Читать книгу Марія Примаченко - Марія Рубан - Страница 3

Що далі від багатоповерхівок, то ближче до казки, туди, де неодмінно станеться якась дивовижна історія, що вразить увесь світ…

Стара сільська хатинка неначе магічним чином виникла з казки. Обрамлена низьким, але доволі цупким тином, відтінена сочистими барвами рослин. Обвита гінкою виноградною лозою і грайливим хмелем, що аж ніяк не захистять од непроханих гостей. Зате з вулиці здається, що хатинка наче міститься в надійному кошику.

І саме в такому затишному будиночку в селі Болотня, що на Київщині, народилася дівчинка, яку назвали Марійкою. Щоправда, того дня, коли дівчинка з’явилася на світ, лютувала хурделиця. Крижаний вітер моторошно завивав крізь щілини у шибках, чим жахав опецькуватого рудого кота, загнавши його аж у куток біля печі. І саме такої зимної днини народилася дівчинка, яка своїм даром зігріла весь світ…

Творча родина

У невеличкому селі, де всі жителі знали одне одного, кожна господиня намагалася висадити перед будинком якомога більше квітів, тож тут завжди буяла рослинність і здавалося, що Болотню неначе омивають кольорові хвилі. А взимку жителів заворожував захід сонця – холодне небо мінилося усіма відтінками червоного.

Марійка з пелюшок бачила світ яскравим і сповненим гармонії. В хаті не було дорогих меблів чи коштовних прикрас, але дівчинку оточувала справжня краса! Примаченки були незаможні, однак мали золоті руки.

Марійчин батько, Оксентій Примаченко, був теслею-віртуозом. З будь-якої колоди міг змайструвати щось доладне й корисне; робив він і бочки, які у ті часи були незамінними у господарстві; зводив паркани, на стовпах та дошках яких вирізав вигадливі візерунки і складні малюнки; а найбільшу втіху йому приносило різьбярство. Мати, Параска Примаченко, була знаною вишивальницею – оздоблювала подушки, рушники, скатертини, сорочки, весільне вбрання. Бабуся дівчинки була талановитою писанкаркою. Немов у справжньої чарівниці, звичайнісіньке куряче яйце в її руках оберталося на справжній витвір мистецтва, а все тому, що бабуся володіла секретами старовинної техніки розпису.

Дівчинка із захватом спостерігала, як звичайні речі в руках її рідних набували краси. Та понад усе п’ятирічну Марійку зачаровувала мамина мережка. Тоді як її непосидючі однолітки бешкетували, Марійка, затамувавши подих, годинами спостерігала за маминою працею. Дівчинка ретельно запам’ятовувала, як мама засиляє нитку в голку, які добирає кольори, навіть яких пісень співає під час роботи! Мама завжди співала за вишиванням… Усе це дійство дівчинка сприймала за справжню магію. Часом їй навіть здавалося, що варто на мить відвести погляд – і вишиті мамою птахи злетять й ген-ген полинуть.

– Матусю, дайте й мені, будь ласка, голку з нитками. Надто вже хочеться навчитися так ладно вишивати, – якось попросила дівчинка. Матуся саме відрізала нитку і перевіряла, чи надійно її закріплено на тканині.

– Не квапся, Марійко, ти ще маленька. От підростеш трішки, і я тебе всьому навчу, – відповіла їй мама. – Біжи-но побався з друзями, встигнеш ще напрацюватися.

Марійка всміхнулася і похитала головою.

– Ні, мені й тут добре.

Мати й собі всміхнулася, просилила у вушко голки нову нитку і затягнула чергову пісню. А дівчинка знов поринула у власний фантастичний світ, в якому оживали візерунки й орнаменти, що їх начакловувала мама на сорочках і рушниках.

Часом батьки дивувалися: як ця крихітна дівчинка може бути такою серйозною. Від самого малечка Марійка охоче допомагала по господарству, ніколи не лінувалася. Наприклад, їй подобалося разом із мамою працювати з тістом. В маленьких Марійчиних ручках швидко формувалися досконалі вареники, пиріжки й медівники. Та ще дужче дівчинці подобалося, коли вдома випікалися святкові короваї чи калачі, що потребували складного оздоблення. Марійка зосереджено й терпляче ліпила з тіста маленьких пташок, листочки, квіточки. Бачачи готовий її виріб, односельчани спершу навіть не вірили, що це справа рук маленької дівчинки. Та коли впевнювалися, що це таки правда, просили її оздоблювати і їхню святкову випічку.

Хвороба, що змінила все

Час летів швидко. Тин біля хати замінили парканом. Параска з Оксентієм не встигли й оком змигнути, як їхній Марусі виповнилося сім рочків. Батьки натішитися не могли своєю кмітливою донечкою, яка вже навчилася вишивати, поратися по хаті, зростала дуже рухливою і веселою.

Той весняний день 1917-го року нічим не відрізнявся від попереднього. Вночі лив дощ, а під ранок ущух, про нього нагадували лише калюжі перед будинком. Була неділя, село прокидалося й занурювалося у звичайне життя: хто йшов до церкви, хто порався вдома. Нічого не віщувало біди, однак саме той день усе докорінно змінив.

Марійка прокинулася у чудовому гуморі. Одразу ж після сніданку побігла надвір. Погода була сонячна, на деревах заливалися співом пташки. Спершу дівчинка налила молока у глиняну мисочку під лавкою.

– Киць-киць-киць! – покликала Марійка.

З голосним «Мур-р-няв!» із підвіконня зіскочив пухнастий котяра-рудань, підбіг до миски і заходився жадібно хлебтати молоко.

– Смачно? – весело запитала дівчинка, гладячи його по спині. – Авжеж, смачно! – примовляла.

Затим, на прохання матері, Марійка сипнула курям зерна та й побігла гратися надвір. Аж бачить – велетенська калюжа перед двором. Дівчинці стало цікаво: чи докине вона камінець у самісінький центр? Маруся набрала жменю камінців і заходилася жбурляти їх у калюжу. Вона з цікавістю спостерігала, як розходяться кола по воді, а ще як на хвильках, що утворюються неначе у справжній річці, миготять сонячні зайчики. Дівчинка так захопилася забавкою, що й не зауважила, як геть уся забрьохалася. Бризки навіть потрапили їй на голову і на вуста. Вона переодягнулася, а речі повішала сушити на огорожу своєї бабці, що жила в сусідньому будинку.

Бабця натоді була у церкві. Коли вона повернулася додому і побачила, що онука розвішала речі на її огорожі, вмить посуворішала.

– Марійко! Хіба я дозволяла тобі розвішувати речі на моїй огорожі? Навіщо ти повісила свою хустину на моїх воротах?

Дівчинка не очікувала такої реакції від бабуні й дуже злякалася, тож чкурнула з двору до будинку і заховалася на печі.

Дитина пережила страшну ніч, вона марила, у неї був жар. Крізь сон Марійка безперестанку шепотіла:

– Мамочко, таточку… все болить, так страшно…

Батьки не знали, чим зарадити бідолашній дитині. Тато прикладав до чола компреси, але вони не допомагали. На ранок односельчани порадили покликати бабцю-шептуху, жінку, яка зналася на травах і нібито замовляла хвороби певними словами.

– Це в неї переляк, шептуха допоможе, – казала сусідка.

Батьки не мали вибору, тож ухопилися за ту останню соломинку порятунку, але й це виявилося марним. Марійка й далі горіла, та до цього лиха додався сильний біль у ніжці.

– Болить… – стогнала вона, – болить…

Батько зрозумів, що це явно не переляк. Сполотнілий од страху за донечку, він побіг по лікаря. І лікар пояснив, у чому справа: то винна калюжа.

– Напевне, дівчинка випадково ковтнула трохи брудної води з калюжі, і до її організму потрапила інфекція. Шкода, що одразу до Києва не повезли. Наслідки хвороби могли б бути не такими тяжкими, – констатував він.

І справді, то був зовсім не переляк. Не може бабця аж так нажахати рідну онуку! Марійка захворіла на поліомієліт – інфекційну хворобу, що передається через слину, заражену воду чи їжу та призводить до паралічу. У дівчинки паралізувало ніжку.

Лікар їй призначив велику кількість мазей, трав й аптечних порошків. За декілька днів жар спав, Марійка прийшла до тями, її стан стабілізувався. Але ніжка вже не слухалася.

– Ми обов’язково щось придумаємо, знайдемо, чим тобі зарадити, доню, – втішала мама. – А поки що я віддаю тобі всі свої нитки, можеш вишивати, скільки заманеться.

Дівчинка лише мовчки кивнула головою і взяла мамину дерев’яну скриньку з голками і нитками. Таке дозвілля їй до вподоби.

Запитання

• Де народилася Марія Примаченко?

• Ким були Марійчині батьки?

• Що приносило Марійці найбільшу втіху?

• На яку хворобу захворіла Марія? До чого це призвело?