Читать книгу Поезії 1929-1940 років - Микола Бажан - Страница 2

Із чорного стебла баска

сівба важких басів,

і флейти метушня баска

на рині голосів.

Різкий плижок, зухвалий скік,

сухий, як дріб, галоп,

і флейт одчай, цих флейт баских

над ямами синкоп.

Крутися, світ, крутися, цирк,

крутися, карусель!

І гостроверхий фейерверк

злітає над усе…

І день – у смерк, і ніч – у смерк,

і серце – нічичирк.

Крутись, скажений фейерверк,

крутись, скажений цирк!

І око юрб проколоте

на шпагах тисяч ламп.

Крутись, прокляте коло те…

Такт!

Темп!

Чи, довго прокрутишся так тут,

невже не впадеш,

невже?

Кожен вигиб і темпу, і такту

віддрукує капельмейстерський жест.

Віддрукує і занотує: стій!

На кожну ноту, на ту є

карб

свій.

І пізнаєш уперту математику

пароксизмів захвату і журб…

Товаришу,

друже,

братику,—

в кожного є свій карб.

Кожному ноту нажебрано,

і іншої буть не могло б,

і рипить між іржавими ребрами

серця сухий суглоб.

Серце! Крутися, хитайся, хитайсь,

вигинайсь шкереберть!

Із губ акробата-китайця

струмочком сповзає смерть.

Захлинувся ковтками конвульсій,

завертівсь на блискучій косі,

і зчепилися в спільному пульсі

серця

усі.

Горло горбом напнеться,

втнеться крик,

як звисне, мов флаг, із трапецій

чорний людський язик.

Скрикне тоненько панійка…

Тоді націляйся й лети,

в зойки розпачливі, паніко,

зімни їхні голі роти!

Слину і сльози виточи,

губи в гримаси зміси!

Розгойдались, мов трупи на ниточках,

голоси.