Читать книгу Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах - Петер Енґлунд - Страница 14

Настала їхня черга. Повідомлення надходять суперечливі. У Східній Пруссії, схоже, припустилися серйозної помилки з російським наступом. Армія Ренненкампфа звісно ж відступає, але й армія Самсонова готується до втечі. Хіба так може бути? У Галичині справи росіян, здається, йдуть на краще. Лемберґ буде захоплено будь-якої миті. І хоча підкріплення необхідно було б спрямувати швидше проти німців на півночі, ніж проти австрійців в Галичині, стрілецька бригада Лобанова-Ростовського націлена саме на південний фронт. Вона братиме участь у розгромі біля польського кордону австро-угорських дивізій, які вже відступають [16].

Зараз вони перебувають у резерві у Варшаві, отаборилися на великому полі в Мокотові. Андрій Лобанов-Ростовський – сапер російської армії[17] і гвардійський офіцер, поручик, – чин цей отриманий швидше завдяки походженню, ніж заслужений. Витончений молодий чоловік двадцяти двох років, він читає книги запоєм, насамперед французькі романи, але любить також історичні твори. Лобанов-Ростовський добре освічений (він не тільки вивчав право в Санкт-Петербурзі, але і вчився в Ніцці й Парижі), за характером трохи боязкий, не надто міцної статури. (Батько його служив дипломатом.)

Початок війни став для нього сильним переживанням. Кожну вільну хвилину він бігав до міста і там, в збудженому натовпі, просувався до редакцій газет, щоб прочитати вивішені телеграми. Збудження дійшло до краю, коли поширилася новина про обстріл Белграда. Спонтанні демонстрації на підтримку війни прокотилися тими самими вулицями, якими кілька днів тому йшли страйкарі. Він бачив, як юрба зупиняла трамваї, витягала офіцерів з вагонів і з криками «ура» підкидала їх у повітря. Особливо запам’ятав, як підпилий робітник обійняв офіцера, що проходив повз, і цьомкнув його, так що всі навколо засміялися. Серпень видався запорошеним, незвично спекотним. Він, як і всі офіцери, скакав верхи під час усіх цих тривалих маршів, але, незважаючи на це, мало не втрачав свідомість на межі сонячного удару.

У боях він поки ще не брав участі. Найстрашніше, що йому досі довелося побачити, то це пожежа в маленькому польському містечку, де вони були розквартировані. Тоді новобранці, захоплені шпигуноманією, убили вісьмох євреїв, пояснивши це тим, що ті нібито заважали гасити пожежу[18]. Атмосфера загострилася до краю.

О другій годині бригада вишикувалася на полі, перед безліччю маленьких наметів. Настав час богослужіння. Посеред літургії відбулося щось незвичайне. Сонячне світло змеркло. Поглянувши на небо, вони зрозуміли, що це неповне сонячне затемнення. Багато хто вбачали в цьому зловісний знак. Явище справило «незабутнє враження», особливо на більш забобонних солдатів.

Відразу ж після богослужіння всі розійшлися. Частини бригади почали завантаження на потяг, що чекав на них. Як зазвичай, це тривало більше часу, ніж планували. Уже настала ніч, коли настала черга Лобанова-Ростовського. Але й після завантаження все відбувалося в уповільненому темпі. Потяг неспішно котився рейками в ніч, на південь. Це звичне почуття від подорожі на потягах 1914 року: повільність. Вагони, переповнені солдатами, рухалися часом зі швидкістю велосипедиста[19]. Залізниці були заповнені потягами, що в цей період війни часто рухалися в одному й тому самому напрямку і з однією-єдиною метою. Уперед. На фронт[20].

Лобанов-Ростовський не вперше опинився в полоні залізниці, де буквально вишикувалися в чергу потяги з військами. Відстань у двадцять п’ять кілометрів вони долали за добу. Потяг тягнеться незвично повільно – майже не чути деренчання рейкових стиків. Значно швидше можна було б пройти маршем, але наказ є наказ.