Читать книгу Отроки княжича Юрія - Петро Лущик - Страница 5

– Підписуйте, ваша величносте! Для блага королівства – підписуйте!

Король Угорщини Ласло Четвертий Кун, син Штефана [20] і внук самого Бели ,[21] мав жалюгідний вигляд. Його очі запали, від тривалих розміркувань виступили скули, почорніло обличчя, від чого його половецькі риси загострилися і вісімнадцятирічний юнак ще більше став схожим на свого діда – половецького хана Котяна. Лише вчора йому вдалося звільнитися із полону воєводи Трансильванії Фінти Аби, як короля поставили перед вибором: або корона, або війна проти своїх родичів і опори королівства. І хоча ніхто прямо не казав про війну, але Ласло розумів, що саме про неї і йдеться. Йому згадалися ним же підписані так звані «Половецькі закони», згідно з якими половцям належало залишити кочовий спосіб життя і оселитися у спеціально для них відведених місцях. Тепер же указ, під яким його примушують поставити свій підпис, дозволяє застосувати проти половців силу… якщо ті не пристануть на зазначені умови. А Ласло, як ніхто інший, знав, що половці ніколи на це не підуть. Переслідувані монголами і прийняті у королівські володіння ще Белою, вони продовжували вести звичний їм спосіб життя, ніколи на одному місці не затримувалися, постійних житл не будували. Але вони були відмінними воїнами, і Бела залучив їх до свого війська. Мало того, щоб укріпити союз з ними, король одружив свого сина на дочці половецького хана. Так Ержебет Куманська народила сина – наступника престолу.

Тепер же його змушують відректися від свого народу.

– Підписуйте, ваша величносте!

Ласло Кун хижо подивився на людину в рясі. Як же він ненавидів легата Папи Римського! Єпископ Філіп з’явився у королівстві більше року тому з благородною метою, яку він через незнання справи спочатку навіть привітав. Зі слів єпископа, Його Святість занепокоєний станом, у якому перебуває королівство, і бажає укріпити авторитет юного короля. Лише потім Ласло дізнався, що Ватикан найбільше непокоїло половецьке оточення короля і що до Престолу доходили чутки про його, короля, відступ від христової віри. Отоді і з’явився на землях Угорщини повноважний легат, єпископ Філіп. Заради такої важливої місії Папа Миколай навіть забрав його із Польщі, де той провів останні десять років у якості унція. Ласло не знав, чим конкретно займався Філіп на північних землях і яку користь приніс полякам, але те, що тут, в Угорщині, після його появи справи тільки погіршилися, було очевидно.

– Ваша величносте!

Король більше не став випробовувати терпіння папського легата. Він ще раз подивився на листок з ненависним йому текстом і, не читаючи, поставив свій підпис. Тут же його писар закріпив підписане печаткою. Єпископ Філіп, неначе побоюючись, що король передумає, швидко, аж надто швидко як для свого стану, вихопив пергамент.

– Це було мудре рішення, ваша величносте! – похвалив він. – Достойне короля!

– Це самовбивче рішення, – заперечив Ласло. – Боюся, що незабаром Угорщина пошкодує про це.

– Угорщина викоренить язву поганства. І Святий Престол пам’ятатиме короля Ласло як такого, хто навернув куманів [22] на істинний шлях спасіння.

Ласло не став заперечувати папському легату. Це було просто даремно. За час перебування в королівстві Філіп зумів зруйнувати все, що Ласло вдалося зробити для відновлення Угорської держави. І наостанок єпископ перетворив колишню опору короля – половців – в бунтівників. А те, що вони стануть ними, Ласло не сумнівався. Він надто добре знав своїх одноплемінників. І проти них він змушений буде воювати!

– Я маю відкланятися, ваша величносте! – схилив голову Філіп. – Його Святість відкликає мене до Риму. Гадаю, перед відбуттям я ще зможу попрощатися.

Ласло не відповів, і легат залишив його самого. Але не на довго. Майже одразу ж до зали зайшла Ельжбета. Із примхи короля Бели IV, який керувався лише політичними мотивами і захотів поріднитися з королем Сицилії Карлом Анжуйським, вони стали подружжям ще семирічними дітьми. Між ними ніколи не було справжньої симпатії, вона так і не змогла перерости у сильніші почуття. Зближенню молодих чоловіка і жінки також не сприяв той факт, що після смерті спочатку діда, а через два роки і батька Ласло, йому довелося пережити полон сильних феодалів.

Тим не менше Ельжбета залишалася його дружиною і була в курсі усіх справ.

Ласло підняв голову і подивився на неї.

– Тебе хоче бачити твоя мати, – сказала Ельжбета.

Мати Ласло була дочкою половецького хана Котяна, який ще майже п’ятдесят років тому привів приблизно сорок тисяч своїх підданих у володіння короля Бели і залишився тут. Дочка при хрещенні отримала ім’я Ержбета і після смерті батька залишилася в Угорщині, на відміну від великої частини одноплемінників, що вибрали Болгарію. Саме Ержбета займалася вихованням сина і досягла успіху в цьому. Мало того, що Ласло зовні був схожий на половця, він і думав, як половець, і йому виявилися близькі половецькі звичаї.

Тобто для короля Угорщини мати залишилася єдиною рідною людиною.

Не сказавши і слова, молодий Ласло покинув залу, у якій тільки-но підписав свою капітуляцію. На дружину він навіть не подивився.

Ержбета Куманська недавно розміняла п’ятий десяток років. Незгоди, що випали на її долю – рання смерть батька, скитання з одноплемінниками королівством, вибір, куди йти: залишитися в Угорщині чи перебратися в Болгарію, одруження з нелюбим чоловіком, несправедливий гнів короля Бела на сина, а з ним і на невістку, вбивство чоловіка, регентство над малолітнім сином, – здавалося, зовсім не позначилися на її красі, а лише зробили жінку холодною, розважливою, здатною приймати жорсткі, навіть жорстокі рішення. Мати знала, що вимагають від її сина римський єпископ і феодали. Знала також: ніщо не зможе на даний час перечити цій силі, з якою Ласло змушений рахуватися.

– Я підписав, – з порогу сказав Ласло, тільки зайшовши у приміщення, де на нього чекала мати.

– Я знаю, сину, – відповіла вона. – Я не засуджую тебе. Я не маю права тебе засуджувати. Поки що ми нічого не можемо зробити.

– Поки що? – здивувався син.

– Ніщо не вічне, сину. Навіть і клятва на хресті, якщо вона проголошена під тиском легата.

– Але ж я маю змусити твоїх співвітчизників зректися своєї віри!

– І це також не вічне!

– Вони не зрозуміють мене.

– Багато зненавидять, ти правий, – говорила мати. – Але хтось і зрозуміє. Я, звичайно, напишу вождям листа, щоб вони для годиться прийняли віру Папи, а коли все заспокоїться, ніхто на це звертати уваги не буде. Не мого народу треба боятися тобі, сину.

– Кого ж? – не зрозумів Ласло. – Кого ж насамперед? Здається, немає сусідів, які б не захотіли відірвати від мене хоч шматочок землі. І всі мають на це право! Мій дід Бела добре постарався, повіддававши моїх тіток за могутніх сусідів. Король Лев, король Болеслав, бан Ростислав, герцог Генріх… Я нікого не забув?

– Нікого, – заспокоїла Ержбета. – Але не вони зараз твій головний ворог. Він не зовні споглядає за нашими бідами. Ворог поруч, у Буді.

Мати не назвала імені, але Ласло здогадався, кого вона має на увазі. Воєвода Фінта Аба, у «гостях» якого їм обом довелося побувати і який відпустив їх лише за єдиної умови: згодитися на умови папського легата. Зараз воєвода захопив королівську резиденцію і вже звідтам погрожує всім, хто не підтримає його. Місцеві бани ,[23] занепокоєні присутністю на своїх землях тих же половців, дедалі сміливіше стали підтримувати Абу. І Ласло, і його мати із жахом зрозуміли, що вони залишилися одні, без підтримки. Ще зовсім недавно найнадійнішим союзником був Йоахим Гуткелед, коханець Ержбети. Саме він надав підтримку королеві, тодішній регентші малолітнього короля, коли звідусюди, неначе гриби після дощу, виникали претенденти на угорський трон. У битві проти них він і загинув. Відтоді мати з сином залишилися одні. Тепер же і половців не буде.

– Воєводу Трансільванії – ось кого тобі треба позбутися насамперед! – підтвердила його здогадки мати. – А сусіди почекають.

– Вони не будуть чекати, – заперечив Ласло.

– Тоді ми почекаємо. А потім, коли позбудемося Аби, вони заплатять за все.

Ласло хотів було сказати, що й Аба не настільки наївний, щоб чекати, поки його розіб’ють, але мати випередила його.

– Що ж, доведеться нам знову запросити для допомоги Кесегу, – сказала вона.

Ласло здивовано подивився на матір. Її вибір був, щонайменше, дивний. Івант Кесега володів декількома землями і замками на заході королівства й на фоні хронічної роздробленості виглядав чи не наймогутнішою людиною. За його діями пильно спостерігали сусіди, хтось із заздрістю, хтось із занепокоєнням, а хтось і зі страхом. Його думка цікавила навіть воєводу Абу, але не для виконання, а щоб знати, як йому протидіяти. Саме між ними двома і тривала суперечка, у яку невдовзі була втягнена вся Угорщина.

– Чим Кесега кращий за Абу? – здивовано запитав Ласло.

– Нічим.

– Тоді чому ти хочеш запросити його до нас? До речі, у якості кого? Така людина, як Кесега, на будь-що не пристане.

– Я знаю. Тому я запропоную йому посаду надора .[24]

– Небезпечно.

– Я знаю. Запрошувати Кесегу до трону однаково, що пускати зграю вовків у кошару. Але якщо вовк нападе на вовка, то у дрібного звіра є шанс скористатися з цього. Принаймні залишитися живим. Але це не назавжди, – заспокоїла мати. – Всі думали, що Гуткелед вічний, а загинув безславно, у бою з Бабоничами.

Син вкотре здивувався холоднокровності матері. Він завжди захоплювався її здатністю використовувати будь-кого у своїх цілях, не зупиняючись ні перед чим, а потім без жалю викидати, як непотрібну річ. Те, що Йоахим Гуткелед загинув не випадково, Ласло (та й не лише він один) підозрював із самого початку, а останні слова матері підкріпили його підозри.

Найдивніше було те, що саме клан Кесеги після того захопив землі вбитого коханця і навіть намагався посадити на угорський трон свого ставленика. Та потім прийняв його, Ласло. Але чи щирим був цей вчинок, король не знав.

Не встигла осісти пилюка за кіньми, що відвозили єпископа Філіпа до Риму, а в столиці королівства Естергомі під началом королеви-вдови зібрався з’їзд прелатів і шляхти. Щось подібне королева скликала три роки тому, але не у столиці, а на Ракошському полі, де змусила всіх признати п’ятнадцятирічного сина повнолітнім. Тоді серед присутніх був Аба, але не було Кесеги. Зараз же третьою за важливістю особою вважав себе Івант Кесега. І не було Фінти Аби, і рішення мало бути прийняте проти нього.