Читать книгу Казки добрих сусідів. Чапля-чарівниця. Таджицькі народні казки - Народное творчество, Народное творчество (Фольклор), Олег Петрович Котельников - Страница 4

Жив-був сирота Ахмад. Після смерті батьків його, круглого сироту, взяв до себе дядько. Та недовго годував він племінника. Скоро він вирішив продати хлопчика на базарі, а виручені гроші приховати. По базару ходили люди падишаха. Вони побачили продавця з хлопчиком і купили Ахмада за сто золотих.

Задоволений дядько пішов з грошима додому, а Ахмада послали працювати на конюшню. Він добре доглядав коней, ті стали ситими, гарними і сильними. Падишах був задоволений конюхом. А сам конюх ріс, мужнів і скоро став красенем.

У падишаха була юна дочка Сохібджамол. Женихи засилали сватів, але дівчина нікому не давала згоди. Женихів було багато, один одного кращий, і падишах запитав у дочки: кого ж вона хоче собі в чоловіки?

– Ахмада! – відповіла дочка.

– Як? Цього конюха? Не може донька падишаха вийти заміж за раба!

– А ти зроби його вільним, – сказала Сохібджамол.

Та падишах і чути не хотів про такого зятя. Сохібджамол потайки побачилась із Ахмадом.

– Я ні за кого не піду заміж, окрім тебе, – сказала Сохібджамол.

– Що ти, люба! Батько твій купив мене – я невільник. Не можна мені з тобою одружуватися. Падишах не дозволить.

– А я не послухаюсь батька! Сьогодні ж готуй коней і все, що треба нам у дорогу. На світанку поїдемо з тобою геть, – сказала Сохібджамол Ахмаду.

– Я так не можу вчинити! Не можна обманювати батька!

– Я – дочка падишаха і наказую тобі робити те, що я кажу.

Сохібджамол зібрала повні торби одягу і їжі, а рано-вранці, коли ще всі спали, вони сіли з Ахмадом на найкращих коней падишаха і помчали шукати своє щастя.

Перевалили через гори, поминули широкі степи і були схожі на щасливих голубів. Позаду не було пилюки на дорозі, не видно було погоні.

Падишах розгубився, коли дізнався про втечу дочки з рабом. Він зібрав своїх візирів і звернувся до них за порадою.

– Тепер уже нічого не поробиш, – сказали візири. – Тепер вона сама господиня своєї долі.

Ахмад і Сохібджамол їхали все далі і далі. Ось вони проїжджають через широкі зелені пасовиська.

– Якби була в нас отара овець, ми пустили б їх тут пастися, – мріяла Сохібджамол.

В’їхали вони в густі кущі, а за ними стояв високий очерет.

– Якби було у нас багато худоби, ми пасли б її в цих заростях, – говорила вона.

Їхали вони через поле, куріпки випурхували з-під каменів і пролітали перед ними.

– Якби був у нас сокіл, вполював би нам куріпок… – щебетала Сохібджамол.

Проте Ахмад мріяв про інше.

– Був би у мене плуг з гострим лемешем та бики в ярмі, орав би я землю та сіяв озимі! А потім збирав урожай та молов муку, – говорив він.

Нарешті молодята під’їхали до великого незнайомого міста. Тут вони вирішили зупинитися. Знайшли житло і почали радитися, чим зайнятися, щоб заробити на їжу і не померти з голоду.

– Я буду вишивати тюбетейки, – сказала Сахібджамол чоловікові. – Сходи на базар, купи мені оксамиту і шовкових ниток.

Сохібджамол вишивала, Ахмад купував оксамит та шовкові нитки і продавав готові тюбетейки. Але на зароблене вони ледве могли себе прогодувати.

– Ти піди до падишаха цього міста і попросись до нього на службу, щоб ми не голодували і жили в палаці! – сказала Сохібджамол чоловікові.

– Ой, не піду я до падишаха, не хочу я жити в палаці! – відповів Ахмад.

Та Сохібджамол була наполегливою, Ахмад все-таки пішов до падишаха, і той взяв його до себе на службу.

Ахмад і Сохібджамол перейшли жити в маленький будиночок біля палацу падишаха. Ахмад так добре служив падишахові, що той полюбив його і не міг без нього обходитись.

Якось покликав падишах Ахмада, а його не було в палаці. Падишах нудьгував без Ахмада і послав за ним додому. Посланець зазирнув у вікно будинку Ахмада й побачив: Ахмад спить на своєму ліжку, а біля нього сидить неземна красуня. Слуга побіг назад у палац і розказав про те падишахові.

– Звідки ж у нього неземна красуня? Я хочу забрати її у Ахмада! – сказав падишах.

– Це дуже просто. Скажіть, що ви хворі і табіб звелів вам від вашої хвороби з’їсти яблука семи кольорів і семи запахів, які ростуть в саду Ірама. В цьому саду живуть пері. Сорок кошлатих і злих псів охороняють той сад, вони загризуть всякого, хто наблизиться до нього. Накажіть Ахмаду дістати вам ті яблука. Він піде за ними і не повернеться. А дружина його дістанеться вам, – сказав падишахові його головний радник.

Наступного дня Ахмаду сказали, що падишах захворів, і передали йому слова його пана.

– Падишах звелів тобі дістати з саду Ірама яблука семи кольорів і семи запахів, які тільки й можуть вилікувати його.

Зажурений повернувся Ахмад до коханої дружини. Він не знав, як виконати це важке доручення.

– Послухав я тебе, пішов на службу до падишаха. І ось тепер до нас прийшло нещастя. Видно, така нам доля випала – розлучитися, – сказав Ахмад.

Та Сохібджамол попросила свою подругу-пері допомогти їм.

– Не журись і збирайся в дорогу, – сказала чоловікові Сохібджамол, повернувшись додому.

За порадою пері Сохібджамол напекла чоловікові паляничок на дорогу, зав’язала їх у вузлик, віддала йому і сказала:

– Їдь тією ж дорогою, якою ми їхали сюди. Там посеред густих зелених кущів стоїть велике дерево. Залізь на це дерево і дивись униз. Під цим деревом живе жовто-золотиста лисиця зі своїми сорока подругами. Всі лисиці вночі сплять, а жовто-золотиста не спить. Вона сидить під деревом і сторожує. Тоді ти дістань палянички із свого вузлика, одну з’їж сам, а другу дай лисиці. Поки вона буде їсти, розкажи їй про свою біду.

Ахмад пішов знайомою дорогою. Серед кущів відшукав він велике дерево, заліз на нього й почав чекати. Лисиці зібралися під деревом і лягли спати. Останньою прибігла жовто-золотиста лисиця. Вона сіла біля дерева насторожі.

Ахмад дістав з вузлика палянички. Одну з’їв сам, другу дав лисиці і, поки вона їла, розповів їй про свою біду.

Ранесенько, на світанку, всі лисиці одна за одною прокинулись і розбіглися. Тільки жовто-золотиста лисиця залишилась під деревом.

– Злазь із дерева і сідай на мене, – сказала вона Ахмаду. – Закрий очі і не відкривай, поки я тобі не дозволю.

Ахмад сів на лисицю і закрив очі.

– Відкрий очі, – сказала лисиця через деякий час.

Він відкрив очі і побачив, що знаходиться під воротами саду Ірама.

– Стій тут, а я піду й відведу собак від воріт. Коли вони побіжать за мною, сміливо заходь у сад і рви яблука.

Тільки лисиця показалася псам, вони всі кинулись за нею. Ахмад швидко увійшов у сад, нарвав яблук за пазуху і повернувся до воріт. В ту ж мить з’явилась перед ним лисиця, він сів на неї і закрив очі.

Коли лисиця звеліла йому відкрити очі, Ахмад побачив, що вони були знову під великим деревом серед кущів.

Наступного ранку Ахмад прийшов до палацу і звелів доповісти падишахові, що він приніс йому яблука з саду Ірама.

– Ну і що тепер робити?! – накинувся падишах на своїх підлеглих.

Візир вклонився повелителю:

– Тепер звеліть йому, государю, дістати молока левиці в шкурі лева. Таке доручення він не зможе виконати.

Наступного дня візир сказав Ахмаду, що яблука падишахові не допомогли і падишах звелів йому дістати молока левиці в шкурі лева. Тільки воно може вилікувати падишаха.

Зажурений прийшов додому Ахмад. Сохібджамол вислухала його, порадилася з подругою-пері і сказала чоловікові:

– Пам’ятаєш, коли ми їхали сюди, бачили очеретяні зарості – там живе стара хвора левиця. Сорок дітей левиці полюють у горах і годують матір. Ця левиця лежить, як гора, і не може піднятися. Одна її лапа приросла до землі і обросла очеретом. Допоможи їй відірвати від землі лапу, і левиця виконає все, що ти попросиш.

Швидко зібрала Сохібджамол чоловіка в дорогу. Добравшись до очеретів, він побачив там сплячу левицю.

– Вітаю тебе, царице! – сказав їй Ахмад.

– Здоровий будь, – відповіла левиця. – Дуже добре, що ти зі мною привітався. Усіх неввічливих я вбиваю.

Ахмад почав розпитувати левицю про її хворобу і запропонував допомогу.

– Що ти! Сорок моїх дітей не допомогли мені, де вже тобі допомогти! – заперечила левиця.

– А я можу звільнити твою лапу, тільки лежи спокійно і не ворушись, – сказав Ахмад.

Левиця погодилась, і він почав косити гострим мечем очерет навколо лапи левиці. Потім ухопився за лапу левиці і з силою відірвав її від землі. Левиця підвелась на ноги і, щаслива, сказала Ахмаду:

– Рий яму і лягай у неї, я ляжу і закрию собою яму. Зараз прибіжать мої діти, як би вони не розірвали тебе на шматки.

Ахмад вирив яму й заховався в ній, левиця лягла зверху і закрила собою всю яму. Почали збігатися леви – діти левиці. Вони відчули близько людину і сердито вишкірили зуби.

– Заспокойтесь, діти, – сказала левиця. – Подивіться, цей чоловік вилікував мене.

Левиця підвелась, і молоді леви побачили Ахмада.

– За те, що цей чоловік вилікував мене, ми повинні виконати будь-яке його прохання, – сказала дітям левиця.

Ахмад виліз із ями і безстрашно постав перед левами.

– Допоможіть мені дістати молока левиці в шкурі лева, – сказав Ахмад.

– Ідіть, діти, з ним он до тієї гори. Там лежить тіло лева, який зламав собі ноги і помер з голоду. Недалеко від лева лежить левиця, вона щойно народила дитинча. Допоможіть цьому чоловікові зняти шкуру з померлого лева і надоїти в неї молока левиці.