Читать книгу Казки добрих сусідів. Птаха щастя. Казахські народні казки - Народное творчество, Народное творчество (Фольклор), Олег Петрович Котельников - Страница 3

За давніх часів жив батир Боран. Був у нього друг Каскарау, з яким він посварився. У Каскарау була наречена з роду Ногай. Якось ногайці відкочували в інше місце й забрали з собою дівчину. Каскарау не поїхав за нею, а зібрав своїх людей і запитав у них: як йому бути? Місце, куди перекочували ногайці, було дуже далеко. Вони перейшли через море. А море було дуже широке. Об’їхати його можна лише за три місяці. Але був і інший шлях. Можна за п’ятнадцять днів перейти з одного берега на інший. Проте короткий шлях небезпечний. Він заріс очеретом. А в ньому водились страшні звірі: ведмеді, тигри, вовки і різні чудовиська.

Думав Каскарау поїхати слідом за нареченою, однак люди сказали йому:

– Про що ти говориш, Каскарау? Наші предки казали: «Хоч тисячу разів каркне ворон, не прийде рік, а гусак крикне один раз – і рік з’явиться». Що з того, що ми зібрались? Зарадити тобі ми нічим не можемо. Навіщо ти посварився з Бораном? Хто тебе захистить, якщо нападуть вороги? Сам ти не зможеш вистояти проти них. Припини ворогувати з батиром. Така наша порада! Ми змусимо тебе схилитися перед ним!

І вони принесли в дар Борану дорогой килим і чорного верблюда – нара. Привели до Борана Каскарау.

– Ми привели до тебе твого друга, – сказали люди, звертаючись до Борана. – Ми змусили його схилитися перед тобою, сказавши йому: «Не рахуй роки, а поважай людей». В народі кажуть: «Честь роду – честь батира». Хіба не бачиш, що заплямована честь нашого роду. Ногаї забрали силою нашу наречену. От ми й прийшли про це сказати тобі.

– Я здогадався, що ви зібрались тут недарма, – сказав Боран. – Але я в скрутному становищі. Не ногайців я боюсь! Не личить батирові про це говорити. Шлях туди далекий і складний. Не можна їхати в об’їзд. Треба йти від одного берега до другого. Але ми знаємо, що дорога йде через очерети. А там багато диких звірів.

Люди боялися, але вони сказали:

– Боране! Якщо тобі не страшна відстань, то ми поїдемо з тобою. Ми будемо супроводжувати тебе.

– Ні! – сказав Боран. – Я не хочу, щоб говорили: «Боран злякався тяжкого переходу і поїхав в об’їзд моря». Краще померти, ніж чути це. Я поїду важчою дорогою, і багато людей мені не потрібно. Дайте мені десять джигітів, які вміють готувати обіди, та ще двадцять кращих коней з табуна. А в мене є свій кінь, своя зброя. Щоб не відкладати, ми вирушимо післязавтра. Ви повинні в день нашого від’їзду зібрати всіх людей і влаштувати той.

Як сказав Боран, так і зробили.

Боран вирушив у дорогу. Джигіти почергово готували йому гарячу їжу. Так вони й пересувались. Та ось в’їхали в густий очерет. Тут було не до сну. Звірі то з’являлись, то зникали. Раптом з хащі вийшов страшний ведмідь і заревів. Джигіти Борана, які не бачили подібного звіра, попадали з коней. Проте Боран не злякався і голосно закричав. Ведмідь зник. Боран підняв своїх джигітів і сказав:

– Що з вами? Звір страшний? А якщо він знову вискочить і зареве, знову будете падати з коней? Чи не так?

Тут знову вискочив ведмідь і заревів ще голосніше. Боран різко направився до нього і голосно закричав. Ведмідь знову зник в хащах. Але цього разу джигіти не падали з коней. Вони міцно тримались за гриви.

– Бачите, який він страшний, – сказав Боран. – Декілька днів ми їхали спокійно, а це – на тобі! Мабуть, він кинеться втретє. Тоді я піду на нього. Сама смерть привела його до мене. Прошу вас, не бійтесь його ревіння. Якщо попадаєте з коней, він вас задере. І не заважайте мені.

Боран ще не договорив, як з хащі вийшов ведмідь і заревів. Проте Боран не розгубився. Але цього разу ведмідь не злякався батира й кинувся на нього. Боран зіскочив з коня і пішов на ведмедя. Вони зчепилися. Й коли ведмідь вже хотів покласти свої лапи на плечі Борана, батир схопив ведмедя однією рукою за горло, а другою вдарив його по голові. Удар був таким сильним, що голова відразу розлетілась на шматки.

Так вони позбулися першої небезпеки, яка зустрілась на шляху. Пройшло чотирнадцять днів. На п’ятнадцатий день почали вже виходити на другий берег, як раптом на шляху – хащі. Боран сказав джигітам:

– Я чув, що тут збирається нечиста сила. Нам треба зупинитися, нагодувати коней, не знімаючи з них сідел, і раненько виїхати в дорогу. Доки не настала ніч, перевірте свою зброю і будьте готові до всього.

Сказав так Боран і приліг. Дев’ять джигітів також прилягли, а десятий взявся готувати обід. Він розвів вогнище – дим пішов на нього. Він здивувався: «Чому дим йде в мій бік?» Підняв джигіт голову, бачить: навпроти нього сидить страшне волохате чудовисько. Джигіт крикнув і розбудив товаришів. Усі вони притислись до Борана. Те ж саме зробило волохате чудовисько. Воно було не одне, позаду нього сиділи такі ж чудовиська. Це були жезтирнакі. Уся їхня сила була в руках. Пальці на них, як кігті орла. Тіло все покрите густою вовною.

Боран попросив своїх джигітів сісти – і чудовисько посадило своїх. Боран не знав, що робити далі, чудовисько повторювало все, що робив він. Батир вирішив схитрувати. Він підійшов до вогнища і додав вогню. Чудовисько повторило. Боран підійшов до мішка з провізією, витяг кусок баранячого сала і насадив його на палку. Ніж сховав у мішок, підійшов до вогнища й почав розтоплювати сало. І коли воно розтопилось, Боран взявся розмазувати його по голому тілу. Потім кинув жезтирнакі палку, обняв вогонь і сказав: «Йди, батире, поміряємося силами».

Чудовисько зробило те ж саме. Як тільки воно підійшло до вогню, сало загорілось і полум’я охопило все волохате тіло чудовиська. Жезтирнакі кинувся до своїх. Полум’я перекинулось на них. Всі страховиська побігли в очерет – очерет загорівся.

Жезтирнакі стали гасити вогонь водою. Дим накривав їх. Одне з чудовиськ, втікаючи, крикнуло: «Почекай, Боране, ми ще зустрінемось!»

Боран скористався метушнею, скочив на коня і разом зі своїми джигітами швидко поскакав від того місця, а вогонь розгорівся ще сильніше. Їхали вони спокійно цілий день. До вечора вогонь ущух, дим развіявся. Джигіти радісно проговорили:

– Здається, легко ми їх позбулися!

– Зарано радіти, – сказал Боран. – Адже ви чули, що сказав один із них. Значить, вони нас не залишили. Упораються з вогнем і будуть наздоганяти. І чим закінчиться ця зустріч для нас – невідомо.

Ось дим зовсім розвіявся, і вони побачили пилюку. За ними гналися чудовиська.

– Тепер вони нас наздоженуть, – сказав Боран. – Якщо вони прийдуть сюди, ви не заважайте мені з ними боротися, тікайте. Я не ображусь.

Джигіти почали заперечувати Борану і казати, що вони перший раз злякалися, бо були сонні й не розібрались, в чому справа. Їх десять, і вони можуть встояти проти десяти.

Так вони їхали і сперечалися. І раптом помітили наближення чудовиськ. Джигіти забули про свою хоробрість і вирішили послухати порад Борана. Вони поїхали вперед, залишивши батира одного. Боран повернув коня на схід і став чекати. Джигіти під вечір добрались до високого узгір’я і дивилися з вишини. Вони плакали: «Якщо Боран загине, не бачити нам вітчизни!» Потім помітили на дорозі щось чорне. Одні говорили що це Боран, інші – чудовиська. Недарма в народі кажуть, що боягузові все двоїться.

Аж ось один з них вигукнув:

– Так це ж наш Боран!

Під’їхав Боран. Всі були дуже раді його бачити. Батир змінився в обличчі: блідий, очі позападали. Він і його кінь були в крові. Коли джигіти обступили Борана, він сказав:

– Ворогів ми спекались. Чи є тут вода? Треба переночувати, напоїти коней, відпочити і завтра – в дорогу.

Боран зліз із коня, підклав сідло під голову й заснув богатирським сном. Джигіти від хвилювання не могли заснути, і всю ніч просиділи біля вогнища, готуючи обід Борану.

Уранці вони прибули до ногайців. Свати не могли встояти перед батиром. Вони робили все, що він їм наказував. І спорядивши наречену Каскарау, вони шанобливо провели гостей.

На зворотному шляху джигіти побачили загиблих жезтирнакі, яких перебив Боран. Їх було понад шістдесят…

* * *