Читать книгу Сонячні кларнети - Павло Тичина - Страница 2

Закучерявилися хмари.

Лягла в глибінь блакить…

О милий друже, – знов недуже —

О любий брате, – розіп'яте —

Недуже серце моє, серце, мов лебідь той ячить.

Закучерявилися хмари…

Женуть вітри, мов буйні тури! Тополі арфи гнуть…

З душі моєї – мов лілеї —

Ростуть прекрасні – ясні, ясні —

З душі моєї смутки, жалі мов квітоньки ростуть.

Женуть вітри, мов буйні тури!

Одбивсь в озерах настрій сонця.

Снує про давнє дим… Я хочу бути – як забути? —

Я хочу знову – чорноброву? —

Я хочу бути вічно-юним, незломно-молодим!

Одбивсь в озерах настрій сонця.

І сміх, і дзвони, й радість тепла. Цвіте веселка дум…

Сум серце тисне: – сонце! пісне! —

В душі я ставлю – вас я славлю! —

В душі я ставлю світлий парус, бо в мене в серці сум.

І сміх, і дзвони, й радість тепла.