Читать книгу Коко Шанель - Марія Сердюк - Страница 4

Завершивши навчання, Ґабрієль і Адрієн влаштувалися кравчинями у крамниці «Свята Марія». Тут торгували геть усім: приданим для наречених, тканинами, капелюшками, гачками та ґудзиками.

Подружкам доручили дрібний ремонт одягу, а ще до їхніх обов’язків входило залучення клієнтів. Здавалося б, нічого складного. Церуй чужі мережива й мило усміхайся панночкам у багатошарових, як святковий торт, сукнях. Та непосидющій Ґабрієль невдовзі набридло потурати заможним панночкам. Її творча натура прагнула пригод, а виявилося, що в крамниці годі й шукати тих пригод.

Грампери, власники «Святої Марії», здавалися подругам справжніми тюремниками – вони контролювали дівчат удень і вночі. Вдень Ґабрієль і Адрієн працювали під пильним оком власників, а вночі спали у крихітній кімнатці під дахом крамниці. Про розваги, ба навіть прогулянки, й мови бути не могло.

Самостійне життя

І настав день, коли Ґабрієль вже несила було миритися з таким життям. Вона почала вмовляти Адрієн поїхати від набридливих Грамперів. Однак та вагалася. І не тому, що хотіла залишитися. Насправді дівчина боялася засмутити рідних, а ще її тривожила думка, що Грампери виженуть геть їх із крамниці. І тоді вони з Ґабрієль не матимуть де заробити собі на шматок хліба.

Адрієн боялася всього, а Ґабрієль – нічого. Вона вважала, що як докласти зусиль, усе якось влаштується, і свято вірила в успіх. До того ж їй так хотілося бодай інколи зазирати до кондитерської! А містер і місіс Грампер дівчатам цього не дозволяли.

Зрештою Ґабрієль умовила Адрієн, і дівчата переїхали до крихітної, вбого умебльованої кімнатки. Певна річ, нове помешкання розташовувалося не в бурхливому центрі Мулена. Дівчата поселилися на вуличці Пон-Гінге, де дуже тхнуло сирістю від річки, а сама вулиця за дощової погоди перетворювалася на брудне місиво. Однак віднині вони стали самостійними!

Подружки більше не залежали від господарів і не лягали спати в суворо встановлений час. Звісно, бувало й таке, що спати вони лягали голодними, бо ж майже всі зароблені гроші йшли на оплату оренди кімнатки. Дівчата часом і не спали ночами, виконуючи термінове замовлення. Однак це була справжня свобода! А точніше, перший її ковток.

Другим ковтком став похід до кондитерської. Ґабрієль мріяла про неї відтоді, як довідалася про чаювання. І ось як це було…

Секрети чаювання

Якось Адрієн захворіла, і Ґабрієль сама поїхала до замовниці. Розкішного замку господині вона дісталася близько полудня. Однак з’ясувалося, що клієнтка ще навіть не прокинулася. Ґабрієль застала її в ліжку. Дама в пишному пеньюарі видалася дівчині справжньою королевою. А позолота на бильцях ліжка й безліч прикрас неабияк вразили сироту. То он як живуть клієнтки, котрі приїжджають до крамниці у власних екіпажах!

Певна річ, Ґабрієль завважила, що у величезному замку була всього одна ванна. Не сховалося від пильного ока дівчини й те, що мадам не завадило б як слід вимити волосся. І, звісно, вона побачила плями поту під пахвами майже на всіх сукнях. Але то були дрібниці. Ґабрієль хоч і не поважала мадам за неувагу до гігієни, однак при цьому страшенно заздрила їй. Її впевненості, а надто її причетності до іншого світу – світу, за яким бідна дівчина могла лише підглядати в щілинку.

Заможна дама збиралася переробити кілька суконь. Нічого складного: дещо оновити, десь підшити нові мережива, десь прикрити вишивкою плями. Усе це Ґабрієль вирішила виправити на місці. Так вона провела в замку цілий день і стала свідком п’ятигодинного чаювання. Цю моду господиня привезла з Англії. В Обазіні не було такого звичаю.

Відтоді Ґабрієль охопило бажання випити чаю з тістечками. І щойно Адрієн одужала, дівчата подалися до цукерні «Спокуса». На щастя, накопичених грошей вистачило і на чай, і на доволі дорогі тістечка.

Зі швачки у співачки

Дівчата налагодили власне життя: впродовж тижня вони сумлінно працювали, а у вихідні вирушали на прогулянку. І неодмінно зазирали до цукерні, де пили чай із тістечками, ласували фруктовим морозивом і задивлялися на кавалеристів.

Ці військовики привертали увагу всіх дівчат міста. Браві вояки служили в полку, що розташовувався по той берег річки, на якій стояло місто Мулен. Щовечора красені в одностроях з’являлися на вулицях міста: високі вусані, виряджені в блакитні піджаки, яскраво-червоні шаровари й кумедні кепки з величезними козирками. Коли військові проходили повз, на їхніх кепках кумедно підскакували величезні пір’їни. Дівчата були в захваті від хвацьких молодиків.

Удень кавалеристи вчащали до кондитерських, а ввечері сиділи в кав’ярні «Ротонда». Ґабрієль із Адрієн самі не могли відвідувати «Ротонду», адже це було дуже непристойно. Тож лишалося подругам чекати, коли їх туди запросить котрийсь із красенів у червоних шароварах.

Однак кавалеристи не помічали простих дівчат. Усі вони були аристократами і ходили на побачення тільки з розкішними жінками. Ці дами носили дорогі хутра і золоті прикраси. А що було в Ґабрієль та Адрієн? Самі лишень латані сукні!

Добре все обміркувавши, Ґабрієль вирішила, що вони з Адрієн повинні влаштуватися в «Ротонду» співачками. Згодом вона не могла згадувати цю історію без сміху. Дівчата увірвалися до кабінету директора кав’ярні. Ґабрієль з порога заявила, що вони хочуть тут працювати й готові хоч зараз підписати контракт. Від страху в Ґабрієль трусилися жижки, і щоб це приховати, вона поводилася надміру самовпевнено.

Від нахабства двох худорлявих дівчат у директора кав’ярні мало мову не відібрало. А коли він нарешті отямився, то попросив щось заспівати. Що дівчата могли заспівати? Пісні, що їх навчили у церковному хорі в Обазіні? А чи жартівливих пісеньок, яких виспівували гуляки на вулицях? Це було б цілковитим фіаско!

Однак Ґабрієль не збиралася відступати – дівчина була не зі слабкодухих. Раптом несподівано навіть для самої себе вона стала руки в боки і хвацько заспівала модної пісеньки «Ко-ко-рі-ко». У цих куплетах доводилося зображати півнячий крик.

– Ко-ко-рі-ко! Ко-ко-рі-ко!

З кабінету дві скромні швачки вийшли щасливими – у руках вони тримали річний контракт. Ґабрієль і Адрієн мали виступати на сцені під час відпочинку основного складу співачок. Щоправда, директор не призначив плати за роботу, зате він дозволив дівчатам збирати чайові після кожного виступу.

Адрієн категорично відмовилася співати. Вона знову злякалася, і не допомагали ніякі вмовляння. Поміркувавши, дівчата вирішили, що Ґабрієль співатиме, а Адрієн збиратиме гроші, обходячи публіку з капелюхом.

Нарешті дівчата потрапили в омріяну «Ротонду»! Та ось тільки всередині кав’ярня виявилася суцільним розчаруванням, адже нітрохи не відповідала уявленням Ґабрієль і Адрієн про життя артисток. Гримерна була крихітною і брудною, вкрита шаром пилу й повсюди гуляли протяги. У залі стояв важкий запах їжі й алкоголю. А вигуки, вереск і звуки ненастроєного піаніно часом заглушали спів Ґабрієль, яку всі прозвали Коко…