Отрывок из книги
Наприкінці XIX – на початку XX століття в українську літературу приходить нове покоління митців, серед яких визначну роль відіграють жінки-письменниці – Леся Українка, Ольга Кобилянська, Любов Яновська, Наталя Романович-Ткаченко, Катря Гриневичева, Дніпрова Чайка, Христина Алчевська. Може, найколоритнішою серед них була буковинка Ольга Кобилянська. Леся Українка виділила літературу Буковини як одну з тих гілок, яка має неповторний романтичний колорит, відзначається сильним індивідуалістичним пафосом, залюбленістю у дику і свавільну гірську природу, з одного боку, і прагненням гармонізувати чуття і розум, красу і етику, буденність і прийдешність, з другого боку. Усі ці ідеї відбила Ольга Кобилянська, близька товаришка Лесі Українки, письменниця, яка виховувалася на двох культурах – українській і німецькій і яка внаслідок своєї відкритості до «іншого» світу внесла в українську літературу чимало нових тем, ідей та образів, за що здобула собі визнання «чужинки» в українській літературі і була названа «першою ластівкою» українськими модерністами.
Ольга Кобилянська була типовою європейською письменницею, якщо розуміти під типовістю – закоріненість у західну культурну традицію, а під європейськістю – причетність до основних ідей європейської цивілізації. Такі основні моделі західної культури, як індивідуалізм, натурфілософію, міфологізм, ідею свободи волі, фемінізм, вона не лише перейняла від німецької культури, але й оригінально трансформувала, поєднавши з українською проблематикою, а ще – надала їй особливого буковинського колориту.
.....
– Хотів ще з вами попрощатися, – сказав і подав удруге руку.
– Ти говорила що з Орядином? – питала мене тітка під час повороту додому.
.....
