Читать книгу 18+: Парафрази й переклади. Книга 2 - Олексій Кононенко - Страница 4

По Волзі осінній непоспіхом біг пароплав,

Цигикала чайка самотня на зламі крила,

Вітер холод ганяв і прапор тріпав на кормі,

Береги поруділі пообіч лежали німі.

Пароплав був майже порожній на сірій воді,

Лиш на верхній палубі – два з другого класу, немолоді,

Непримітні, гуляли на вітрі в потоці слів.

Та на нижній гомоніла артіль мужиків.

А ще пасажир із першого класу, років так тридцяти,

Брюнет, гарно вдягнений, в англійській каскетці ходив,

Віднедавна відомий письменник, високий, міцний,

Пив повітря осіннє, вітер весело гнався за ним.

Хода у письменника досить впевнена, пружна, тверда —

Мірно бились колеса об воду, крутились, шуміла вода.

Від корми і назад, проти вітру й під вітер ступав одинак.

Врешті він зупинився, на сходах помітивши знак.

З нижніх палуб із третього класу піднімалась вона,

Учорашня миттєво знайома, на пароплаві одна,

В капелюшку дешевім, із спитим, та милим лицем,

У легенькім пальті йшла незграбно тихцем.

Він подався назустріч.

– Як спали? – спитав на ходу,

І затримав в долоні її руку маленьку худу…

Усміхнулась: – Прекрасно! Я сплю, як бабак…

– Ви заспались, мій ангел, – сказав фамільярно, – відтак,

Пропоную сніданок. Добрі люди смакують в цю мить

І горілку, і юшку… Подумав: «Їй нічим платить…»

– Холод бісів! – Кивнула. – Горілки! Інакше – біда!..

Йшов за нею в їдальню і жадібно всю оглядав.

Як учора на неї у присмерку раптом набрів…

Випадкове знайомство на палубі в темній порі…