Читать книгу Мисливські усмішки - Остап Вишня - Страница 17

Гори – штука висока… Це – взагалі…

Кримські гори – так само не низенькі, не маленькі й не коротенькі…

Отак, положим, як із моря на їх дивишся:

– Дрібниця! Далеко, кажете? Та де там далеко: от же, рукою дістати можна! Ото Ай-Петрі?! Високо, по-вашому? Та розженусь добре – і там!..

Можете не розганятись: повірте краще, що не близько…

На 25 верстов той Ай-Петрі од вас, – це ще як навпростець, а як крутитиметесь стежками, щоб до нього дістатися, то й прокрутитесь верстов із сорок…

Піддурюють гори, і здорово-таки нас, степовиків, піддурюють…

Як виїхати на човні на море так верстов на п’ятнадцять-двадцять од берега і подивиться на берег – так увижається, що купонька невеличка тих гір Кримських…

Що від Севастополя аж до Феодосії тягнуться?! Ну так що ж з того?! Та просто так би взяв – забрав на оберемок і поніс… Так ото їх здається небагато. А воно сто верстов!

На сто верстов тягнуться із заходу на схід гори Кримські… Тягнуться на цілих сто верстов і звуться скрізь яйлою. Обіймає та яйла берег Південний Кримський, не пускає на нього холодів та вітрів із півночі, і тепло на тому березі…

А зніміть яйлу, ізстружіть її якимось величезним рубанком, і не буде знаменитого Південного Кримського берега, і кипарисів не буде, і магнолій не буде, і лаврів не буде…

Рівно скрізь буде! Провідники зникнуть… І литимуть тоді дами отакі, як горіхи, сльози…

Не за провідниками (що ви, що ви?!) литимуть вони сльози, а за горами… Бо ж красиві гори! Могутні гори! Велетні гори! Як же за такими горами та не заплакати?!

* * *

Звідки взялися Кримські гори?

Од Бога!

В один із шести днів, коли Бог творив світ, сотворив він і Кримські гори…

Геологи, народ невірний, намагаються довести, що Кримські гори постали поволі, протягом кількох геологічних періодів, і через одкладання глибоководних осадків (вапняків), і через землетруси й т. д., й т. п.

А княгиня Є. Горчакова (княгиня, а не якийсь там геолог!), лежачи на Сакській площадці, ясно й просто пише, дивлячись на гори:

А за що «с тайным трепетом шепчут уста»?

Думаєте – даром?!

За те, що сотворив Бог гори. Та не тільки гори, а й дачу, і виноградники, і слуг, і ренту…

І все це конкретне, таке, за що можна подержатись… А геологи що?!

«Періоди»?! «Доби»?!

І все це абстракція.

Бог! І більше ніхто не міг утворити такі прекрасні гори, як Кримські!.. І не сперечайтесь!

* * *

Кожна гора зокрема, а значить, і всі гори вкупі складаються з трьох частин: підошви, схилу й вершечка… Підошва – це те, що низько, схил – це трохи вище, а вершечок – це вже дуже високо…

Найтяжче на горах сходити на підошву… Дуже тяжко… Туристи цим особливо пишаються.

– Був на Ай-Петрі!

– На вершечку чи на підошві?

– На підошві!

– От молодця! Ай да лицар!

А в «лицаря» ухмилка по самі уші: зійшов-таки…

На схил значно легше. Особливо як згори, з вершечка…

А на вершечок зовсім єрунда… Просто собі паличку в руку й ідеш…

І після того тижнів зо два на ліжку: переварюєш, так сказать, враження… Тихо лежиш, спокійно лежиш; не ворушиш ні ногами, ні руками… Таке обіймає вас «самопоглиблення» від пережитих та перебачених красот гірських…

Та воно й не дивно, бо вискочить з легкістю сарни на гору Бабуган, приміром, – це велике дає задоволення для людини. 1543 метри вгору – це, самі подумайте, трохи ж таки вище, ніж харківська Холодна гора. (Навіть як дивитися з Допру № 1…{60}). А ви ж самі знаєте, що з Холодної гори, як увечері дивитися на місто, – дуже красиво… І далеко видко, і все видко… Особливо коли людина не п’яна і не боїться, що її роздягнуть…

А як же ж то воно, як з Бабугану, або з Чатир-Дагу, або з Ай-Петрі?!

* * *

На гірській підошві – дачі. На схилі – ліси. На вершечку – сніги. І літом сніги, і взимку сніги!

А по схилу струмки гірські.

А в лісах – буйволи, дикі кози, «зелені».

«Зелені», положим, останніми часами вивелись… А то за Врангеля, кажуть, була їх у горах сила-силенна… «Підтримували» барона в його святім обов’язку відбудувати «єдину та неподільну Русь… Святу Русь!»

Найважливіше в горах для нас, грішних, – гірське повітря…

Його тут чимало. Воно не продається – просто так: бери й дихай, коли хочеш…

Вивозити тільки не дозволяється…. Хоч дехто з туристів бере з собою з Чатир-Дагу чи з Бабугану клуночок з повітрям…

Повітря тут чисте, прозоре, легке, свіже…

Звичайно, коли йдете горами самі, без великої ком панії, без кошиків з вареними яйцями та з сардинками, без тройного одеколону, без пудри «Колодерма» і порошку од поту… А як з оцим усім дертиметесь на Ай-Петрі – так все одно, що в Харкові на Сумській о 9 годині ввечері. Аж бук чхає!

* * *

Гори тут дуже лякливі! Назви в їх здебільше з «Ай» починаються:

Ай-Петрі, Ай-Микола, Ай-Тодор, Ай-Я і т. ін.

І це, між іншим, заражає…

Дуже часто чуєте в компанії, що дереться на гори, вигуки:

– Ай, Боже мій!

– Ай, матінко моя рідна!

А то просто:

– Ой, держіть мене!

– Ой, рятуйте!