Радій Радутний, український письменник, переважно фантаст та автор бойовиків, несподівано для всіх (можливо, й для себе також) спробував свої сили у новому жанрі й написав про людей, що потрапили у минуле. Перед вами «Потік» – третя книга із циклу «Темна синя вода». Перші дві – «Джерело» і «Ручай» – також вийшли у видавництві «Фоліо» у 2016-му та 2017 роках.
Кілька мандрівників у часі, збірна команда з людей від ХІХ до ХХІІІ століття, продовжили свій шлях у минуле. Над кожним з героїв роману висить прокляття: всі вони мають загинути. Галину хочуть повісити, звинувативши у відьмацтві. Юрій, наш із вами сучасник, двічі мало не потрапив під колеса возів. Ігор, нащадок когось із нас, з ХХІІ століття, кілька разів мало не зловив кулю. Альберт, прибулець з іще більш далекого майбутнього, ризикує ще сильніше. Дотепер їм вдавалося ухилятися від ударів долі, але в ХVIIІ столітті багато вішали й довго не вагалися перед тим, як пустити кулю.
Цей час багатий на небезпеки, але багатий ще й на цікаві зустрічі. Саме у ХVIIІ столітті живе один з найвідоміших українських філософів, і якраз його планують використати герої задля своєї мети, а мета досить амбітна – вони прагнуть внести зміни в історію України, причому на самому її початку…
Оглавление
Радій Радутний. Темна синя вода. Потік
Розділ 1. Завжди прекрасний Дніпро
Розділ 2. Мистецтво розпитувати дорогу
Розділ 3. Психологічний портрет фігуранта
Розділ 4. Ми від долі, вона за нами
Розділ 5. Дорожні зустрічі
Розділ 6. Купатися чи не купатись?
Розділ 7. Сліди на воді
Розділ 8. На майдані біля церкви
Розділ 9. Хліб, сіль, дівку на ніч
Розділ 10. Чи буває добрим ранок?
Розділ 11. Правильно бити по голові
Розділ 12. Коріння
Розділ 13. Пошук голки в скирті сіна акустичним способом
Розділ 14. Батіг і пряник
Розділ 15. Назад
Розділ 16. Плоть
Розділ 17. Кров
Розділ 18. Хто в Рай, хто в Пекло
Отрывок из книги
На саму думку про такий варіант захотілося втопитися просто зараз. На щастя, поблизу не те що річки глибокої, а навіть копанки не було, а був лише битий шлях, перехрестя і сивий дідок біля нього. В товстенькій свитці і сивій шапці, з ціпком, на ослінчику. Незворушний, як Будда. Тільки обличчя не гладеньке, як Будді малюють, а схоже на старе, підгниле вже, зморщене яблуко.
Альберт щось сказав Ігорю, той кивнув і рушив до старенького ближче. Я скривився, але не сильно. Галя відвернулася.
.....
– Ну а що могло бути далі? – Ігор знизав плечима й знудьгованим тоном резюмував: – Далі все як завжди. Поляки образились. Забашляли реєстрових козаків, щоб приєдналися до сулимівців, а потім крикнули зраду. Ті й раді старатися. А зі зрадою, як ви знаєте, у нас завжди все гаразд. Сулимівці повелися, як діти малі, скрутили гетьмана й передали полякам…
