Читать книгу Записки вільного мандрівника - Олександр Вікторович Адилін, Олександр Адилін - Страница 3

Сьогодні тринадцяте серпня 2013 року, на годиннику 11:30 і знову я стою біля залізничного мосту через річку Стир, що в районі вулиці Дубнівської. Трохи менш як два роки назад, а саме двадцять третього вересня я зі своїм напарником у походах, Толіком також стояв біля цього мосту. Тоді ми здійснили у свій перший похід з Луцька в Хрінники по руслу нашої річки.

Цього разу я сам і планую дійти до Берестечка. На похід думаю витратити два-три дні, тобто в четвер хочу бути на місці призначення. Що з цього вийде, побачимо. Погода сприяє переходу. На вулиці не гаряче, дме легенький вітер, гонить по небу хмари. Можливо на вечір буде дощ, але, як кажуть: «Дождь десантника не мочит, дождь десантника бодрит». Ну, що ж я готовий в дорогу, а, що буде далі побачимо.

Все ще тринадцяте серпня, того ж таки тринадцятого року, а на годиннику 12:28. Я знаходжусь в районі села Крупа. Позаду Луцьк, як на долоні. Краєвиди приголомшливі. Роздивляюсь рідне місто в монокль, бачу собор, висотні будинки, освітлювальні вишки стадіону «Авангард». Бачу трубу цегельного заводу і вишки мобільного зв'язку у селі Підгайці. Цю відстань пройшов з легкістю, навіть не відчувши часу. І це не дивно, адже тут я ходив сотні разів.

На шляху людей майже не зустрічав, лише одинокого рибалку і дідуся з косою, добре, що не бабусю, який поки косив траву, загубив своїх кіз. З дідусем привітався, побажав йому доброго дня, почув теж у відповідь. Трохи порозмовляли і я вирушив далі. Навкруги відразу стало світліше і веселіше.

Я всім раджу, коли в мандрах зустрічаєте незнайомих людей бажати їм доброго дня. І ваш день і шлях буде легким і добрим.

Цьогоріч, весною була велика повінь. Було підтоплено багато будинків, затоплено сільськогосподарські ділянки. Людей звичайно шкода, але вони у цьому самі винні. Забули гомо сапієнси, закони природи, не знають, що не можна селитись близько річок у низинах. Навіть, якщо багато років ці місця не затоплювались рано чи пізно природа візьме своє, і поверне собі свої володіння. Пам'ятаєте притчу, про двох чоловіків. Один побудував будинок в низовині, і швидко закінчивши будівництво відпочивав і насолоджувався життям, а інший будувався набагато довше, носив важке каміння, підіймав на гору важкі вантажі, але коли прийшла повінь будинок першого повністю затопили й він побіг рятуватись до сусіда на гору.

Проте повінь пішла на користь природі…

13:07 Знаходжусь у тому місці де ми робили перший нічліг коли йшли на Хрінники. До слова, я тут вже бував минулого року в травні, ходив у міні похід. Стоянка змінилась. Якийсь невідомий рибалка, а можливо теж мандрівник побудував курінь, трохи обжив це місце. Під час першого походу з цього місця ми виходили приблизно о шостій ранку, а в Хрінники підійшли о 19:45. Отже, сьогодні я туди вже не встигаю, спробую дійти до Малево. Як вийде побачимо.

Пройшов складну ділянку, шляху. Дуже висока трава, до пояса це стандартно, місцями у мій зріст, а подекуди й вище мене на цілу голову. Мало того, що трава висока вона ще й дуже густа, переплетена між собою, будяки, кропива. Як тільки закінчились трави розпочалась ділянка дуже густих сухих кущів і невеличких дерев. Просто стіна з сухостою, напевне його легше спалити, ніж крізь нього пробиратись, але цього робити не можна. Адже в походах я намагаюсь як найменше завдавати шкоди навколишньому середовищу. Навіть маючи мачете було б важко адже зарослі настільки густі, що замахнутись не було б можливості. Але тут знайшли притулок сотні маленьких тварин і пташок, це природний захист від хижаків, особливо двоногих.

Вийшов на гарну ділянку, високі пагорби, гарні краєвиди, трохи через монокль видно Луцьк. Попереду має бути село Яловичі. Через Стир газова труба, відмітка на майбутнє. Збоку вже переорані поля, люди зібрали урожай. Через кілька метрів звідси у Стир з протилежного берега впадає річка Чорногузка.

Пройшов через перше село яке трапилось на моєму шляху. Називається воно Яловичі. Маленьке, затишне поселення на березі Стиру. Бачив одну дуже цікаву хату. Чомусь вона мені нагадала козацьку. Коли заходив у село побачив дещо що дуже мене вразило. Хата мазанка, але двоповерхова, стоїть на великій кручі на березі річки, одним боком в притул до лісу. Біля хати є вітряк, який виробляє електроенергію, але найбільш мене вразили сонячні батареї на даху. Людина не залежна, її не цікавлять ціни на нафту, курс євро, і хто президент. Поруч ліс де є ягоди гриби та дичина. З другого боку річка з рибою, а під самою хатою клаптик городу.

В Яловичах зустрів дідка, присів до нього на лавку, поговорив з ним розпитав дорогу побажав йому здоров’я і пішов далі.

О 15:30 підійшов до Межиріччя. Перед входом у село з правого боку трохи поодаль від дороги розташований курган, напевно козацький, а може і Скіфський. Перейшов через кавальчик-річечку по містку та іду далі.

Іду Межиріччям до села Підлісці, такі відчуття, що потрапив в козацькі краї. Козаки любили селитись в отакій місцевості. Біля річок. Тут завжди була вода і було чим себе прогодувати. В річках була маса риби, а в навколишніх плавнях було безліч річкового птаства. Одним словом вони були незалежні від наших вінценосців. У них завжди була їжа та вода, а більше для щастя людині майже нічого і не треба.

Ну дуже гарні краї. Пагорби, гайочки, кургани, річка. У селі багато закинутих будинків, проте ті, що залишились маленькі, охайні, …як добре мандрувати. Над головою неймовірно блакитне небо, час від часу по ньому пробігають коники-хмаринки. Повіває ледве відчутний вітерець, трохи припарює, можливо буде дощ. Проте це мне не лякає…

16:12 за Київським часом, я заходжу в село Підлісці. Тут козацьким духом все ще більше просякнуто. Село має трохи дивне планування, принаймі стара його частина. Будинки розміщені на значній відстані один від одного.

Біля одного з таких будинків на городі побачив чоловіка, вирішив про всяк випадок запитати дорогу, щоб пересвідчитись чи правильно я іду. Чоловік підказав куди та як іти, іду правильно. З сусіднього городу нашу розмову почула жінка і сама підійшла до мене. Запитала куди я і звідки. Поцікавилась чи маю що їсти чи не голодний. Дозволила набрати води. Ви знаєте я дуже щасливий що пішов у ці мандри, що мені зустрічаються такі люди. Жінка зовсім не здивувалась, коли я сказав куди та чому іду, не сприйняла мене як божевільного. Вона була дуже привітна, в мене навіть склалось враження, що таких подорожніх вона бачить мало не щодня. Я зрозумів що в нашій країні ще не все втрачено, поки в ній є такі люди. Наша сила не у містах, цих прогнивших мегаполісах…, а в маленьких містечках і селах, де люди вже багато років, сотні тисячі зберігають народну мудрість і любов до природи… ішов я берегом. По праву руку була річка, а по ліву на пагорбі досить великий лісочок. Він закінчився, а відразу на узліссі кладовище. Я чомусь впевнений, що там ще є козацькі могили. Тільки вони могли вибрати для побратимів які загинули боронячи свою волю, таке гарне місце. На пагорбі з якого видно на в круги на десятки кілометрів. Краса неймовірна. Збоку ліс, знизу річечка. Згадується вірш: під гаєм в'ється річечка, як скло вона блищить, долиною широкою кудись вона біжить…

16:46, щойно вийшов з магазину-бару «Оленя». Саме тут два роки назад ми з Толіком робили привальчик і випили по пляшечці пінного напою. Сьогодні я теж зробив зупинку і втамував спрагу пивечком.

Як кажуть на Львівщині нині 16:55 і я іду лісом. По дорозі зустрів дідуся який кониками підкинув мене до лісу і показав коротку дорогу на Торговицю. За лісом буде село Нове, а там і Торговиця. Декілька сіл назад зустрів хлопчину років тринадцяти. Дуже колоритний хлопак. Шкода що не маю фотоапарата, вийшло б гарне фото. Як заведено в селах молодші перші вітаються зі старшими. Хлопець привітався, я у відповідь. Засмаглий, зуби білі аж світяться, волосся русяве, в очах іскорки щастя. Справжній козак. Такому не страшний ніякий рак шкіри та інші напасті. Він живе на природі. Кожного дня ходить під сонцем і заряджається його життєдайною енергією. А ті хто сидить по офісах, засмагають у соляріях і раз у рік на морі тих і беруть всякі напасті.

А зараз 16:58 і я на перехресті. Мені потрібно іти по «вкаткованій» лісовій дорозі, так сказав дід, що мене підвозив. Але фокус в тому, що тут три дороги та ніби всі «вкатковані», принаймі спочатку, і яка моя. Ну що ідемо прямо, раз дорога починається, значить десь вона закінчується або переходить в іншу, значить десь вийдемо. Іду лісом під Торговицею. Ліс великий справжній. Ось поперек дороги лежить дерево, і впало воно не сьогодні, а чи та це дорога, раз по ній давно не їздили. «Дасця» знати.

17:00 переді мною величне дерево. Дуже велике, як у висоту так і ширину. Безліч гілок, які розрослись потужною кроною в різні боки. На певно на таких деревах любив сидіти казковий соловей розбійник.

18:37 іду на Красне. В Торговиці на зупинці довелось перечекати невеличкий дощ з грозою. Поряд запримітив собі копичку соломи, про всяк випадок. Адже вже вечоріло і дощ невідомо на скільки затягнувся б. Та скористатись нею не довелось. У напрямку Красного збираються хмаринки, можливо попаду під дощ. Але головне зараз добратись до річки від якої я віддалився на кілометрів три-чотири. Хочу скупатися. До села як мені казали кілометрів шість, ну нехай десять, два я вже пройшов. Нормально до темноти встигаю. Зустрічаю дядька на кониках, добре «вклеяного». Запитую ще раз дорогу. Він питає куди іду, кажу в Берестечко. О то каже іди «прамо-прамо» по цій дорозі та через кілометрів п'ятнадцять будеш в Демидівці. Але по їхньому п'ятнадцять це цілих двадцять, та й в Демидівку мені не по дорозі. Цей чоловік теж поцікавився чи не голодний я, що не аби як порадувало.

19:47 я порушив всі графіки, о восьмій я вже мав бути на привалі. Та мені пощастило. Поворот на Красне такий невиразний і без вказівника, що я його мало не проскочив, добре, що вчасно глянув на карту. В селі підійшов до рідного Стиру і нарешті скупався. Сил і бадьорості відразу побільшало і я готовий пройти ще стільки ж. Та попереду ще далека дорога тому потрібно ставати на привал, щоб зранку відпочилому з новими силами вирушати далі. В селі зустрів батька з сином які будували міні пірс. Син виявився мисливцем. Він порадив мені заночувати в лісі за селом. З його слів там гарні місця, поряд річка, а в кінці лісу є стара пуста хата в якій ночують мисливці і в якій можна переночувати мені. І знову мені попались добрі безкорисливі люди. В таких людях сила нашої країни. Вже за селом подумав, що потрібно було запросити цього хлопця в гості до Луцька чи хоча б ім'я у нього запитати. Ну нічого я думаю ми ще побачимось.

21:40 я на узліссі на березі Нашої річки. І тут я сьогодні буду ночувати. До хати дійти не встиг, почало темніти, але я натрапив на чудову галявину. Тут вже є дрова і навіть побудоване невеличке накриття на випадок дощу. Моєму зору відкривається чудовий краєвид, по небі пробігають не часті хмаринки, за них виглядає місяць. Тепло. Горить багаття на ньому смажиться м'ясце. Співають нічні птахи. Потріскують дрова. Сюркочуть коники. У флязі коньячок. Я приготовив собі ложе з гіллячок сосни. Краса. Буду спати. Добраніч.

14 серпня 2013 року.05:49. Я прокинувся. Ніч пройшла добре, виспався, було досить тепло. Ніч була теплою, і завдяки лісу в мене були дрова, вогнище горіло цілу ніч. В ночі була цікава пригода. Десь в годині другій я прокинувся від того, що в мене на нозі щось сиділо і як мені здалось дивилось на мене. Від утоми спав досить міцно, тому відразу не зрозумів, що відбувається. Коли відкрив очі то побачив на нозі щось маленьке, порухав ногою і воно беззвучно зникло, з просоня я навіть не зрозумів в якому напрямку. Подумав, що маленька ящірка, але навряд чи. Воно здається не побігло, а полетіло. Можливо кажан. Але ж вони висять в низ головою, а летючі миші йоги які стоять на голові мені ще не попадались. Напевно це було маленьке совеня, їх тут літало досить багато. Що ж ніч закінчилась, роблю зарядку, вмиваюсь, снідаю і далі в дорогу.

06:51 знайшов я хату, про яку мені говорив вчорашній хлопець. Добре, що я до неї не пішов, тому що до неї я б підійшов коли вже стемніло, а не знаючи місцевості тут краще не ходити, кругом хащі зарослі, старий повалений паркан з цвяхами.

Трошки поблукав. Пішов по над руслом, кладочками переходами та вийшов на острівець з якого або вплав або назад по кладочках. Але що цікаво, вийшов я на протилежному до Малева березі, якраз у тому місці де ми з Толіком не раз рибалили.

Далі іду лісовою дорогою в бік Охматівки

07:19 вийшов я не в Охматівці, як хотів, а дав добрий круг лісом і вийшов там де вчора входив у ліс біля Красного. Ну що ж це доля, повертаюсь у Красне і піду вже цією дорогою. І можливо зустріну хлопця, дам свої дані й запрошу у гості в Луцьк.

13 серпня 2013. 08:03, за бортом погода нормальна, не гаряче не парить, вітру майже не має, трохи хмурно, але дощу думаю не буде. Трохи помінялись плани, на Охматків не пішов іду на Княгинине, а туди кілометрів десять.

08:40 іду на Княгинине. Топаю хвилин сорок, а його ще й близько не видно. Добре, що вчора не послухав дядька вмазаного і не пішов на Демидівку, туди напевно дійшов би під ранок, або мусив би ставати на привал біля дороги. Іду дорогою вимощеною камінням напевно ще за царя, але дорога збереглась, можна сказати ідеально. Хоч іти такою дорогою не дуже зручно. Біля дороги зустрів яблуньку невеличку, яка пригостила мене трьома яблуками. Подякував людині яка її тут посадила. Зазвичай я не їм того, що росте при дорозі, але тут так глухо, що напевно проїжджає не більше двох-трьох автомобілів на тиждень. Скільки часу іду ще не зустрічав, не те що авто, але навіть коней чи велосипедистів. Хоча велосипедний слід бачив.

09:43 прийшов у Княгинине. Перейшов місток через річку Жабичі. У цьому селі біля церкви повернув на право і пішов вниз польовою дорогою на Лопавше.

12:23 і я вже у Хрінниках. Тут трохи перепочив, з'їв морозиво. Спитав коротку дорогу на Вербень і вирушив в дорогу.

12:51 починається, всупереч моїм прогнозам невеличкий дощик. Я підходжу до джерела, що біля лісу між Хрінниками та селом Вербень. Дуже гарне місце. На пагорбі стоїть пам'ятник внизу джерельце, поряд альтаночка. Напився водички, набрав собі у флягу та іду далі.

14:01 пройшов ліс і заходжу у Вербень. На вході у село з двох протилежних сторін дороги на стовбах електромереж зробили свої гнізда дві лелеки. Коли я заходив вони були у своїх гніздах. У одному бусол на одній нозі й в другому. Це мені нагадало Грецький острів Родос. На якому при вході у нього з моря на двох великих колонах стоять олень та олениця, символи цього острова.

15:12 я вже у Пляшевій. Мене підвіз дядько тракторцем, за що йому красно дякую.

16:38 зайшов у волинську область.

16:40 увійшов в Берестечко…

2013 рік