Читать книгу МАКУНІВ – НАРИС З ІСТОРІЇ РІДНОГО КРАЮ - Михайло Іванович Бервецький - Страница 4

Макунів – село в Україні, Мостиському районі Львівської області. Населення в 2000 р. становило 404 особи. Орган місцевого самоврядування —

Маломокрянська сільська рада.

Велике за площею село, що розкинулось на мальовничих

пагорбах Передкарпаття. Від села до м. Судова Вишня – 14 км, до райцентру

м. Мостиська – 19 км і 15 км до залізничної станції Судова Вишня.

Межею земель села на півночі є одна з приток річки Вишеньки, що бере

початок біля села Мала Діброва, проходить через Шишоровичі і впадає в

р. Вишеньку за хутором Берці. По обидва боки річки було торфовище, що

займало близько 200 моргів. У 50-их роках XX ст. було створено державну

артіль, що нарізала рудавину (торф), яку продавали жителям на опалення хат. В

60-их роках провели рекультивацію цієї площі, яка нині стала пасовищем.

Через центр села із заходу на схід проходить ще одна притока

р. Вишеньки, по обидва боки якої утворилась долина. На схід від хутора Берці

росте діброва площею близько 2 моргів.

Існує легенда щодо походження назви села. На місці сучасного села була

болотиста місцевість, навколо якої росли і вабили око багряні маки. Згодом

болото вирішили осушити, а на його місці побудувати село, маки – зникли, але

у назві села залишились дотепер.

Наукова праця доктора філологічних наук, професора Київського

Національного Інституту імені Т. Г. Шевченка К. М. Тищенка – «Мовні

формування українців» говорить про формування назв міст і сіл наступне: —

Так, і таке бувало. От, наприклад, вдалося натрапити на цілий пласт назв (по

Україні їх сотні), які зберігають згадки про віспу, кір, вітрянку: зрозуміло, що ці

хвороби неминуче супроводжували скотарів-степовиків і передавалися від них

рільникам-слов’янам. На прикладі Дніропетровської області це Хорошеве, Коробчине, Королівка, Курилівка, Спаське, Морозівське, Дерезувате, Нехвороща, Перещепине, вдсх. Мак-орт-івське. Остання назва якраз і дає

привід показати сучасний стан опрацювання цього пласту. У топонімах цього

типу особливо вражає, що наші предки прекрасно розбиралися, від кого

прийшла хвороба, хто саме насіяв того «маку» (віспин) на обличчя небагатьох

живих перехворілих – саки (скіфи, основа шут-), волохи, влахи (кельти), ґоти

чи хини – гуни, онгури, авари (обри)! Це стає очевидним з назв таких сіл, як

МакСАКИ Чг <сак- «самоназва скіфів», – пор. м. САКИ у Криму або с. САЧки

Зп (в Росії МакСЮТово, МакСЮТино <σκυθ- «скіф»), МокЛЯКи, рос.

4

МакЛАКово <влах- «волох, кельт», МакОТЕРти Рв <отер- «ґоти», МакИШин

Чг, МакІЇвка Дц <хини «гуни», МакУНів Лв <ун-, ул- «гун», МачУЛИЩа

См, МакУШиха, МакОШин Чг <*õc-, õш- «гун?», МакАРів Кв, МакАРТетине

Лг <*обр-т- «авари», Ма-КЕДони <ґети?, Мак-АЛевичі <алани? Так само

РябУХи, РябИНа См <хини «гуни», РибОТень См, РибОТин Чг <от- «ґот», РибАСи См <ас- «яс, осетин», Риб’ЄНЦеве <*іванц-, янц-, РибАЛЬче <*овл-?

У назвах ДзюБРове, ЗюБРиха, ЗубОТРясівка, ДзюбАНівка так само вжиті

знайомі морфеми (о) бр- «аварин», отр- «готи», ан- «гун» – тільки тепер у

сполученні зі словом дзюба «рябий після віспи».

Перша письмова згадка про Макунів датована 1466 роком.

До 1648 року село називалося Маковнів, тому й понині його мешканців

зовуть макувенами.

1524 року село було знищене татарами.