Читать книгу Сонячні кларнети - Павло Тичина - Страница 5

Десь надходила весна. – Я сказав їй: ти весна!

Сизокрилими голубками

У куточках на вустах

їй спурхнуло щось усмішками —

Й потонуло у душі…

Наливалися жита. – Я сказав їй: золота!

Гнівно брівоньки зламалися.

Одвернулася. Пішла.

Тільки довго оглядалася —

Мовби кликала: іди!

Почали тумани йти. – Я сказав: не любиш ти!

Стала. Глянула. Промовила.

От і осінь вже прийшла.