Читать книгу Змова чужих - Олексій Кацай - Страница 3

– Що тут відбувається? – прочинилися двері з табличкою «Бузина Р.І., директриса ВАК» і ніс з бородавкою висунувся до приймальної. Микитка вкляк.

– Та ось, Рафлезіє Ізольдівно, – вказала на нього секретарка, – сказав, що на Курси записатися хоче, а сам підглядає. Підслуховує. Шпигує. Нишпорить, як то кажуть. Прямо в комп’ютері.

Чавунна рука охоронця Стрільцова лягла на Микитчине плече. Воно, що ще не відійшло від залізних пальців секретарки Ніни, відразу ж розпочало нити. Хлопець аж скривився від болю.

– От бачите, – скинулася синьоволоса істота, – він ще й регоче! Ну й дітки пішли нині! Остаточно страх втратили!

Двері до кабінету відчинилися навстіж і неосяжна постать пані директриси виплила з них. У глибині кабінету було видно доктора Паблішера. Був він теж неосяжно товстий, приземкуватий, з тонкими й довгими ногами та руками. Просто павук якийсь.

– Звідки ти, любе створіння? – нахилилася Рафлезія Ізольдівна до Микитки. – І раптом заверещала на все горло: – Кажи, хто тебе підіслав, дрібното пузата!

– Сюди його, сюди давайте, – закумкав з кабінету Паблішер. – Я з нього зараз швидко все витрушу.

І зацьомкав губами, неначе уявив, як витрушує з Микитки цілі жмені різнокольорових льодяників. У того й серце обірвалося. Але впасти не встигло. Тому що в цей час за спиною охоронця Стрільцова щось загарчало, і його чавунна рука зісковзнула з Микитчиного плеча. А сам він підстрибнув та й вдарився головою об дверну поперечину.

– Ой, ой! – загорлав. – Кусається! Та хто ж його назад запустив? Та ми ж з Нінкою двері зачинили!

– Р-р-р! – гарчав собака, ухопивши охоронця за штанину й метляючи своєю шотландською головою.

– Рятуйте! Бийте його! Виганяй її звідси. Пішла, пішов! Усіх звільню!

Піднялася страшезна метушня. І тільки доктор Паблішер не брав у ній участі: вигукнувши «ай-я-яй!», він відразу ж зачинився в кабінеті.

Між косяком та знервованим Стрільцовим утворилася вузесенька щілина. Микитка крутнувся на місці і протиснувся крізь неї до коридору, мало не спіткнувшись об свого рятівник. Рятівник сказав: «Гав!», відпустив штанину охоронця і разом з хлопчиком кинувся коридором. Лишень зоопарк зодіакальний на стінах замиготів.

– Сті-і-ій! Лови їх! Хапай!

Але було пізно. Микитка з собакою вивалилися з неземної астрології в пахучу земну весну і рвонули крізь неї. Прямісінько по проспекту Братів Стругацьких у напрямку бульвару Аліси Селезньової. А потім – дворами, дворами, до самого Марсіянського Парку. І лише тут, в найдальшому куточку пам’ятки природи місцевого значення, захеканий Микитка дозволив собі розслабитися.