Читать книгу Волт Дісней - Маша Сердюк - Страница 3

У Марселіні родина Діснеїв надовго не затрималася. Еліас і тут не зміг знайти себе: його просто ніхто не хотів брати на роботу. Грошей страшенно бракувало. Про новий одяг, розваги чи цукерки можна було тільки мріяти.

Тому вже за кілька років Діснеї переїхали до Канзас-Сіті. Однак уже неповною родиною: старші брати Ґерберт і Реймонд не витримали жорсткості батька. Однієї ночі вони втекли з дому. Волт лишився в компанії Роя, який був старший від нього на вісім років, і молодшої сестри Рут.

Еліаса, схоже, анітрохи не збентежив факт, що через нього двоє синів дременули світ за очі. Коли виявилося, що Ґерберт і Реймонд зникли, він лише голосно вилаявся й обізвав синів останніми словами.

А от мама Флора дуже плакала через утечу хлопців. Малий Волт утішав її як міг. Але заспокоїв матір він лише тоді, коли сказав, що Ґерберт і Реймонд почуваються тепер значно щасливішими.

– Ти лише уяви, як їм зараз добре живеться!

– Чого це? – витерла хустинкою заплакані очі Флора.

– На них ніхто не кричить! Ніхто не обзиває! І вони не думають щосекунди про те, що зараз їх хтось битиме!

– І в кого ти вдався такий розумник? – Флора всміхнулася і пригорнула Волта до себе.

Волт розсміявся. Після малювання він понад усе на світі любив смішити людей.

У Канзас-Сіті в родини Діснеїв настало справжнє нове життя. По-перше, це було велике місто. Не таке величезне, як Чикаго, але й не таке крихітне, як Марселін. Тут були театри, ресторани й навіть кінотеатр! Справжня втіха для малого Волта.

Дісней обожнював кіно, його кумиром тоді був актор Чарлі Чаплін. Усі свої кишенькові гроші Волт витрачав на квитки в кінозал. А вийшовши після сеансу, він із друзями чимчикував вулицею й зображував кумедну ходу Чарлі. А також пробував прямо на тротуарі розігрувати фірмові трюки Чапліна. І цим він неабияк смішив і своїх друзів, і випадкових перехожих.

Кишенькові гроші на квитки Волт навчився заробляти хитрістю. Річ у тім, що в Канзас-Сіті тато Еліас нарешті зміг якимось дивом влаштуватися на роботу. Заробивши трохи грошей, він вклав їх у розвиток газети «Стар» і навіть купив частину акцій видання – став його співвласником. Справи потроху пішли вгору.

До цього бізнесу Еліас вирішив долучити своїх дітей. Малий Волт разом із братом Роєм розносили щоранку газети й рекламні листівки. За будь-якої погоди, у дощ і сніг, рано-вранці або пізньої ночі, навіть у вихідні та свята. Аби встигнути рознести ранкову пошту, Волтові доводилися вставати о третій ранку. А відтак він біг до школи на уроки.

Люди, яким хлопець розносив газети, зазвичай просили його про послуги: погуляти із собакою, передати невеличку посилку сусідам або купити щось у найближчому магазині. І за ці послуги платили йому чайові. Це були власні гроші Волта, адже тато Еліас не давав синові ані цента за допомогу з газетами.

Після уроків Волт із друзями любив гуляти біля гігантського маєтку. Ця будівля була місцевою пам’яткою: висока, пишна, із візерунками на фасаді, вона скидалася на ляльковий будиночок. Проте потрапити всередину не було жодної змоги: дім з усіх боків був оточений пишним садом і високими ґратами.

Маєток належав одному дуже поважному багатієві, якого ніхто ніколи не бачив. Потрапити всередину – то була найзаповітніша мрія всіх дітлахів Канзас-Сіті. І Волт Дісней не був винятком.

Йому страшенно кортіло знайти якісь потаємні двері, крізь які він би міг прокрастися до цієї чудо-будівлі. Волт так хотів погратися в розкішному саду! І так мріяв пройтися кімнатами – босоніж пробігтися по м’якому килиму на підлозі, подивитися на старовинні портрети на стінах або побачити справжній камін. Чомусь він був упевнений, що будинок усередині мав саме такий вигляд.

Волт із друзями безліч разів намагався пробратися на територію цього «палацу». Але всі спроби завершувалися невдачами. І тоді у Волта з’явилася ще одна мрія.

– Коли я виросту, обов’язково збудую такий будинок, у якому буде величезний парк розваг, – сказав собі він. – І гратися в цьому парку зможуть усі охочі – і діти, і дорослі.

Так у десять років Волт Дісней, сам того не підозрюючи, вигадав Діснейленд. І його мрія стане реальністю. Щоправда, лише через довгих сорок років.

1914 року, коли Волтові виповнилося тринадцять, розпочалася Перша світова війна. Це був один із найбільших конфліктів в історії людства. Війна тривала довгих чотири роки. Мільйони людей загинули під час цього кривавого протистояння.

Волт, який на той час ще вчився у школі, забажав піти служити. Як і багато американців, Дісней зовсім не уявляв собі, які саме жахіття відбуваються під час війни. Криваві події розгорталися далеко за океаном, а він жив в Америці. Усі новини про війну хлопець дізнавався з газет і радіо, і вони здавалися йому цікавими, героїчними пригодами.

– От би побачити все на власні очі! – сказав одного дня Волт і почав шукати, як можна записатися добровольцем до якогось батальйону.

Він щойно відсвяткував свій шістнадцятий день народження і почувався зовсім дорослим і готовим до будь-якої халепи.

Проте його лише взяли на глузи.

– Не вигадуй, хлопче, – плескали його по плечу всі, до кого він звертався. – Іди-но краще вчи алгебру й геометрію!

Але Волта ці «дурні поради», як він їх назвав, аж ніяк не задовольняли. Якимось дивом він дізнався, де записуються в добровольці, і напрочуд гордий собою прийшов «подавати документи на війну». Але тут на нього знову чекало розчарування.

– Ти що, малий, з глузду з’їхав? – вирячився на нього поважний літній чоловік, що відповідав за списки добровольців. – Яка війна? Ти ще зовсім дитина! Навіть якби я й хотів, усе одно не зміг би тебе записати в добровольці – тобі лише шістнадцять років! Добровольців беруть лише з вісімнадцяти!

Сам того не підозрюючи, поважний дядечко підказав Діснею, як можна викрутитися із цієї ситуації. Волт пішов до іншої приймальної комісії й під час заповнення документів вказав, що йому сімнадцять років. На щастя, у нього ніхто не перевірив документів. Війна тривала третій рік поспіль, люди масово гинули, і Європі вкрай була потрібна допомога. А Дісней на той час уже скидався на цілком дорослого хлопця: високий, кремезний, із пишною гривою волосся, яке він зачісував назад, наче якийсь офісний клерк. Усе це додавало йому впевненого вигляду, а широка усмішка, що не зникала з обличчя, доповнювала образ дрібкою нахабності. Хто би міг подумати, що цей серйозний юнак – насправді школяр, який сьогодні зранку ще розносив газети, а зараз прогулює школу!

Діснея записали добровольцем і відправили служити до Франції – за сім тисяч кілометрів від дому.

«Овва, на мене чекає справжня пригода!» – думав Волт, сідаючи на величезний корабель, що мав доправити його на інший континент.

Що й казати, війна в житті дуже відрізнялася від війни, в яку малий Дісней грався із сусідськими хлопцями. Його призначили водієм вантажівки в «Червоному хресті». Ця організація допомагає постраждалим у збройних конфліктах – надає не тільки медичну допомогу, а й ліки, одяг та їжу.

За рік добровольчої служби Волт побачив дуже багато болю і страждань, неодноразово був свідком смерті й кровопролиття. Намагаючись урятуватися від жорстокості, що стискала світ міцним обручем, Дісней продовжував малювати. За будь-якої погоди, за найменшої нагоди, у моменти радості чи дикого відчаю він завжди малював. Олівцем, крейдою, вугіллям або «фарбою» від цибулевого лушпиння. Абсолютно випадково Волт дізнався: якщо проварити в окропі цибулеве лушпиння, можна отримати різні відтінки коричневого кольору.

Дісней завжди любив тварин. Малою дитиною він постійно опікувався бездомними собаками, птахами, їжаками та іншими звірятками. А в дорослому віці, досягнувши небувалих статків, він нізащо в світі не хотів знищувати білок, кротів і зайців, які об’їдали в його саду ягоди і фрукти.

– Вони мають на це право! – казав Дісней. – Ми, люди, можемо купити все, що нам заманеться. А тварини позбавлені такої змоги, адже в них немає грошей!

І саме ці тварини рятували сімнадцятирічного Волта під час війни. Він малював кумедні портрети коней, зайців, слонів, собак і свиней, а потім роздавав їх усім знайомим.

– Навіть на війні в людей має бути щось добре і світле, – повторював Дісней, коли даруючи комусь черговий свій малюнок.

Вірний собі, Волт навіть розмалював вантажівку, на якій він розвозив ліки і продукти. Ото була справжня пригода! Авто з кумедними малюнками швидко набуло популярності, незмінно викликаючи усмішки перехожих. Смішна автівка на вулицях міст і селищ була чи не єдиним світлим промінчиком у темному царстві війни.

ЗАПИТАННЯ

1. Як Волт пояснював мамі втечу старших братів?