Отрывок из книги
З-за спини ліворуч, від річки віяв легкий прохолодний вітерець. Федір Іванович проминув котельну з невисокою темною трубою і прискорив крок. До платформи лишалося метрів зо двісті, а електричка мала ось-ось підійти. Під новими черевиками шурхотіла жорства, червонясте квітневе сонце над кількома дев’ятиповерхівками праворуч підбивалось дедалі вище. Піднімаючись по насипу, Федір Іванович механічно помацав під плащем праву кишеню піджака, та збіг сходами на платформу.
Людей було чимало. «може, це попередня електричка спізнюється? – Майнула думка в голові. – От і добре, що не поспішав. Спокійно з’їв сніданок, поголився. Так і має починатися день у письменника – Без метушні, розважливо, статечно».
.....
Якось чи не на другому курсі син святкував свій день народження вдома. У вітальні зібралась весела студентська компанія, гримів магнітофон, панував святковий гамір. Письменник із дружиною вирішили дати молоді свободу й сходити того вечора в кіно. Уже зібравшись, одягнувшись у передпокої, іще раз вони зазирнули до молоді побажати всім добраніч. Одна з синових однокурсниць саме в цей час нахилилась до засклених дверей книжкової шафи, де поверх книжок Федір Іванович поставив кілька пам’ятних для себе фотознімків, а серед них – колективний, із семінару творчої молоді сімдесят якогось року. Дівчина вдивилась у чорно-білу фотку й раптом захоплено зойкнула: «Ой! Соколенчук молоденький! А ви що, із ним знайомі?»
У її очах світилося щире юне захоплення, і Федір Іванович, узявши себе в руки після паузи, вимучив із себе більш-менш нейтральну відповідь: «Так, знайомі… Він колись писав непогані вірші».
.....
