Читать книгу Волт Дісней - Маша Сердюк - Страница 2

– Вітаю, пане, у вас хлопчик! – немолода лікарка широко всміхнулася і спробувала передати згорток із дитиною в руки високого худорлявого чоловіка.

– Хлопчик? – здоровань трохи сіпнувся й розчаровано зітхнув. – Ви впевнені?

– Авжеж, – жінка дзвінко розсміялася. – Я приймаю пологи вже двадцять років. Повірте, я можу відрізнити хлопчика від дівчинки.

Лікарка поклала на руки приголомшеного чоловіка дитину, замотану в пелюшки, і пішла геть. Новоспечений татусь довго дивився їй услід, аж поки вона не зникла в темряві коридору. А потім повільно опустив очі на зморщене червоне личко й ледь чутно прошепотів:

– Так нечесно!

Чоловіка, що розгублено тримав немовля посеред лікарняного коридору, звали Еліас Дісней. Поява цього малюка на світ стала для нього одним із найбільших розчарувань у житті.

Річ у тім, що в Еліаса вже було троє синів. Понад усе на світі він мріяв про доньку. Але в нього із Флорою – його невисокою дружиною з темним, як нічне небо, волоссям і великими очима – один за одним народжувалися тільки хлопчики.

Еліасу не щастило не тільки з дочкою. Він довго не міг знайти роботи. Будь-який проєкт, за який брався чоловік, закінчувався провалом. Йому не таланило ані з будівельним бізнесом, ані з вирощуванням апельсинових дерев, ані з продажем газет і журналів.

– Мене наче зурочили! – скаржився Еліас Флорі.

Чомусь Еліас надумав собі, що з появою доньки чорна смуга в його житті має обов’язково скінчитися. Проте у Всесвіту були свої плани. І 5 грудня 1901 року Флора народила четвертого хлопчика, якого трохи згодом назвали Волтер Еліас – друге ім’я малюк отримав на честь батька.

Мрія Еліаса і Флори здійснилася трохи пізніше, коли у грудні 1903 року в них народилася дівчинка Рут. Проте пробачити Волту Еліас так і не зміг – хлопчик став для батька символом нездійсненних бажань.

Може, саме тому Еліас лупцював малого Волтера за найменшу провину. А, може, він просто був жорстокою людиною.

– Немає кращого виховання, ніж фізичне покарання, – повторював Еліас, б’ючи Волта важким шкіряним ременем. Дісней-старший настільки часто лупцював молодшого сина, що той навіть думав: Еліас – не його справжній тато.

– Він мене ненавидить, – жалівся Волт братові Рою, показуючи йому червоні плями на тілі після «розмови» з батьком. – Вони точно взяли мене із притулку!

– Та ну, що ти таке кажеш, – утішав молодшого брата старший. – Нам також перепадає від нього.

І це була щира правда: «під роздачу» в тата Еліаса потрапляли всі четверо синів: старші Ґерберт, Реймонд і Рой, а також і Волт, попри його малий вік.

– Просто наш тато такий, – пояснював Рой, прикладаючи лід до червоних пухирів на тілі Волта.

– Такий, тобто жорстокий, – відповідав йому молодший брат. – Не знаю як ти, а я не хочу бути ТАКИМ! Не хочу й не буду!

Ім’я Еліас назавжди закарбується в підсвідомості Волта як символ жорстокості, болю й відчаю. Дісней не матиме ані найменшого бажання носити його. І коли хтось у майбутньому проситиме його назвати повне ім’я, Волт широко всміхатиметься і твердо казатиме:

– Називайте мене Волт. Просто Волт.

Місто, в якому народився Волт Дісней, називається Чикаго. Цей величезний мегаполіс розташований у Сполучених Штатах Америки на березі озера Мічиган. Тут живуть мільйони людей, а також будується безліч хмарочосів.

Саме в Чикаго збудували перший у світі хмарочос. Офісну будівлю на цілих десять поверхів було споруджено далекого 1885 року. Зараз такий будинок нікого не здивує, оскільки в багатьох містах світу є будівлі на сто, а то й більше поверхів. Але 135 років тому це було справжньою фантастикою. Ще б пак! Люди тоді жили щонайбільше у триповерхових будинках. А тут цілих десять поверхів! У декого навіть шия терпнула, коли вони дивилися вгору, намагаючись розгледіти в небі дах цієї дивовижі.

Загалом на початку двадцятого сторіччя Чикаго було найбільшим промисловим містом Америки – надзвичайно модним і прогресивним. Проте коли Волтові виповнилося чотири роки, Чикаго стало ще й найкримінальнішим містом Сполучених Штатів. На вулицях постійно виникали бійки, людей грабували серед білого дня. Викликати поліцію тут стало такою ж звичною справою, як, наприклад, чистити зуби чи пити каву. І, звісна річ, жити в таких умовах стало дуже некомфортно.

Останньою краплею для родини Діснеїв стало вбивство поліцейського, яке сталося на сусідній вулиці. Після цієї страшної події мама Флора боялася виходити на вулицю й не дозволяла дітям ані гуляти, ані ходити до школи. І дуже переживала, коли тато Еліас ішов кудись у справах чи навіть до крамниці. А коли чоловік повертався додому, вона щоразу кидалася йому на шию із криком: «Дякувати Богу, ти живий!»

Еліаса така поведінка дружини неабияк дратувала. Одного дня йому урвався терпець, і чоловік наказав родині збирати речі: родина Діснеїв переїхала в невеличке містечко Марселін у штаті Міссурі.

Після Чикаго, що гудів удень і вночі, наче вулик, Марселін скидався на справжнє село: тихе і напрочуд спокійне. Замість хмарочосів тут були одноповерхові будиночки, замість широких проспектів – вузенькі вулички. Не лунала музика з розчахнутих настіж дверей ресторанів, а з прочинених вікон вечорами не було чути реготу великих компаній. Проте тут нікого не грабували і не вбивали.

У Марселіні Волт швидко знайшов собі друзів. Він вирізнявся веселою вдачею. Без широкої, на все обличчя, усмішки його майже ніколи не бачили. Тому всі сусіди і знайомі його дуже любили.

У Волта почав прокидатися інтерес до малювання. Родина Діснеїв жила дуже бідно, тож фарб або олівців Волтові ніхто не міг купити. Тому він малював тим, що траплялося під руку: то вугіллям на якомусь клаптику паперу, то крейдою на стіні.

Одного разу Волт намалював на шматку газети коня свого сусіда. Портрет настільки вдався, що малий Волт отримав за свій малюнок цілих 25 центів. Космічні гроші для хлопця, який мріє про цукерки!

– Ні, ти лише уяви – двадцять п’ять центів за коня! – із захватом повторював «художник» братові Рою. Удвох вони ласували солодощами, купленими на першу Волтову «зарплатню».

– Розкішна робота, еге ж? – сміявся Рой. – Враховуючи, що ти витратив на неї лише десять хвилин свого часу!

– Крута робота! Саме для мене, – вирішив тоді малий Волт. – Малюєш собі із задоволенням. А тобі за це ще й платять! Хочу бути художником!

– Художником? Не сміши мене! – розреготався тато Еліас, що проходив повз хлопців. – Справжня робота – це коли ти працюєш, наче віл! А малювання – це не робота, а так, забавка.

Дісней-молодший нічого не сказав татові. Він знав: за суперечку батько може добряче відшмагати його ременем. Але вже тоді в його голові вималювалася заповітна мрія: стати художником.

ЗАПИТАННЯ

1. Чому Еліас Дісней був розчарований появою на світ четвертого сина?

2. Як батько виховував своїх дітей? Чи до вподоби тобі такий метод виховання? Чому?

3. У якому місті народився Волт Дісней? Чи знаєш ти ще міста із хмарочосами?

4. Як Волт Дісней заробив свої перші гроші?