Читать книгу Казки добрих сусідів. Чапля-чарівниця. Таджицькі народні казки - Народное творчество, Народное творчество (Фольклор), Олег Петрович Котельников - Страница 3

На березі озера жили син із матір’ю. Жили вони бідно. Син полював на качок і гусей. Якось кілька днів підряд син не вбив жодної птиці, і вони з матір’ю голодували.

Аж ось до його капкана потрапила чапля. Почав він точити ніж, щоб зарізати її, як раптом вона заговорила:

– Не вбивай мене, відпусти на волю! Все, що побажаєш, я дам тобі. Приходь у моє царство, і я щедро віддячу тобі.

– А де твоє царство? – запитав юнак.

– Вилізь зі мною на дах, випусти мене і дивись, куди я полечу. В тій стороні і знайдеш моє царство, – сказала чапля.

Мати з сином порадились і вирішили: якщо вони заріжуть чаплю і з’їдять, то все одно залишаться бідняками, а якщо відпустять її на волю, то, може, чапля зробить їх щасливими.

Заліз син на дах і випустив чаплю на волю. Чапля полетіла на схід. Юнак зібрався й вирушив у той бік шукати її царство.

Ішов він, ішов і ніяк не міг знайти царство чаплі. Аж ось, нарешті, юнак набрів на стадо кіз.

– Чиї це кози? – запитав він у пастуха.

– Це кози чаплі, – сказав пастух.

– А де живе сама чапля? – запитав юнак.

– Запитай про це у пастуха, який пасе баранів.

Довго йшов юнак, нарешті зустрів отару баранів.

– Чиї це барани?

– Ці барани – власність чаплі.

– А де живе чапля? – запитав він у пастуха.

– Навіщо вона тобі? – запитав пастух.

Юнак розповів пастуху, як чапля потрапила до нього в капкан, як він її звільнив і як вона звеліла йому прийти в її царство.

– Візьми з моєї отари двох баранів, – сказав пастух. – Сідай на мого білого верблюда і їдь на схід. Коли під’їдеш до палацу чаплі, побачиш двох псів, які охороняють ворота. Ти віддай баранів псам, а сам вільно заїжджай у двір.

– Скажи, що мені попросити у чаплі? – запитав юнак.

– Проси у неї скатертину-самобранку, – сказав пастух.

Юнак подякував пастухові за поради, взяв із собою двох баранів, сів на білого верблюда і поїхав до чаплі. Тільки він під’їхав до її палацу, як із воріт кинулись на нього два пси. Юнак кинув їм по барану і вільно в’їхав у двір. Тут він побачив чаплю, зліз із верблюда і привітався з нею.

– Пам’ятаєш, я звільнив тебе з капкана? Ось я тепер приїхав у твоє царство.

– Що б ти хотів?

– Подаруй мені скатертину-самобранку, – сказав юнак.

– Добре, – сказала чапля. – За те, що ти зберіг мені життя, подарую тобі скатертину-самобранку.

Юнак подякував чаплі, взяв скатертину-самобранку і поїхав назад тією ж дорогою. Доїхав він до пастуха, який пас баранів, і показав йому подарунок чаплі.

– Скатертино, розгорнись! – сказав пастух.

Відразу ж скатертина-самобранка розгорнулась, і на ній з’явилась різна пожива.

Юнак нагодував пастуха, поїхав далі і без пригод повернувся до матері.

З тих пір мати з сином були завжди ситі і дякували чаплі. Тепер вони могли нагодувати всякого, хто заходив до них у дім.

Скоро чутки про скатертину-самобранку розлетілись по всій країні. Дізнався про неї і падишах і наказав відібрати у бідняків скатертину та принести йому. Відібрали у матері та сина скатертину-самобранку.

– Синку, піди до чаплі й розкажи їй про наше горе, – сказала мати синові.

Син знову пішов до чаплі. Скоро дістався він до пастуха, який пас баранів, і розповів йому про все, що сталося. Пастух сказав йому:

– Нічого не кажи чаплі про це, а попроси у неї ще гарбуз.

Поїхав юнак до чаплі і попросив у неї гарбуз.

Коли він з гарбузом знову під’їхав до пастуха, той узяв у нього гарбуз, поставив перед собою на землю і закричав:

– Гей, виходьте з гарбуза!

Вмить вискочили з гарбуза люди з палицями і почали гамселити юнака. Він злякався і почав проситися.

– Назад у гарбуз! – скомандував пастух. І люди з палицями зникли.

– Тепер ти побачив, навіщо тобі треба було просити у чаплі гарбуза? – сказав пастух.

Юнак повернувся додому, пішов до падишаха і почав вимагати в нього скатертину-самобранку. Падишах розгнівався і велів прогнати його. Тоді юнак кинув гарбуз до ніг падишаха і закричав:

– Гей, виходьте з гарбуза!

Вискочили з гарбуза люди з палицями і взялися бити падишаха. Сторожа від страху розбіглася. Падишах попросився:

– Досить, я зараз віддам скатертину!

Юнак взяв скатертину-самобранку і закричав:

– Назад у гарбуз! – Люди з палицями зникли.

Зі скатертиною-самобранкою і чудесним гарбузом син повернувся додому до матері. З тих пір син з матір’ю жили без страху.

* * *