Читать книгу Де зерно, там і полова - Марко Кропивницький - Страница 4

Мотря, Хведоска і Любка виходять з дзвіниці.

Хведоска. Яка тіснота в церкві: миру, миру, мов бджіл у вулику,– так і кишать, так і гудуть! Душно в церкві, аж млосно!

Мотря (хихикнула). Чисто!.. Я вже дивувалася, дивувалася, як це ти не зомліла! Чуєш, Любко! Бачила ти, скільки Хведоска свічок приліпила, мало не до кожного образа?

Хведоска. Тобі заздрісне, чи як?

Мотря. Чисто! За кого ти їх так багато ставляла?

Хведоска. От тобі й знаєш, за кого,– за батька, матір, за рід і за мир хрещений.

Мотря. Чисто! А за того ж мирянина скільки?

Хведоска. За котрого? Ну й що ти раз по раз вигадуєш?

Любка. Ой, свята та божа! Ще й питає, за котрого.

Мотря. За того, що цілого семигривеного поклав титареві на тарілочку?

Хведоска. От так пак! На ж тобі!.. Пхі!

Любка. Дукар! Такому не диво й карбованця викинути.

Мотря. Тільки що з’явився він у церкві, так наша Хведоска зразу й нестямилася!..

Любка (хихика). Та вже й не потрапе, куди їй очі звести.

Хведоска. Отже, я і в головах собі нічого того не покладаю… З якої б то хвороби?

Любка. Він її очима пече, а вона аж міниться в лиці, та все, сердешна, молиться, та навколішки припада!

Хведоска. Вже вхопили на кутні?

Мотря. Слухай-бо, Хведоню! Невже ж і справді він і досі і словом тебе не зачепив?

Хведоска. З якої немочі? Що я йому або він мені? Байдужісінько!..

Пішли в садок.