Читать книгу Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр. - Микола Литвин - Страница 10

Молодій республіці дістався нелегкий спадок. Економіка краю, будучи до Першої світової війни відсталою, колоніально залежною від іноземного капіталу, у роки світової бойні ще більше ослабла. Більшість лісопилок, млинів, нафтопереробних заводів, гуралень і броварень зупинили виробництво, було підірване сільське господарство, зруйновано залізничний транспорт, набагато зменшився обсяг торгівлі, чимало банків і фінансово-кредитних організацій зайняли вичікувальну позицію.

На території краю проходили крупні військово-стратегічні операції, в ході яких російська та австро-угорська армії втратили вбитими, пораненими і полоненими близько 3 млн осіб[179]. У результаті затяжних боїв тут зруйновано десятки міст і містечок, зокрема, Галич, Гусятин, Бучач, майже повністю спалено 650 сіл, знищено 200 тис. житлових будинків, 233 тис. господарських будівель. У Бродівському повіті, наприклад, із 13 644 хат уціліло 6231 (45,7 %), без даху залишились 3 тис. старців, жінок і дітей. Гнітюче враження справляв і сусідній Тернопільський повіт. У селі Буцневі військовий смерч дотла спалив 239 житлових хат (із 421-ї), у Денисові – 128 (із 405), Купчинцях – 450 (із 644), Острові – 163 (із 363), Конопнівці – 64 (із 76), Кип’ячці – 94 (із 108), Людвіківках – 157 (із 186). Відтак 10 тис. осіб розмістилися в землянках і куренях[180].

Львівська соціал-демократична газета «Вперед» у замітці «400 родин в землянках» повідомляла: «400 родин з надходячою зимою в землянках – і то не у центральній Африці, а у нас, Східній Галичині, у селі Куропатниках Бережанського повіту… Ще у 8 дооколишніх селах немає ні однієї хати»[181]. Подібне можна було побачити й у прикарпатських повітах. Всього, за даними різних експертних комісій, військові збитки, завдані господарству краю, сягнули 1–3 млрд крон.

Особливо не вистачало працездатного населення. Десь близько 300–400 тис. чоловік мобілізовано в армію. Частина міщан, зокрема, 40 тис. львів’ян, уже в перший місяць світової війни виїхали у глиб імперії. Близько 200 тис. відступило за Збруч. Як наслідок, майже вдвоє зменшилася кількість міського населення. Відносно незначне скорочення жителів Львова з 212,0 тис. чоловік у 1914 р. до 195,5 тис. у 1918 р. пояснюється значним притоком безробітнього сільського населення. Майже удвічі зменшилася й народжуваність[182]. Тисячі були заслані у концтабори, немало матеріальних цінностей вивезли російські окупанти.

Війна ще більше погіршила матеріальне становище населення – українців, поляків, німців, вірмен. Лише у Львові протягом 1914–1917 років продукти подорожчали утричі, дрова – більше ніж учетверо. Тривалість робочого дня збільшилась до 14–16 годин.

Не кращим було становище селян. У січні 1918 р. примусова праця селян у фільварках – три дні на тиждень – була узаконена австрійським урядом. Лише в Галичині поголів’я коней зменшилось із 900 тис. до 210 тис. Половина землі не розорювалась, удвічі впала урожайність зернових і технічних культур. Якщо в 1913 р. на душу населення в краї вироблялося 400 кг зерна і 620 кг картоплі, то в 1918 р. – відповідно 150 і 300 кг.

Справжнім лихом стали епідемічні захворювання. Якщо у роки світової війни від тифу загинуло 50 тис. цивільного населення, то в 1919 р. – майже 100 тис. Всього ж епідемія охопила у 1919 р. понад 400 тис. людей[183].

Особливо турбувала продуктова проблема: народ і, що найстрашніше, армія – недоїдали. Її розв’язати взявся державний харчовий уряд, який був створений чи не першим із всіх міністерських структур – ще 29 жовтня, коли австрійська державна машина практично зупинилась, а Польська ліквідаційна комісія започаткувала продуктовий саботаж Східної Галичини. Ось тоді українці вийшли з Крайового господарського уряду і всупереч полякам створили під проводом 58-річного уродженця Перемишля, чільного діяча товариств «Народна торговля», «Дністер», Крайового ревізійного союзу, «Руська щадниця» Степана Федака свій Український харчовий уряд (вул. Руська, 20). Насамперед він закликав селян не підпорядковуватися наказам старостів. Представники харчового уряду чи не першими у повітах перейняли виконавчу владу. 9 листопада С. Федак очолив держсекретаріат харчових справ[184]