки, який стверджував, що його дружина «перетворилася на зовсім іншу людину. Раніше вона нічого не помічала, в усіх сенсах цього слова. Ніколи не дивилася під ноги, не повертала речі на місця. Взагалі нічим не переймалася. Тоді я займався прибиранням, а тепер вона сама почала ретельно прибирати в домі».

Уявіть, як така зміна може вплинути на ваше життя. «Бог прибирання» ніколи нікого не кидає, навіть тих, хто в себе не вірить. Головне – зважитися. Ми зможемо змінити своє життя, тільки якщо будемо щиро цього прагнути.