Читать книгу Справжня історія Стародавнього світу - О. Р. Мустафін - Страница 14

1. Боги давніх єгиптян. Єгиптяни були побожним народом. У кожному місті країни вшановували власних божеств – ще відтоді, коли кожне з міст було окремою державою. З об’єднанням країни під владою фараонів місцеві вірування не зникли, їх теж, так би мовити, «об’єднали». Найбільше вшановували богів, яких вважали «царськими захисниками».

Бога Пта, якому вклонялися у Мемфісі, називали богом-творцем, який силою власної думки створив і самого себе, і весь світ, і решту богів, серед яких найстаршим і найголовнішим вважали бога сонця Ра. Ра зображували у вигляді людини з головою сокола і сонячним колом над нею. Символом цього бога був також жук-скарабей. Коли головним містом Єгипту стали Фіви, Ра почали ототожнювати з богом Амоном, якого вшановували у цьому місті та зазвичай зображували або у вінці з пір’я, або ж із головою барана. Єгиптяни вірили, що люди виникли зі сліз Амона-Ра, що пролилися на землю.

Зважування серця померлого. Малюнок із «Книги мертвих» (Британський музей)

Ра вважали батьком бога мудрості Тота (якого частіше малювали з головою ібіса, рідше – з головою мавпи) та богині справедливості Маат. Знак цієї богині – перо, за допомогою якого, як були впевнені єгиптяни, вона зважувала душу людини після її смерті й визначала, чи гідна вона вічного життя, а чи загибелі у пащі страшного напівлева-напівкрокодила.

Особлива легенда розповідала про походження влади фараонів. Згідно з нею, у бога землі Геба, який мав голову змії, і богині неба Нут, яку часто зображували у подобі корови, народилося двоє синів – Сет і Озіріс. Озірісові перепала влада над Єгиптом, Сетові – над навколишніми пустелями (його навіть зображували з головою пустельного собаки). Озіріс був мудрим правителем, навчив людей будувати, виготовляти посуд і знаряддя праці, вирощувати хліб.

Заздрив братові Сет і вирішив убити його. Змайстрував красиву домовину і запропонував богам, що зібралися на бенкет, подивитися, для кого вона підійде. Тільки-но ліг у домовину Озіріс, як закрив Сет кришку і кинув труну до Нілу. Дружина Озіріса – богиня Ізіда – кинулася шукати чоловіка. Тоді Сет розрубав тіло брата на шматки і розкидав по всьому Єгипту. Але не зміг він завадити Ізіді зібрати їх, щоб поховати Озіріса.

Озіріс, Ізіда і Нефтида. Малюнок із «Книги мертвих» (Британський музей)

Таємно від Сета народила богиня сина – бога Гора, що, як і Ра, мав голову сокола. Зріс Гор і став на двобій із вбивцею батька. Важкою була боротьба, Сету навіть вдалося вирвати у зухвалого племінника око, але переможцем все одно вийшов Гор. Відняв він у дядька око, дав проковтнути Озірісу і повернув його тим самим до життя. Владу над Єгиптом Озіріс віддав синові. Гор став богом-покровителем фараонів, і тому його малювали з царським вінцем на голові. А сам Озіріс перетворився на володаря потойбічного світу, який судив мертвих за вчинки, що їх вони здійснювали за життя. Допомагали йому в цьому богиня Маат і ще один син Озіріса – Анубіс, бог з головою шакала.

2. Храми й жерці. У кожного єгипетського бога були свої святилища. Єгиптяни називали їх «домівками богів». Храми і справді нагадували палаци – в них було багато залів і внутрішніх дворів. Дах святилища підтримували величні колони, що нагадували пальми або букети квітів лотосу. У найсвятішому місці храму – вівтарі – зберігалася статуя божества, перед якою жерці приносили жертви і здійснювали релігійні обряди.

Великий зал Карнакського храму (сучасний вигляд

Центральний вхід до Луксорського храму (сучасний вигляд)

Потрапити всередину храму могли лише жерці або ж особисто фараон чи його дружина. Звичайні єгиптяни молилися перед брамою. З обох боків брами височіли великі башти – пілони, прикрашені розфарбованими кам’яними рельєфами із зображенням богів. Іноді перед входом до храму встановлювали гостроверхі стовпи – обеліски – та будували галереї зі священних скульптур левів з головами людей. Під час свят такою галереєю жерці проносили статую божества, сховану від сторонніх очей покривалом.

Жерці у Стародавньому Єгипті користувалися величезною повагою. І не лише тому, що, на переконання єгиптян, могли спілкуватися з богами, від прихильності яких залежало життя цілої країни. У храмах зберігалися запаси їжі на випадок неврожаю. Жерці лікували і допомагали життєвими порадами. Вони зберігали знання про навколишній світ, спостерігали за рухом зірок і планет, досліджували природні явища, від яких залежали врожаї, вивчали математику та інші науки. Саме у Стародавньому Єгипті був створений сонячний календар, в якому рік нараховував 365 днів.

Жрець Амона. Малюнок із «Книги мертвих» (Британський музей)

Не дивно, що жерці мали неабияку владу. Сваритися зі служителями богів не наважувалися навіть фараони. Натомість самі жерці залюбки втручалися у керівництво державою, надто тоді, коли при владі опинялися слабкодухі й недосвідчені володарі.

Єгипетський підручник з математики(Британський музей)

3. Будівництво пірамід. Символом влади фараонів стали їхні розкішні гробниці. Найвеличніші з них – піраміди. Спершу їх будували східчастими – саме в такій, скажімо, був похований фараон Джосер. Звів піраміду Джосера будівничий Імхотеп, видатний учений та лікар. Згодом єгиптяни його «обожнили» та вшановували як бога лікування.

Наступники Імхотепа боки пірамід почали робити гладкими. Найбільша і найвідоміша з таких гробниць – піраміда фараона Хеопса, висота якої сягала 147 метрів. Її склали з понад 2 300 000 кам’яних брил вагою у дві з половиною тонни кожна, щільно підігнаних одна до одної. У товщі піраміди залишили вузькі проходи, які вели до маленької кімнати, у який, власне, і був похований фараон. За переказами, верхівка піраміди була вкрита золотом. Поруч із пірамідою Хеопса його нащадки збудували ще дві й витесали зі скелі величезну постать сфінкса – казкової істоти з тілом лева і людською головою. Припускають, що обличчя сфінкса було схожим на обличчя одного з фараонів.

Фараон Хуфу (Хеопс). Фігурка зі слонової кістки (Каїрський музей)

Піраміда фараона Хеопса і Великий Сфінкс (сучасний вигляд)

Зазвичай піраміду зводили десятки років поспіль, головно – під час розливу Нілу, коли селяни не були зайняті сівбою чи збором врожаю і могли бути залучені до роботи на будівництві. Тисячі єгиптян ціною власного життя викарбували у пам’яті нащадків імена фараонів, які знайшли у цих величних гробницях останній притулок. Але будівництво, що вимагало надзвичайних зусиль цілої країни, знекровило Єгипет. Скарбниця швидко порожніла, а збирати податки ставало дедалі важче. Дійшло до того, що деякі намісники почали відмовлятися надсилати робітників до столиці.

З волі чи з неволі, але фараонам довелося ставати заощадливішими. Піраміди почали будувати меншими, а згодом – просто вирубували гробниці у скелях. Але занепаду царської влади це не зупинило. Врешті-решт, кожне єгипетське місто знову перетворилося на майже самостійну державу, яка визнавала владу фараона, але не слухала його наказів.

4. Нове посилення Єгипту і народне повстання. Відновити єдність країни вдалося лише за багато років – коли фараоном оголосив себе намісник міста Фіви. Саме це місто і стало новою столицею Єгипту.

Вояки. Фігурки з поховання царевича Месехті в Асьюті (Каїрський музей)

Нові володарі країни майже весь час проводили в грабіжницьких походах проти сусідніх країн. Звідти до Єгипту приганяли рабів, вивозили золото, слонову кістку, коштовне каміння, а також – мідь і деревину для потреб господарства. Перемоги фараона Сенусерта III були такими гучними, що в легендах його називали «Сезострісом-підкорювачем світу». Проте війни збагачували лише самого володаря, його воєначальників та вельмож. Більшість єгипетських селян і ремісників не отримували нічого. Підданих фараони навпаки визискували дедалі жорсткіше і брутальніше.

Сенусерт III. Голова статуї у вигляді сфінкса (Єгипетський музей у Мюнхені)

Близько 1750 року до нашої ери в Єгипті спалахнуло повстання. Фараон був убитий, скарбниця і державні зерносховища – розграбовані, податкові записи – знищені. Жорстоко розправлялися повстанці з чиновниками і суддями. Проте, окрім помсти і грабунку, інших намірів у заколотників, схоже, не було. Вчорашні невільники, селяни і ремісники самі захоплювали рабів та намагалися жити як можновладці. Але навести лад у країні не змогли. Зрештою, повстання придушили, влада фараонів була відновлена. Однак єгипетська держава вже не була такою могутньою, як раніше. Навіть загарбницькі походи припинилися. Тепер Єгипет сам змушений був відбивати напади сусідів.