Читать книгу Коко Шанель - Марія Сердюк - Страница 3

По правий берег річки Луари, що у Франції, розташовується чудове містечко Сомюр. Над річкою здіймається величний замок. Зусібіч його обступають сірі дахи старих будинків із помаранчевими димарями. Через річку перекинувся дивовижний кам’яний міст, збудований два з половиною століття тому.

Такий само вигляд старовинного і гарного місто мало і в 1883 році. І того року, 19 серпня, в одній не надто заможній сомюрській родині відбулася важлива подія – на світ з’явилася дівчинка. Манюня була милою і кумедною, хоч її батьки й не бачили в дитині нічого особливого. У цій сім’ї вже була одна донька, тож мама з татом не надто зраділи ще одному голодному роту.

Дівчинка нічим не вирізнялася з-поміж інших дітей, та й ім’я їй вибрали найзвичайнісіньке як для Франції – Ґабрієль. Її батьки – Жанна й Альбер Шанель – тоді ще не знали, що цій крихітці в майбутньому судилося перевернути світ моди догори дриґом.

Марні сподівання

Ґабрієль не любила згадувати дитинство. Ще б пак, адже батько не збирався сидіти вдома з дружиною і дітьми. Чоловікові видавалося, що ці маленькі згорточки в колисках, що з’являлися на світ одне за одним, не мають стати на заваді його пригодам. Тож одного дня він зібрав свої речі й подався світ за очі.

Ніхто достеменно не знав, куди саме вирушив батько. Чи то до Америки, а може, в Африку. Можливо, він полював на бізонів у преріях або катався на величезних слонах у савані. Діти могли тільки уявляти. Листів тато ніколи не писав, та й подарунків своїм численним дітям не надсилав. Та все одно Ґабрієль його любила.

Мама, котра лишилася з купою дітлахів, геть занепала духом.

«От повернеться батько, і заживемо!» – часом повторювала вона. Однак переважно мама Жанна нарікала на долю, бо бідолашну жінку все життя переслідували біди: спершу її полишив чоловік, а потім вона тяжко занедужала.

У маленької Ґабрієль склалося враження, що тато – людина-свято. Ось повернеться батько – і враз усі вони щасливо заживуть! І більше не лунатимуть у будинку мамині зойки, усі радітимуть життю. У Ґабрієль та її сестер нарешті з’являться нові сукні, а не ці жахливі старі лахи, що їх їм віддають сусідські дівчата. Носити той одяг було просто нестерпно. До того ж сусідки завжди зловтішалися, коли бачили Ґабрієль у чужому одязі.

Спершу це дуже засмучувало дівчинку. Та якось вона подумала: «Та ну їх!» По-перше, ображатися на цих задерикуватих дівчат – нижче її гідності. А по-друге, невдовзі повернеться батько, і в неї буде найкраще вбрання!

Тато повернувся, коли Ґабрієль виповнилося одинадцять. Однак приїхав він не для того, щоб подбати про сім’ю. Померла мама, і п’ятьох дітей потрібно було кудись дівати. Батько не вигадав нічого ліпшого, як віддати хлопчиків у підмайстри, а дівчаток до притулку. Так Ґабрієль і дві її сестри – Джулія та Антуанетта – опинилися під наглядом у монастирі Обазін.

То була похмура будівля із сірого каменю, зведена ще за лицарської доби й часів хрестових походів у 1134 році. Всередині було холодно і неприємно, але подвір’я там виявилося розкішним. Повсюдно росли дерева й квіти, за якими доглядали черниці, посеред клумб дзюрчав водограй. А оточували монастир мальовничі пагорби. Щоправда, їх Ґабрієль бачила дуже рідко: вихованкам притулку заборонялося виходити за браму.

Батько поїхав, пообіцявши повернутися, коли знайде кращий притулок. Та тільки знову обдурив.

Ґабрієль щодня подумки розмовляла з батьком.

«Татусю, – казала вона йому, – я часто мию голову жовтим милом, бо ж знаю, що тобі не до вподоби запах брудного волосся!»

Ґабрієль ставало значно легше на душі, коли вона подумки розповідала батькові про день у нудному притулку. Ці «розмови» були для неї промінчиком світла. Навіть трішечки забувалися кпини дівчат, котрі дражнили її сиротою.

Справжня дитяча дружба і втеча

Неймовірною втіхою для маленької Ґабрієль були канікули. Татова сестра, тітка Луїза, забирала сестер із Обазіну до Варенна. То була ще одна мальовнича місцина, однак у монастирі Ґабрієль сиділа під замком, а у Варенні дівчинка мала змогу гуляти і спостерігати за всім, що відбувається надворі.

О, то була справжня воля! Ніхто її не змушував брати за наказом ложку під час обіду, не потрібно було вбиратися в однакові нудні сукні, котрі носили геть усі дівчата у притулку. Можна було читати, багато читати!

На горищі в тітки Луїзи Ґабрієль знайшла любовні романи, зібрані з газетних вирізок і зшиті грубою ниткою. Дівчата в цих романах любили і страждали, і Ґабрієль переживала разом з ними. Вона насолоджувалася історіями, в яких шляхетні розбійники перемагали негідників і рятували чарівних дівчат, а потім брали з ними шлюб.

Усі ці неймовірні історії Ґабрієль переказувала Адрієн – своїй тітці, трохи молодшій од неї за віком. Адрієн стала найкращою подругою Ґабрієль на все життя. Вона була дуже вродливою – не такою, як оті дівчата з притулку. І як ніхто інший заслуговувала на те, щоб її серце підкорив шляхетний розбійник!

Однак батьки Адрієн були зовсім іншої думки. Перед завершенням школи їй підібрали нареченого, і це був зовсім не красень з любовного роману. Старий Поль не вразив серця ані своєї майбутньої нареченої, ані її вірної подружки.

І Ґабрієль збунтувалася. Вона запропонувала Адрієн утечу – у кращих традиціях любовного роману. Адрієн, страшенна боягузка, спершу опиралася, але під натиском Ґабрієль зрештою здалася. Достоту, як у любовних романах, дівчата зв’язали одяг і спустилися саморобним канатом з вікна. Юним авантюристкам тоді здавалося, що вони вирушають у захопливу подорож!

Що ж, подорож справді виявилася захопливою, та, на жаль, нетривалою. Дівчат швидко впіймали й повернули назад. Однак не до Обазіну. Черниці вжахнулися від зухвалості вихованок і відмовилися приймати їх до закладу.

Не встигла Ґабрієль зрадіти, що нарешті завершилися її «тортури» монастирем, як її замкнули в іншій «в’язниці». То був пансіон інституту Богоматері у старовинному містечку Мулен. По суті, цей заклад нічим не відрізнявся від притулку в Обазін, де заборонялося геть усе. Можна було лишень молитися і вивчати кравецьку справу – мусять же ж дівчата опанувати хоч якусь спеціальність! І на це гріх скаржитися, адже фах швачки відіграв величезну роль у житті Ґабрієль, визначивши подальше її майбутнє.

Запитання:

– Чому Ґабрієль не любила згадувати дитинство?

– Куди сестри потрапили після смерті матері?

– Хто став найкращою подругою Ґабрієль?

– Чому Ґабрієль і Адрієн утекли з монастиря?

– Який фах дівчата опанували в пансіоні містечка Мулен?