Читать книгу Цікаві факти з історії давніх часів - О. Р. Мустафін, Олексій Мустафін - Страница 10

Міста-держави шумерів

1. Країна між двома річками. Перші в світі держави виникли у Месопотамії (це – територія сучасного Іраку). У перекладі з давньогрецької ця назва означає «країна між річками». І справді: через усю Месопотамію – з півночі на південь – течуть дві великі річки: Тигр і Євфрат, що разом впадають до Перської затоки. Влітку тут спекотно, часто бувають посухи. А коли трапляються зливи – річки виходять із берегів і затоплюють усе навколо. Згодом, щоправда, вода спадає, залишаючи після себе багато глини й мулу. Саме тому земля у Месопотамії надзвичайно родюча, а врожай можна збирати двічі на рік. Але для того, щоб його виростити, людям потрібно було надзвичайно багато працювати: не лише ретельно обробляти землю, а й копати колодязі, висушувати болота, будувати канали і дамби, які затримували б воду на випадок посухи.

Месопотамія і сусідні країни

Мешканці Месопотамії вирощували просо, ячмінь, пшеницю, квасолю, горох, цибулю, огірки. Фінікову пальму називали не інакше як «деревом життя». Бо не лише вживали в їжу її плоди – фініки, а й використовували у господарстві листя, деревину і навіть фінікові кісточки. З ягід винограду робили хмільний напій – вино. Орали землю за допомогою плуга, до якого впрягали биків. Тримали також віслюків, овець та свиней.

Пальми на березі Євфрату

У Месопотамії майже немає будівельного каменю й лісів. Тому спочатку місцеві мешканці навчилися зводити житла з очерету – щось на зразок українських мазанок, а згодом з’явилися будівлі з цегли. І хоча цеглини були невипаленими, їх просто висушували на сонці, вправні будівничі зводили з них і багатоповерхові споруди, і потужні міські мури, і величні святилища.

Череда. Відбиток циліндричної печатки (Лувр)

З обпаленої глини виготовляли посуд, серпи для збирання врожаю і навіть цвяхи. Звісно, були і металеві знаряддя – головним чином, із міді. Зі срібла й золота виготовляли чудові прикраси. Щоправда, в самій Месопотамії родовищ металів немає. Їх завозили з інших країв – і це сприяло розвитку торгівлі.

Месопотамський будинок з тростини. Кам’яний рельєф (Британський музей)

2. Шумери. Північ Месопотамії населяли семітські та хурритські племена, а на півдні жили переважно шумери. Це були люди невисокого зросту, з великими очима і довгими горбатими носами. Чоловіки не мали вусів і голили голови. Одягом – і чоловікам, і жінкам – слугували спідниці з тканини або листя. Шумери були видатними винахідниками. Та охоче запозичували корисні винаходи в інших народів – такі як колесо (раніше його вважали саме шумерською знахідкою, але тепер учені це спростовують). Колесо використовували для перевезення вантажів і виготовлення зручного посуду.

Зображення візка на колесах. Рельєф з Ура (Іракський музей)

Саме шумери почали зводити перші в Месопотамії міста. Зазвичай їх будували на пагорбах, щоб можна було рятуватися під час повені, й оточували мурами. Кожному місту підпорядковувалася своя сільська округа, мешканці якої в разі ворожої навали чи стихійного лиха знаходили у місті порятунок. Найвідомішими шумерськими містами були Кіш, Ур, Урук і Лагаш.

Урук у III–II тис. до н. е.

Шумери вважали, що у кожного міста є свій бог, його «небесний захисник». Святилище цього бога – його храм – зазвичай був розташований у центрі міста. Шумерські храми мали вигляд багатоярусної вежі, яка нагадувала сходи до неба. Вважали, що цими сходами жерці піднімалися до богів. Проте жерці не лише молилися і приносили жертви, а й впорядковували міське життя. У храмах зазвичай зберігали зерно, необхідне для сівби, запаси харчів, які ставали в нагоді під час голоду, коштовності та інші цінності. У храмовому господарстві працювали селяни і ремісники, а також захоплені під час воєн раби.

Храм бога Наннара в Урі (сучасний вигляд)

3. Перші царі. Не дивно, що верховний жрець часто був і керівником міста. В інших шумерських містах керували військові вожді – за допомогою ради старійшин. Втім, влада верховного жерця чи вождя швидко ставала одноосібною, і він перетворювався на справжнього володаря міста – царя. Шумери називали царів словом, яке українською можна перекласти як «велика людина».

Самі царі стверджували, що отримали владу від богів, які обирають для такої важливої справи найбільш гідних. Щоправда, кожного разу «обирати найкращого» богам не доводилося. Бо царську владу зазвичай передавали у спадок – найчастіше від батька до сина. Послідовність володарів, які належать до одного роду, називають династією.

Цар. Алебастрова статуетка (Метрополітен-музей)

Легенда розповідає, що царем міста Кіш боги обрали звичайного пастуха на ім’я Етана. Він був вправним царем. Але не мав дітей. Врешті-решт Етана змушений був залишити рідне місто і вирушити на пошуки «трави народження», яка допомогла б йому продовжити свій рід. У цьому йому взявся посприяти орел, якого Етана визволив з гірської ущелини. Птах підняв царя на височінь, звідки було видно всю землю. Етана злякався і впав додолу. Зглянулися боги над кішським володарем, народився в нього син, і правили його нащадки містом упродовж багатьох сторіч.

Енмеркар. Алебастрова статуетка (Іракський музей)

Цар Урука Енмеркар (знаний також під іменем Німрод) дістав владу над містом у спадок, адже володарем був уже його батько. Енмеркара вважали видатним будівничим – він прикрасив Урук численними палацами та храмами. Заради цього він звідусіль звозив дорогоцінне каміння і коштовну деревину – навіть із казкової країни Аратта, в похід проти якої він відрядив урукських вояків. Та легенди стверджують, що перемогою над Араттою Енмеркар не вдовольнився і вирішив побудувати в сусідньому місті Еріду вежу до самого неба. Обурилися боги та посварили будівельників між собою. Вежа залишилася недобудованою, а Енмеркар – присоромленим за свою пихатість.

Процесія. Деталь штандарту з Ура (Британський музей)

Нащадком Енмеркара був ще один цар Урука – Гільгамеш. Надзвичайно сильна людина, але водночас – неабиякий бешкетник. Щоб якось його вгамувати, міські старійшини попросили богів знайти царю гідного супротивника. Боги прислухалися і створили героя Енкіду. Але юнаки, замість того щоб боротися один проти одного, побраталися. І разом здійснили безліч подвигів. Обурилися боги і наслали на Енкіду хворобу, від якої той помер. Зажурився Гільгамеш, зрозумівши, що смерть чекає і на нього. І вирішив здобути квітку безсмертя. Довго він блукав світом, і врешті-решт знайшов її – на дні моря. Проте коли втомлений заснув на березі, з’їла квітку змія. Повернувся Гільгамеш до Урука ні з чим. Але більше не бешкетував. Навпаки, збудував навколо Урука міцні мури, які захистили його рідне місто від ворогів. І саме так залишився безсмертним – у пам’яті нащадків.