Читать книгу Пустотливі оповіді - Оноре де Бальзак - Страница 4

Глава перша
Як пані Імперіа сама заплуталася в сильцях, якими своїх люб'язних голубів упольовувала

Красуня Імперіа, оповідь про котру так урочисто відкриває книгу наших історій, була окрасою й гордістю свого часу, а по закінченню Констанцького собору змушена була оселитися в місті Римі через те, що кардинал Рагузький кохав її до божевілля й не забажав розлучатися з нею. Той розпусник був вельми щедрий і подарував Імперії чудовий палац у вищеназваному місті Римі. Саме в той час мала вона нещастя понести від кардинала. Кожному відомо, що Імперіа позбулася тягості дочкою, настільки гарненькою, що сам папа сказав прихильно, що належить наректи немовля Теодорою, що означає «дар божий». Так і назвали дитя, яке дуже дивувало усіх своєю гожістю. Кардинал відписав їй усі свої статки, а Імперіа оселила дочку в розкішному своєму палаці, сама ж утекла з міста Рима, як із заклятого місця, де народжуються на світ діти і де ледь не зіпсували делікатність її тонкого стану й інші її принади: тендітної талії, досконалих ліній спини, ніжних опуклостей і вигинів, що піднесли її над усіма іншими християнськими жінками, як вознесений Папа Римський над усіма християнами світу. Одначе ж усі коханці Імперії знали, що з допомогою одинадцяти лікарів із Падуї, семи знахарів із Павії та п’яти хірургів, викликаних із різних куточків країни, саме до часу пологів, її краса була врятована від можливих втрат.

Дехто навіть стверджував, що після пологів вона стала ще прекраснішою, бо отримала витонченість і незвичайну білість шкіри. Якийсь уславлений лікар Салернської школи навіть написав про те книгу, доводячи в ній, що будь-яка жінка має народити хоча б раз, щоб зберегти здоров’я, свіжість і красу. Із тієї наукової праці читачі мали зрозуміти, що найкращі принади Імперії бачили тільки обрані її прихильники, а таких було небагато, бо вона не обтяжувала себе роздяганням заради жалюгідних німецьких принців, яких називала просто: «мої маркграфи, мої бургграфи, герцоги та курфюрсти», як командир каже: «мої солдати».

Кожному відомо: коли чудовій Теодорі виповнилося вісімнадцять років, вона вирішила молитвами викупити грішне життя своєї матері, піти від світу й віддати усі свої статки монастирю святої Клари. Із тією метою пішла вона до одного кардинала, й той останній примусив її почати сповідь. Пастир, спокушений красою своєї овечки, намагався силою оволодіти нею. Теодора, не бажаючи приймати наругу від вищезгаданого панотця, ударом стилета скінчила своє життя. Цей випадок, занесений до літописів того часу, сповнив жахом усіх мешканців міста Рима, які оголосили жалобу, – настільки була милою їм донька пані Імперїї.

У великій жалобі повернулася шляхетна куртизанка до Рима, щоб оплакувати там свою нещасну доньку; Імперіа сягнула тоді тридцять дев’ятого року свого життя, і, за свідченнями спостерігачів, у той час особливо пишно розквітла її краса, все єство її досягло найвищої досконалості, подібно до того, як набирається солодким соком достиглий плід. Туга затьмарювала її прекрасне чоло, і вона суворо дивилася на того зухвалого, хто мовив їй про кохання, бажаючи висушити її сльози. Сам Папа з’явився до неї в палац зі словами напучування. Але вона не знімала жалобного вбрання і повторювала, що присвятить себе Богу: пізнавши багато чоловіків, не пізнала вона справжньої радості, хіба ж тільки з молодесеньким ченцем, якого вона покохала, як янгола, та й той підманув її; Бог же ніколи не обманює.

Намір Імперії викликав велику скорботу в багатьох, бо вона була втіхою усіх шляхетних римлян. Випадково зустрівшись на вулиці, випитували вони одне в одного: «А що чути про пані Імперію? Невже світ втратить любов?» Деякі посли доповіли своїм государям про той сумний випадок.

Сам імператор римський14 дуже засмутився через те, бо впродовж одинадцяти тижнів був у круговерті кохання з нею і покинув її лише задля далекого походу, але до цього часу продовжував любити її, як найціннішу частину свого тіла, а то, як запевняв він, усупереч думці двору, було око, бо тільки око могло обійняти за один раз усю милу його серцю Імперію.

Зглянувшись на її відчай, Папа Римський наказав привезти з Іспанії лікаря і привести його до красуні; лікар той, присмачуючи все латинськими та грецькими словами, дуже спритно й глибокодумно довів, що сльози та розпач шкодять красі і що через страждання приходять до нас зморшки. Його думка, підтверджена особами, випробуваними у вигадливих словесних змаганнях на соборі кардиналів, посприяла тому, що після вечірні того ж дня палац Імперії відчинив свої двері. Молоді кардинали, посланці іноземних держав, власники великих садиб і вельможі римські заповнили зали палацу, де очікувала на них багата трапеза; на вулиці прості люди палили веселі вогні, кожний, як міг, хотів ознаменувати повернення королеви насолоди до виконання своїх обов’язків, бо за тих часів уважали її визнаною володаркою кохання. Імперію любили також майстри і підмайстри, що зналися на всіх ремеслах, бо щедрою рукою витрачала гроші на спорудження храму на тому місці, де похована Теодора; але ця усипальниця була пограбована після смерті зрадника, конетабля Бурбонського15, тому що кляті вояки, які сваволили в Римі, злакомилися на срібну позолочену домовину, у якій поховали святу дівицю.

Споруджувана базиліка, як казали, коштувала дорожче за піраміду, побудовану в давні часи клопотанням Родепи – єгипетської спокусниці, яка жила за 1800 років до народження божественного нашого спасителя, що вказує на давність того люб’язного зайняття, а також на те, що мудрі єгиптяни, не скнарячись, оплачували насолоди й що усе в світі знидіє, якщо нині в Парижі на вулиці Пті-Еле кожний за дріб’язок може знайти собі красуньку на свій смак. Чи не гидота це?

Ніколи не була настільки прекрасною пані Імперіа, як у перший вечір святкування після тривалої своєї жалоби. Принци, кардинали й інші стверджували, що вона гідна поклоніння всього світу, який і був представлений на її святі посланцями багатьох країн, чим було підтверджено, що влада краси визнана всюди. Посол французького короля, молодший із нащадків дому де Ліль-Адан, з’явився із запізненням і, ніколи до того на власні очі Імперію не бачивши, прийшов із цікавості подивитися на неї. Де Ліль-Адан, вродливий лицар, мав особливе благовоління короля Франції, при дворі якого він і знайшов собі вічне кохання – дівчину Монморансі, доньку шляхтича, чиї землі межували із садибою де Ліль-Адан. Як молодший син, наречений не мав ніяких статків, та король за милістю своєю послав його до герцогства Міланського з дорученням, яке молодий лицар настільки розумно виконав, що за тим було й інше: його послали до Рима задля прискорення деяких перемовин, які історики прискіпливо описали у своїх працях. Отож, незаможний молодик де Ліль-Адан мав неабиякі надії на майбутнє, бо бачив дуже вдалий початок своїх справ. Був він середнього зросту, ставний і прямий, немов колона, темноволосий, із запальним поглядом чорних очей і з бородою, як у старого папського легата, якого на кривій не об’їдеш. І хоча був він дуже хитрий, але спочатку видавався простим і милим, як юна сміхотлива дівчина.

Щойно кавалер ступив за поріг, Імперіа відчула, що серце її впольоване давнім мріянням, яке торкнулося усіх струн її єства, й вони заграли; давно не чула вона тієї музики та, захмелена коханням при вигляді юної краси, так одразу й розцілувала б лицаря в опуклі його щічки, рум’яні, наче яблучка, якби її не стримувала владна велич.

Що ж, запам’ятайте: жони добропорядні та найшляхетніші дами не знають, що таке чоловіки, бо притримуються одного, подібно до королеви Франції, яка вважала, що в усіх чоловіків тхне з носа, бо саме тим відзначався король. Але настільки досвідчена куртизанка, як Імперіа, не помилялася в чоловіках, бо бачила тих на своєму віку достатньо. У затишному її гніздечку кожен забував, що є на світі сором, як не знає сорому охоплений хіттю безсоромний пес, що злягається зі своєю матір’ю; усякий являв себе тим, яким був від природи, міркуючи, що їм усе одно належить незабаром розлучитися.

Інколи вона скаржилася на своє ярмо й говорила, що більше потерпає від насолод, ніж дехто від біди.

Така була прихована сутність її життя. До того ж бувало, що спраглий її коханець викладав в уплату за одну ніч стільки золотих дукатів, що тільки звиклому до вантажів мулові було під силу тягти такий тягар, а декотрі з гульвіс, що отримували відкоша від Імперії, готові були перерізати собі горлянку.

14

Імператор римський – із 962 року германські королі, що захопили Північну Італію, стали називати себе імператорами Священної Римської імперії германської нації; імператори коронувалися в Римі.

15

Конетабль Бурбонський (1490-1527) – конетабль (головнокомандувач французької армії) Бурбонський перейшов на службу до іспанського короля і германського імператора Карла V й воював проти Франції.