Читать книгу Цікаві факти з історії давніх часів - О. Р. Мустафін, Олексій Мустафін - Страница 6

1. Виникнення землеробства. За мільйони років первісної історії люди подолали великий шлях. Вони змінилися зовні, іншою стала їхня свідомість, зросли знання про навколишній світ, досконалішими стали знаряддя праці. Але заняття людей залишалися незмінними. Кроманьйонці, як і їхні далекі пращури, харчувалися тим, що чоловіки могли вполювати, а жінки – зібрати у навколишніх лісах чи на луках. Вони лише привласнювали собі те, що створювала природа, а виготовляли тільки засоби для праці. Проте можливості природи – обмежені. І якщо на початку історії, коли людей було небагато, їжі вистачало на всіх, зі зростанням населення прогодуватися ставало все важче. Люди змушені були дбайливіше ставитися до того, що мали, шукати нові, врожайніші їстівні рослини, вчитися захищати їх від бур’яну і шкідників.

Серп неолітичної доби (реконструкція Неандертальського музею)

Найкмітливіші зауважили, що зерна, недбало просипані минулого року біля оселі, проростають і можуть дати новий врожай, і здогадалися, що рослини можна пересаджувати на зручніше місце, аби їх легше було доглядати. Згодом селяни навчилися навмисно виокремлювати ділянки землі – городи та поля, обробляти її мотиками, сіяти й боронити, а коли зерно достигало, зрізати його особливими ножами – серпами. Зібране насіння перетирали на борошно і пекли з нього хліб.

«Родючий півмісяць». Територія розселення перших землеробів

Вчені стверджують, що землеробство виникло близько 12 тисяч років тому, або ж за 10 тисяч років до нашої ери, у Західній Азії – на землях так званого «Родючого півмісяця», мешканці якого першими навчилися сіяти пшеницю та ячмінь. Ці та інші рослини, які люди вирощують для своїх потреб, називають культурними. Культурні рослини відрізняються від диких попередників, адже для нового висівання селяни наполегливо відбирали краще насіння із потрібними властивостями і так поступово створювали нові, врожайніші або ж витриваліші сорти. Кількість видів культурних рослин також зростала: на сьогодні їх нараховують понад шістсот.

Землеробство вимагало від людей більших витрат, більше часу, більше наполегливості, аніж збиральництво, а отримували вони доволі одноманітну і менш поживну їжу. Однак їжі тепер було значно більше, аніж раніше. І це дозволяло прогодувати більшу кількість людей.

2. Поява скотарства. До появи землеробства поруч із людиною жила лише одна тварина – собака. Хоча мисливці, полюючи на дорослих кіз чи баранів, іноді залишали живими козенят чи ягнят і тримали їх «про запас» – на випадок, якщо наступного разу полювання буде невдалим. Але це траплялося хіба що час від часу. Лише згодом люди зрозуміли, що приручити тварину й тримати її поруч із оселею зручніше, аніж шукати у лісі, покладаючись на випадок. Щоправда, приручених тварин треба постійно годувати, і для цього були потрібні чималі запаси рослинної їжі. Це стало можливим лише з появою землеробства. Тож учені припускають, що скотарство виникло майже одночасно із вирощуванням культурних рослин – також близько 10 тисяч років до нашої ери.

Фігурка бика, знайдена на півдні сучасного Іраку (Лувр)

Тварин, яких люди вирощують у своєму господарстві, називають свійськими. Спочатку люди приручили кіз, згодом були одомашнені вівці, свині, корови. Люди вирощували їх не лише заради м’яса чи шкіри. Адже тварини давали ще й смачне і поживне молоко, а згодом із молока люди навчилися робити сир. Кіз і овець тримали ще й заради теплої вовни. Зазвичай у громаді існував розподіл праці – вирощували хліб переважно жінки, розводили худобу здебільшого чоловіки.

Із появою хліборобства і прирученням свійських тварин життя людей докорінно змінилося. Тепер вони могли самі виробляти те, що раніше брали від природи. Виникло аграрне, або ж сільське господарство. Це був перший справжній переворот в історії людського суспільства. Вчені такі рішучі зміни називають революціями – у перекладі з латини це слово, власне, й означає «переворот». Тому появу землеробства і скотарства називають аграрною революцією. А оскільки відбулася вона наприкінці кам’яної доби – в період, що має назву неоліт, то використовують ще одне визначення – неолітична революція.

3. Розвиток ремесел і початки торгівлі. Неоліт (від грецьких слів «нео» (новий) і «літ» (камінь)) взагалі приніс людству багато чого нового. Саме в цей час були винайдені прядка, з допомогою якої з вовни, льону чи коноплі робили нитки, та перший ткацький верстат. Верстат складався з дерев’яної рами, на яку нитки щільно натягали з гори донизу. Залишалося лише рядок за рядком пропускати через них поперечні нитки – і виходила тканина. З тканини шили одяг – значно легший і зручніший за той, що раніше виготовляли зі шкіри.

Первісний ткацький верстат (сучасна реконструкція)

Люди почали робити міцний посуд із глини. Спочатку нею лише обмазували плетені кошики. Але згодом побачили: якщо такий кошик потрапляє до багаття, то пруття згорає, а глина набуває міцності та не пропускає воду. Після цього глиняні вироби почали навмисно обпалювати у вогні. Вироби з обпаленої глини називають керамічними, або ж просто керамікою, а виготовлення керамічного посуду іменують гончарством.

Керамічна посудина неолітичної культури Дзьомон (Токійський національний музей)

Гончарство і ткацтво стали одними з перших ремесел. Первісні гончарі та ткалі зазвичай поєднували своє ремесло із заняттям землеробством чи скотарством. Але згодом з’явилися люди, для яких ремесло стало головним, ба навіть єдиним заняттям, – ремісники. Вони виготовляли тканини чи посуду значно більше, аніж було потрібно в їхньому власному господарстві, і просто обмінювали надлишки своїх виробів на хліб, сир чи м’ясо у родичів або сусідів. Речі, призначені не для власного вжитку, а для обміну, зазвичай називають товарами.

Обмінювалися між собою й окремі громади, адже навіть поклади глини, придатної для виготовлення посуду, зустрічаються не всюди. Що вже казати про сіль чи кремінь – цей камінь був найкращим для виробництва знарядь праці. Звісно, хлібороби, скотарі чи ремісники не мали часу й сил для мандрівок і пошуків потрібних виробів, тому згодом цю справу взяли на себе посередники – торгівці. А обмін перетворився на окреме заняття – торгівлю. Щоб полегшити обмін, торгівці з часом почали визначати ціну окремих товарів, прирівнюючи їхню вартість до певної кількості черепашок, шкір тварин або ж мір зерна.