Державець

Оглавление

Нікколо Мак’явеллі. Державець

I. ЯКОГО ТИПУ БУВАЄ РЕЖИМ ОСОБИСТОЇ ВЛАДИ Й ЯКИМ ЧИНОМ ЇЇ КУПУЮТЬ

II. ПРО СПАДКОВІ ПРИНЦИПАТИ

III. ПРО ЗМІШАНІ ПРИНЦИПАТИ

IV. ЧОМУ В ЦАРСТВІ ДАРІЯ, ЯКЕ ЗАХОПИВ АЛЕКСАНДР, ПІСЛЯ СМЕРТІ ОСТАННЬОГО НЕ СПАЛАХНУЛО ПОВСТАННЯ ПРОТИ ЙОГО НАСТУПНИКІВ

V. ЯК ТРЕБА КЕРУВАТИ МІСТАМИ АБО ПРИНЦИПАТАМИ, ЯКІ ДО ЗАВОЮВАННЯ ЖИЛИ ЗА СВОЇМИ ЗАКОНАМИ

VI. ПРО НОВУ ВЛАДУ, ЯКУ ЗДОБУВАЮТЬ ЗА ДОПОМОГОЮ ВЛАСНОЇ ЗБРОЇ ТА ВІДВАГИ

VII. ПРО НОВІ ПРИНЦИПАТИ, ЗДОБУТІ ЗАВДЯКИ ЧУЖІЙ ЗБРОЇ ТА ЩАСТЮ

VIII. ПРО ТИХ, ХТО ДОМІГСЯ ВЛАДИ ЗЛОЧИНАМИ

IX. ПРО ГРОМАДЯНСЬКИЙ ПРИНЦИПАТ

X. ЯКОЮ МЕТОДОЮ НЕОБХІДНО ВИМІРЮВАТИ СИЛУ БУДЬ-ЯКОГО ПРИНЦИПАТУ

XI. ПРО ЦЕРКОВНІ ПРИНЦИПАТИ

XII. ЯКОГО ТИПУ БУВАЮТЬ ВІЙСЬКА ТА ПРО НАЙМАНЦІВ

XIII. ПРО СОЮЗНІ, ЗМІШАНІ ТА ВЛАСНІ ВІЙСЬКА

XIV. ПРО ТЕ, ЩО ЛИЧИТЬ ДЕРЖАВЦЮ ЩОДО ВІЙСЬКОВОЇ СПРАВИ

XV. ПРО ТЕ, ЗА ЩО ХВАЛЯТЬ АБО ЗАСУДЖУЮТЬ ЛЮДЕЙ, ОСОБЛИВО ПРАВИТЕЛІВ

XVI. ПРО ЩЕДРІСТЬ ТА ОЩАДЛИВІСТЬ

XVII. ПРО МИЛОСЕРДЯ, ЖОРСТОКІСТЬ І ПРО ТЕ, ЩО КРАЩЕ: БІЛЬШЕ ВСЕЛЯТИ ЛЮБОВ, НІЖ СТРАХ, ЧИ НАВПАКИ

XVIII. ЯКИМ ЧИНОМ ДЕРЖАВЦЯМ НЕОБХІДНО ТРИМАТИ СЛОВО

XIX. ЯК УНИКАТИ НЕНАВИСТІ ТА ЗНЕВАГИ

XX. ЧИ КОРИСНІ ФОРТЕЦІ ТА БАГАТО ІНШОГО, ДО ЧОГО ПОВСЯКЧАС ВДАЮТЬСЯ ПРАВИТЕЛІ

XXI. ВІД ЧОГО ЗАЛЕЖИТЬ ПОВАГА ДО ДЕРЖАВЦЯ

XXII. ПРО СЕКРЕТАРІВ, НАБЛИЖЕНИХ ДО ПРАВИТЕЛІВ

XXIII. ЯКИМ ЧИНОМ УНИКАТИ ПІДЛАБУЗНИКІВ

XXIV. ЧОМУ ІТАЛІЙСЬКІ ДЕРЖАВЦІ ВТРАТИЛИ СВОЇ ВОЛОДІННЯ

XXV. НАСКІЛЬКИ ЛЮДСЬКІ СПРАВИ ЗАЛЕЖАТЬ ВІД ФОРТУНИ І ЯК МОЖНА ЇЙ ПРОТИСТОЯТИ

XXVI. ВІДОЗВА ДО ЗАВОЛОДІННЯ ІТАЛІЄЮ Й ЇЇ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВАРВАРІВ

Отрывок из книги

Усі держави, всі уряди, що будь-коли панували над людом, поділяються на республіки та принципати. Останні бувають або спадковими, в яких довгий час панувала династія їхніх володарів, або новоствореними. Нові принципати можуть бути такими ж, як Мілан при Франческо Сфорца1, або можуть бути приєднані до спадкових володінь, набутих їхнім державцем, як Неаполітанське королівство, завойоване іспанським королем. Ці здобуті території або вже привчені коритися одноосібному правителю, або до цього мали свободу; приєднують їх або силою власної зброї, або з чужою допомогою, або волею долі, або завдяки власній відвазі.

Насамперед скажу, що спадкові володіння, звичні до володарів, котрі походять із одного роду, набагато легше втримати, ніж нові, бо достатньо лише не порушувати звичаїв своїх попередників і плисти за течією подій. Державець з посередніми здібностями в цьому випадку завжди збереже свій трон, якщо тільки не втратить його через втручання якоїсь надзвичайної та нездоланної сили, однак і після цього зможе повернути собі владу, тільки-но загарбник зіткнеться навіть із найменшими труднощами.

.....

Римляни, відчуваючи наближення лиха здалеку, завжди вдавалися до необхідних заходів і заради цього не боялися навіть починати війну, бо знали, що війни неможливо уникнути, можна хіба відтягнути її на користь інших. Вони вважали за краще воювати з Філіппом та Антіохом у Греції, ніж битися з ними потім в Італії; свого часу вони могли уникнути обох воєн, але не захотіли цього. Вони ніколи не дотримувалися того правила, яке було поширене серед мудрагелів нашого часу: «Скористатися перевагами вичікування». Перевага римлян полягала лише у власній відвазі та виваженості, адже час приносить усілякі зміни, за яких добро обертається злом, а зло – добром.

Але повернімося до Франції та поглянемо, чи вдавалася вона до якихось із раніше описаних метод. Я буду говорити не про Карла, а про Людовіка7, бо він довше втримався в Італії і кроки, які зробив, помітні набагато виразніше. Ви можете переконатися, що він чинив увесь час усупереч тому, що варто було б робити для закріплення своїх володінь в іншомовній країні.

.....