Читать книгу Мія та її Еверести - Олена Кравцова - Страница 3

– Мія, ти спиш? – ледь чутно покликав сестру Критас.

– МІііііяяяя, я ж знаю, що не спиш: он під ковдрою ногами теревениш!

Слухай, тут мені одна дівчинка написала… Ну, не лист, якщо чесно. Ну так, пару речень. Написала, що я гарно на гітарі граю… Вони нещодавно переїхали. Пам'ятаєш, ми йшли вигулювати Мерса, а коло будинку розвантажували меблі? То вона. Руда така, розпатлана… Смішна… Мія, не спиш?

Мія принишкла. Ноги повільно склала одна до одної і чекала, майже не дихаючи.

– Ти… той, не переживай. Я ж не женитися зібрався. Просто мені приємно, розумієш. Хм… Така руда… Смішна така… Сподобалося ій… Чуєш, сестро? Сподобалося ій, кажу, як я граю… Чекай, а що я тоді грав? Ту нудну баладу? Точно! І каже, шо ій сподобалося?? Отакої… Треба буде там всередині попрацювати з акордами. Трохи ковтаю я там. Завтра гляну, що там по нотах… Я ж напам'ять граю… Так, треба буде…

Критас заснув з посмішкою на вустах.

Діти дорослішали…