Читать книгу Таємниче життя дерев - Петер Вольлебен - Страница 5

Садівники вже не раз запитували мене, чи не стоять їхні дерева занадто щільно. Адже вони, напевно, забирають одне від одного світло та воду. Ці переживання родом з лісового господарства: саме там стовбури мусять якомога швидше грубшати та ставати придатними для зрубування, а на це їм треба багато місця й рівномірно кругле, велике верховіття. З такою метою регулярно (кожні п’ять років) та з певною послідовністю ці дерева позбавляють потенційних конкурентів, тобто зрубують останні. Оскільки дерева не старіють, бо вже в сторічному віці опиняються на лісопилці, то негативний вплив на їхнє здоров’я майже непомітний. Який ще негативний вплив? Хіба ж не звучить цілком логічно, що дерево росте краще, якщо його звільнити від надокучливих конкурентів, надати його кроні якомога більше сонячного світла та наситити його корені достатньою кількістю води? Для представників різних видів це дійсно поміч. Вони направду борються один з одним за місцеві ресурси. Проте це не стосується дерев одного виду. Я вже згадував, що, наприклад, буки здатні товаришувати й навіть годувати один одного. Очевидно, що ліс не зацікавлений у тому, щоб утрачати слабших представників своєї громади. Адже тоді виникатимуть прогалини, що завдаватимуть шкоди чутливому мікроклімату з його сутінковим світлом та високою вологістю повітря. Зрештою, кожне дерево повинне мати змогу вільно розвиватися та вести індивідуальний спосіб життя. Повинне, адже принаймні для буків надзвичайно важить рівновага й справедливість. Ванесса Бурше з Рейнсько-Вестфальського технічного університету Аахена виявила, що в неушкоджених букових лісах можна зробити цікаве відкриття, яке стосується фотосинтезу. Дерева синхронізуються настільки, що показують однакові результати. І це не є очевидним. Кожен бук стоїть на своєму, унікальному місці. Ґрунт під ним буває кам’янистим чи сипучим, із вмістом води чи без неї, деколи з широким асортиментом поживних речовин, а подекуди зовсім бідний – на відстані навіть кількох метрів умови можуть суттєво відрізнятися. Кожне дерево, відповідно, має різні передумови для свого розвитку, а тому й росте швидше або повільніше, отже, спроможне до утворення більшої чи меншої кількості цукру та целюлози. Тому зовсім несподіваним є результат наукової роботи: дерева зрівнюють своїх сильних і слабких представників. Не має значення, грубе дерево чи тонке, адже весь біологічний вид виробляє за допомогою світла однакову кількість цукру на один листок. Вирівнювання відбувається під землею, через кореневі системи. Очевидно, там відбувається жвавий обмін. Хто має багато, той віддає, хто бідний – отримує гуманітарну допомогу. У цьому процесі активну участь беруть також і гриби, що зі своєю велетенською мережею гіфів схожі на гігантські перерозподільні машини. Це дещо нагадує систему соціального забезпечення, яка також перешкоджає занадто низькому падінню окремих членів нашого суспільства.

Отож, буки не можуть рости занадто далеко один від одного. Навпаки, бажаним є їхнє скупчення, тому стовбури часто ростуть на відстані менше ніж один метр. Таким чином, їхні крони невеличкі та стиснуті, а тому багато лісників гадають, що це негативно впливає на дерева. Це слугує причиною того, що їх розділяють, помилково зрубуючи так званих «зайвих» представників виду. Проте мої колеги з Любека дослідили, що буковий ліс, у якому всі дерева стоять щільно, є набагато продуктивнішим. Суттєво більший річний приріст біомаси, насамперед деревини, є доказом здоров’я деревних угруповань. Мабуть, разом їм вдається так оптимально розподілити поживні речовини та воду, що кожне дерево здатне показати себе в найкращій спортивній формі. Якщо окремим представникам «допомогти» позбутися їхніх потенційних конкурентів, то вцілілі дерева перетворюються на одинаків. Обриваються сусідські взаємозв’язки, оскільки навколо стоять лише зрубані пні. І тоді кожне дерево вже тільки коротає дні свого безцільного існування, і, як наслідок, виникає велике розходження в його продуктивності. Деякі індивідууми наче дичавіють і з неймовірним завзяттям вдаються до фотосинтезу, цукор б’є з них, як з фонтана. Тому вони краще ростуть, є активними, проте живуть дуже мало. Адже дерево може розвиватися тільки відповідно до умов лісу, що його оточує. А в такому лісі тепер є багато ослаблених представників виду. Слабші дерева, яких раніше підтримували сильніші, відтак опиняються на лаві запасних. Не має значення, чи криється причина в місці їхнього розташування, у бракові поживних речовин, тимчасовому нездужанні або генетичному наборі, але вони стають легкою жертвою комах та грибів. Хіба ж не це слугує за підтвердження принципів еволюції, що вижити здатні лише найдужчі? Дерева відповіли б на це тільки хитаючи головою чи то пак кроною. Їхній добробут залежить від суспільних зв’язків, і щойно зникають так звані «немічні», то втрачають усі. Ліс перестає бути закритою системою, гаряче сонце та штормові вітри проникають аж до ґрунту та змінюють вологий прохолодний клімат. Окрім того і сильні дерева протягом життя часто хворіють і в таких ситуаціях залежать від підтримки своїх слабших сусідів. А якщо їх немає, то навіть невеличка атака комах здатна вирішити долю багатовікових гігантів.

Колись я теж був причиною, що спонукала дерева вдаватися до екстраординарної допомоги. Коли я тільки почав працювати лісничим, то наказував робити круговий надріз у корі молодих буків. Цей метод передбачає зрізування смуги кори на висоті одного метра, щоб у такий спосіб зумовити смерть дерева. Врешті-решт це один із методів прорідження, коли дерева не зрубують, а вони зсихають самі і відтак як сухостій зостаються в лісі. Навіть тоді вони утворюють більше місця для живих, тому що на їхніх кронах уже немає листя, а тому до сусідів потрапляє більше світла. Звучить жахливо? Так. Адже смерть настає із запізненням на кілька років, тому надалі я такого більше не робитиму. Саме тоді я побачив, як завзято буки боролися, – деякі з них навіть вижили. За нормальних умов це було б неможливо, тому що без кори дерево не здатне доправляти цукор від листя до коренів. А тому коріння вмирає з голоду, припиняє качати поживні речовини, й оскільки через стовбур до крони більше не проникає вода, то ціле дерево засихає. Проте багато представників виду й далі більш-менш бадьоро росли. Тепер мені відомо, що це було можливо тільки завдяки їхнім уцілілим сусідам. Через підземну мережу ті переймали перерване забезпечення коренів і таким чином уможливлювали виживання своїх товаришів. Деяким навіть пощастило заповнити прогалину новою корою. Визнаю, що дотепер трохи соромлюся, коли бачу, що тоді накоїв. Хоча саме в той час я збагнув, наскільки потужною є спільнота дерев. Ти сильний такою мірою, якою є сильний найслабший член твоєї спільноти – саме цей старий ремісничий вислів можна застосувати і до дерев. Й оскільки їм це відомо на інтуїтивному рівні, вони безумовно допомагають одне одному.