Читать книгу Таємниче життя дерев - Петер Вольлебен - Страница 9

У лісі для дерев існують неписані правила етикету. Вони пояснюють, який вигляд повинен мати представник правікового лісу, що йому личить чи дозволено. Слухняний дорослий екземпляр листяних дерев має такий вигляд: прямий, як струна, стовбур з рівномірним внутрішнім розподілом деревних волокон. Симетрично розширені в усі напрямки корені, суттєво заглиблені під самим деревом. Бокові гілки біля основи дерева за часи його молодості були дуже тонкими, а тому вже давно відпали та вкрилися свіжою корою й новою деревиною, а отже, утворився довгий гладкий стовбур. І тільки біля верхнього краю дерева виникає рівномірна крона з сильного гілля, що скидається на простерті до неба руки. Таке ідеальне дерево здатне дожити до глибокої старості. Для хвойних дерев діють подібні правила, лише з тією відмінністю, що гілля їхніх крон росте горизонтально або є злегка вигнутим донизу. З якою метою це все відбувається? Можливо, дерева є таємними естетами? На жаль, відповісти на це я не в змозі, але причина ідеального вигляду криється в одному-єдиному слові – стабільність. Великі верховіття дорослих дерев мусять витримувати пориви штормового вітру, заливні дощі та важкі брили снігу. Здатність витримувати такі навантаження треба постійно підживлювати відповідними ресурсами, крім того головний удар через стовбур на себе бере коріння, що має запобігти поваленню дерева. Тому воно міцно чіпляється за земну поверхню та камені, адже основу дерева деколи шарпає буря з потужністю, що відповідає 200-тонній вазі поїзда. І якщо в дерева є дошкульні місця, воно може тріснути. У найгіршому випадку ламається стовбур, а відтак і вся крона. Рівномірно сформовані дерева так само рівномірно амортизують ударні сили, вирівнюючи та розподіляючи їх по всьому тілу.

А хто етикету не дотримується, у того виникають проблеми. Наприклад, якщо стовбур вигнутий, то навіть у стані спокою в нього проявлятимуться негаразди. Неймовірно велика вага крони рівномірно не розподіляється по всьому діаметру стовбура, а тільки з одного боку тисне на деревину. Щоб не зламатися, дерево цей бік підсилює, що видно по особливо темних річних кільцях (вони містять менше повітря й зберігають більше субстанції). Ще гірше, коли утворюються два центральні пагони. Такі дерева називають двійнятами. Їхній стовбур на певній висоті роздвоюється й далі росте в парі. Під час різких поривів вітру ці дві частини з двома власними кронами хитаються в різних напрямках і вкрай навантажують місце розгалуження. Перехідна ділянка, сформована у вигляді камертона чи латинської літери U, є досить-таки безпечною. Проте нелегко ведеться тим двійнятам, що мають форму букви V, тобто дуже загострене осердя поєднання. Пориви вітру раз за разом роздирають їхнє найглибше місце – там, звідки ростуть обидва стовбури. Оскільки для дерева цей процес дуже болючий, то, щоб запобігти подальшому розщепленню, воно утворює там грубі нарости з деревини. Проте здебільшого такі старання марні й звідти постійно точиться рідина, що через бактерії набуває чорного кольору. Ситуацію погіршує ще й вода, яка проникає в тріщини й зумовлює гниття. Тому одного дня більшість двійняток розламується навпіл. Стабільніша половинка стоїть далі, проте жити їй зосталося лише кілька десятиліть – не довше. Адже велетенська відкрита поверхня рани затягтися вже не годна, тому гриби повільно пожирають дерево зсередини.

Скидається на те, що деякі дерева за зразок для форми свого стовбура обрали банани. Знизу вони ростуть дуже косо й тому здається, що лише згодом вони знову переорієнтовуються на ріст угору. Їм байдуже до лісового етикету, й, очевидно, не тільки їм: часто так поводяться цілі лісові райони. Чи закони природи втрачають там свою силу?

Зовсім навпаки, саме навколишня природа змушує дерева набирати таких форм росту. Наприклад, на певній висоті в горах, незадовго до закінчення лісового покриву. Взимку шар снігу там часто досягає метрової висоти й нерідко зісковзує вниз. І мова йде навіть не про лавини, тому що і в спокої сніг повільно, незримо для людського ока, зсувається в напрямку долин. Зісковзуючи, він огинає стовбури дерев, принаймні молодих. Тому для молодняка в цьому немає нічого трагічного, адже після танення снігу він, не зазнаючи серйозних ушкоджень, випростовується знову. Але пошкоджується стовбур підлітків, що якраз доросли до висоти кількох метрів. У найгіршому разі стовбур ламається, в інших випадках – перекошується. Дерева намагаються вийти з цієї ситуації й тягнуться знову догори. Та оскільки в дерева росте тільки верхівка, то нижня частина залишається кривою. Наступної зими дерева викривлюються поновно, одначе так само і пагін знову тягнеться догори.

Така гра триває кілька років. Як наслідок, утворюється дерево шаблеподібної форми. І тільки з віком грубий стовбур стає настільки стабільним, що звична кількість снігу вже не здатна заподіяти йому ніякої шкоди. Нижня частина «шаблі» залишається вигнутою, а верхня частина стовбура, спокій якої вже ніщо не порушує, стає гарною і стрункою, як в інших дерев.

Це може статися з деревами й без участі снігу, щоправда, так само на схилах. Тоді причина полягає в ґрунті, що впродовж багатьох років неймовірно повільно сповзає вниз. Часто земля зсувається тільки на кілька сантиметрів, проте дерева не відстають і також опускаються додолу, хоча водночас і намагаються й далі рости вгору.

Екстремальні прояви цього явища можна спостерігати на Алясці чи в Сибіру, де у процесі змінювання клімату тане багаторічна мерзлота. У дерев зникає опора, й у в’язкому ґрунті вони повністю втрачають свою перпендикулярну поставу. Оскільки кожен екземпляр перехиляється в інакший бік, ліс скидається на гурт п’яниць, що ледве тримаються на ногах. Науковці, відповідно, такі дерева називають «drunken trees», тобто «п’яні дерева».

На узліссях правила щодо прямого росту стовбурів уже не такі суворі. Сюди дістається бокове світло з луки чи озера, де не ростуть жодні дерева. Менші представники виду можуть ухилитися від опіки великих дерев, пустивши пагони в напрямку відкритого простору. Наприклад, листяні дерева за допомогою неймовірно косого стовбура, що росте практично горизонтально, здатні перемістити свої крони аж до десяти метрів. Звісно, через це дерево наражається на небезпеку бути зламаним, приміром, коли падає багато снігу й свою данину вимагає закон рівноваги. Проте коротке життя з достатньою кількістю світла для продовження роду таки є краще, ніж ніяке. Якщо більшість листяних дерев цією нагодою послуговуються, то більшість хвойних представників виду демонструє свою впертість. Рости можна тільки прямо, і край! Виключно всупереч силі земного тяжіння, тобто лише вертикально догори, щоб сформувати стабільний стовбур ідеальної форми. На узліссі тільки їхні бічні гілки, що мають приступ до світла, стають товстішими та довшими. Оце й усе. Нескромно поводиться лише сосна, що через жадібність пересуває своє верховіття. Не дивно, що саме вона є видом хвойних дерев з найвищою часткою падінь під вагою снігу.