Читать книгу Поезії 1929-1940 років - Микола Бажан - Страница 4

Коли межа, як парость, проросла,

Коли вже інша грань нову межу затисла,

Тоді числом не зміряти числа,

Й стоять пусті, розкриті навстіж числа.

Стоять, мов згарища.

         І куриться труха,