Читать книгу Дивовижні пригоди звичайних речей - Марина и Сергей Дяченко - Страница 3

Одна річка дуже хотіла потрапити в музей живопису. Подивитися на картини.

Але як річка може потрапити в музей? Якщо вона піде зі свого русла, то всі одразу це помітять…

Думала вона аж до самої зими. А взимку вкрилася кригою.

І от якось у неділю – крига виблискувала, мов дзеркало, над нею кружляли сніжинки – річка помалу, наче равлик з черепашки, вибралася з-під криги. Так обережно, що діти, які на ній ковзалися, нічого не помітили.

І річка пішла в місто. Усі, хто зустрічав її по дорозі, лякалися й ховалися.

У місті вона скоренько відшукала великий будинок з написом «Музей». І зазирнула у віконце, над яким було написано «Каса».

– Я хочу купити квиток, – сказала річка (а в неї було трохи дріб'язку – з тих грошей, що іноді кидали з моста туристи).

Касирка перелякалася й каже:

– Річкам квитки не продаємо.

– Але чому? – здивувалася річка. – Я хочу подивитися картини!

Касирка ще більше перелякалася й каже:

– Нічого не знаю. Йдіть до директора. І річка пішла до директора.

Директор побачив річку й теж перелякався, але знаку не подав.

– Я хочу подивитися картини! – сказала річка. – А мене не пускають!

Директор сказав чемно-пречемно:

– Шановна річко! Якщо ви зайдете в зал, то всі картини враз промокнуть. Фарби на них злиняють і відпадуть. Картини бояться води…

– Якщо в музей приходять люди з гострими каблуками – їм видають спеціальні капці, щоб вони не зіпсували підлоги, – сказала річка. – А якщо в музей прийшла річка? Невже ви не придумаєте нічого такого, щоб картини залишилися цілі? Невже я так і піду, не побачивши картин?

Директор замислився.

У нього в підвалі був цілий рулон поліетилену, з якого роблять непромокальні пакети.

Він покликав касирку, і вони вдвох обмотали річку поліетиленом.