Читать книгу Бог, що віджив своє. Довідник для початківців - Ричард Докинз, Richard Dawkins - Страница 3

Чи вірите ви в Бога?

Якого саме?

По всьому світу впродовж історії люди поклонялися тисячам богів. Політеїсти вірили в багатьох богів одночасно (θεός грецькою означає «бог», а πολύς – «багато»). Верховний бог вікінгів був Вотан (Одін). Інших богів звали Бальдр (бог краси), Тор (бог грому з могутнім молотом) та його донька Труд. Були у вікінгів й богині: Снотра (богиня мудрості), Фріґґ (богиня материнства) та Ран (богиня моря).

Давні греки та римляни теж були політеїсти. Як і у вікінгів, їхні боги дуже нагадували людей і мали сильні людські пристрасті та емоції. У дванадцятьох грецьких богів і богинь часто були римські еквіваленти, що нібито виконували ті самі функції, як-от цар богів Зевс (у римлян Юпітер) зі своїми блискавками; його дружина Гера (Юнона); бог моря Посейдон (Нептун); богиня кохання Афродіта (Венера); посланець богів Гермес (Меркурій), який літав на крилатих сандалях; бог вина Діоніс (Бахус). З головних релігій, що дожили до наших днів, політеїстичний також індуїзм із тисячами богів.

Дуже багато греків і римлян вважали, що їхні боги реальні, тому молилися їм, приносили в жертву тварин, дякували за удачу й винуватили їх у невдачах. Звідки ми знаємо, що ці давні люди помилялися? Чому ніхто більше не вірить у Зевса? Ми не можемо знати напевне, але більшість із нас достатньо впевнено називає себе «атеїстами» щодо цих старих богів («теїст» – це той, хто вірить у Бога(ів), а в «атеїст» – «a» означає «ні» – той, хто не вірить). Свого часу римляни називали атеїстами перших християн, бо ті не вірили в Юпітера, Нептуна чи ще когось зі згаданої компанії. У наш час ми називаємо цим словом людей, які не вірять у жодних богів.

Сподіваюсь, що ви, як і я, не вірите в Юпітера, Посейдона, Тора, Венеру, Купідона, Снотру, Марса, Одіна чи Аполлона. Я не вірю в давньоєгипетських богів на кшталт Осіріса, Тота, Нут, Анубіса чи Гора – його брата, що, як Ісус та багато інших богів по всьому світу, нібито народився від діви. Я не вірю в Гадада, Енліля, Ану, Даґона, Мардука чи будь-якого з давніх вавилонських богів.

Я не вірю в Аніанву, Маву, Нгаї чи будь-якого з африканських богів сонця. Не вірю я й у Білу, Гнові, Валу, Віріупранілі, Карраур чи будь-яку з богинь сонця австралійських аборигенів. Я не вірю в жодного з багатьох кельтських богів та богинь на кшталт ірландської богині сонця Едейн чи бога місяця Елата. Я не вірю в китайську богиню води Мацзу, фіджийського бога-акулу Дакуваку чи хетського океанського дракона Іллуянку. Я не вірю в жодного із сотень і сотень богів неба, річок, морів, сонця, зір, місяця, погоди, вогню, лісу… стільки богів, у яких можна не вірити.

А ще я не вірю в Ягве, бога юдеїв. Однак ви, імовірно, вірите, якщо вас виростили юдеї, християни чи мусульмани. Християни та мусульмани (під арабським ім’ям Аллах) перейняли цього юдейського бога, адже християнство та іслам – це відгалуження давньоєврейської релігії. Перша частина християнської Біблії повністю юдейська, а мусульманська священна книга Коран почасти походить із давніх юдейських текстів. Ці три релігії, юдаїзм, християнство та іслам, часто зараховують до однієї групи «авраамічних», бо вони всі походять від мітичного патріарха Авраама, якого також називають прабатьком єврейського народу. З Авраамом ми ще зустрінемося в одному з наступних розділів.

Усі ці три релігії називають монотеїстичними, бо їхні представники нібито вірять лише в одного бога. Я кажу «нібито» з кількох причин. Ягве, головний нині бог (якого тому писатиму з великої літери Б – Бог), виник із малого, як родовий бог давніх синів Ізраїлевих, що, за їхнім переконанням, піклувався про них як про свій «обраний народ». (До нинішнього поклоніння Ягве в усьому світі привела історична випадковість – визнання християнства в Римській імперії після навернення імператора Костянтина 312 року н. е.) Сусідні племена мали власних богів, які, за їхнім переконанням, забезпечували їм особливий захист. І хоча сини Ізраїлеві поклонялися родовому богу Ягве, вони не обов’язково не вірили в богів конкурентних племен на кшталт бога родючості ханаанців Ваала; вони лише вважали, що Ягве більш могутній, а також надзвичайно ревнивий (як ми побачимо згодом): горе вам, якщо він спіймає вас за фліртом з якимись іншими богами.

Монотеїзм сучасних християн та мусульман теж досить сумнівний. Наприклад, вони вірять у злого «диявола» на ім’я Сатана (у християнстві) чи Шайтан (в ісламі). Він має також багато інших імен, як-от Вельзевул, Старий Нік, Лукавий, Спокусник, Грішний ангел, Люцифер. Християни та мусульмани не називають його богом, але вважають, що він має богоподібні сили і з усіма легіонами зла веде запеклу війну проти Божих сил добра. Релігії часто наслідують ідеї з давніших релігій. Поняття всеосяжної війни добра зі злом, імовірно, походить від зороастризму – давньої релігії, яку заснував перський пророк Зороастр і яка вплинула на авраамічні релігії. Зороастризм був релігією двох богів: бога добра (Агура Мазда), який веде битву з богом зла (Ангра-Майнью). Зороастрійців можна знайти й досі, особливо в Індії. Це ще одна релігія, у яку я не вірю, і ви, мабуть, теж.

Одне з найжахливіших звинувачень для атеїстів, особливо в Америці та ісламських країнах, полягає в тому, що вони поклоняються Сатані. Насправді ж атеїсти вірять у богів зла не більше, ніж у богів добра. Вони не вірять ні в що надприродне. У Сатану вірять лише релігійні люди.

Християнство теж межує з політеїзмом, але в інший спосіб. «Отець, Син і Святий Дух» описані як «три в одному й один у трьох». Що саме це означає, теологи сперечаються (часто запекло) протягом багатьох століть. Це схоже на якусь формулу втискання політеїзму в монотеїзм. Його можна навіть назвати тритеїзмом. Давній розкол у християнській історії між східною (православною) та західною (римською) католицькою церквою здебільшого зумовила суперечка через таке питання: Святий Дух «виходить від» (хай би що це означало) Отця та Сина чи лише з Отця? Теологи насправді роздумують про це впродовж усього свого часу.

А є ще мати Ісуса Марія. Для римо-католиків Марія – богиня в усьому, крім назви. Вони заперечують, що Марія – богиня, але все одно моляться їй. Вони вірять у її «непорочне зачаття». Що це означає? Ну, католики вірять, що всі ми «народжені в гріху». Навіть крихітні діти, що, як можна було б подумати, ще трохи замалі, щоб грішити. Хай там як, однак католики вважають, що Марія (як і Ісус) була винятком. Усі решта з нас наслідують гріх першої людини Адама. Фактично Адам ніколи насправді не існував, тому й згрішити не міг. Однак католицьких теологів не збити з пантелику такими дрібницями. Католики вірять, що Марія, замість померти, як решта з нас, тілесно вознеслася (була засмоктана) «вгору» на небеса. Вони зображують її як «Царицю Небесну» (іноді навіть «Царицю Всесвіту»!) з маленькою короною, що балансує на маківці. Усе це нібито робить Марію як мінімум не меншою богинею, ніж будь-яку з тисяч і тисяч індуїстських божеств (яких самі індуси називають просто іншими версіями одного бога). Якщо греки, римляни та вікінги були політеїсти, то й римо-католики теж.

Римо-католики також моляться окремим святим: небіжчикам, яких вважають особливо праведними і яких «канонізував» Папа. Папа Римський Іван Павло II канонізував 483 нових святих, а нинішній Папа Франциск – не менш ніж 813 лише за один день. Вважають, що багато святих мають якісь особливі таланти, які роблять їх вартими молитов з конкретними цілями чи для конкретних груп людей. Святий Андрій – покровитель торговців рибою, святий Бернард – покровитель архітекторів, святий Дроґо – покровитель власників кав’ярень, святий Ґуммар – покровитель лісорубів, свята Лідвіна – покровителька ковзанярів. Якщо потрібно помолитися про терпіння, католики можуть порадити вам святу Риту Касійську. Якщо ваша віра похитнулася, спробуйте святого Івана від Хреста. Якщо відчуваєте розпуку чи душевні страждання, найкращим вибором для вас може бути свята Дімфна. Хворі на рак зазвичай моляться святому Перегрину. Якщо загубили ключі, звертайтеся до святого Антонія. А є ще ангели, що мають різні щаблі: від серафимів угорі через архангелів до вашого особистого ангела-охоронця. Знову-таки римо-католики заперечуватимуть, наче ангели – це боги чи напівбоги, і стверджуватимуть, що насправді не моляться святим, а лише просять їх замовити слівце перед Богом. Мусульмани теж вірять в ангелів. А також у демонів, яких вони називають джинами.

Я не думаю, що має велике значення, хто такі Марія, святі та архангели: боги, напівбоги чи ані те, ані інше. Сперечатися через належність ангелів до напівбогів – це радше те, як сперечатися через тотожність фей і піксі.

Хоча ви, ймовірно, не вірите у фей і піксі, цілком можливо, що вас виховали в одній із трьох авраамічних вір як юдеїв, християн чи мусульман. Як це буває, мене виховували як християнина. Я ходив у християнську школу й зазнав обряду конфірмації в англіканській церкві у тринадцять років. Зрештою, у п’ятнадцять я християнство покинув. Одна з причин була така. Уже приблизно у дев’ять років я вирахував, що якби народився в родині вікінгів, то щиро б вірив у Одіна та Тора. Якби я народився в давній Греції, то поклонявся б Зевсові та Афродіті. У наш час, якби я народився в Пакистані чи Єгипті, то вірив би, що Ісус був лише пророк, а не Син Божий, як стверджують християнські священники. Якби я народився в родині юдеїв, то й досі чекав би на пришестя Месії, давно обіцяного спасителя, замість вірити, що цей Месія був Ісус, як учили в моїй християнській школі. Люди в різних країнах копіюють батьків і вірять у бога чи богів своєї країни. Ці вірування суперечать одне одному, тому вони просто не можуть усі бути правильні.

Якщо одне з них правильне, чому це має бути саме те вірування, яке ви випадково успадкували в країні, де народилися? Не потрібно бути дуже саркастичним, щоб додуматися приблизно до такого: «Чи не дивовижно, що майже всі діти дотримуються тієї самої релігії, що їхні батьки, і це завжди (якось так випадково) правильна релігія!» Одна з моїх улюблених тем – звичка навішувати на малих дітей ярлики релігії їхніх батьків: «католицька дитина», «протестантська дитина», «мусульманська дитина». Такі фрази можна почути щодо дітей, надто малих, щоб розмовляти, не кажучи вже дотримуватися якихось релігійних переконань. Мені здається так само абсурдно говорити «соціалістична дитина» чи «консервативна дитина», але ж таких фраз ніхто не використовує. Не думаю також, що нам варто говорити про «атеїстичних дітей».

А тепер ще кілька імен для тих, хто не вірить. Багато людей намагаються уникати слова «атеїст», хоч вони не вірять у жодного з богів, які мають ім’я. Дехто просто каже: «Я не знаю, ми не можемо знати». Такі люди часто називають себе «агностики». Це слово (яке походить від грецького й означає «незнання») вигадав Томас Генрі Гакслі, друг Чарльза Дарвіна, відомий як «Бульдог Дарвіна», бо він публічно обстоював ідеї останнього, коли той був надто сором’язливий, надто зайнятий чи надто хворий, щоб робити це самому. Деякі з тих людей, що називають себе агностиками, вважають існування або неіснування богів однаково ймовірним. Я думаю, що це не зовсім правильно, і Гакслі зі мною погодився б. Ми не можемо довести, що фей немає, але це не означає, що ми визнаємо ймовірність їхнього існування як 50:50. Більш розсудливі агностики кажуть, що вони не знають напевне, але вважають існування будь-якого різновиду бога малоймовірним. Інші агностики могли б сказати, що воно не малоймовірне, але ми просто не знаємо.

Деякі люди не вірять у богів з іменем, проте тужать за «якоюсь вищою силою», «чистим духом», творчим розумом, про який нічого не відомо, крім того, що це він задумав Всесвіт. Вони могли б сказати щось на кшталт: «Ну, я не вірю в Бога, – мабуть, у сенсі авраамічного Бога, – але не можу повірити, що нічого такого немає. Має ж бути щось більше, щось за межами відомого».

Деякі з цих людей називають себе «пантеїсти». Пантеїсти дещо невизначені щодо того, у що вони вірять. Вони кажуть щось на кшталт: «Мій бог – це все навколо», «Мій бог – природа», «Мій бог – Всесвіт». Або «Мій бог – глибока таїна усього, чого ми не розуміємо». Великий Альберт Айнштайн використовував слово «Бог» у розумінні, дуже схожому на останнє твердження. Це дуже відрізняється від бога, який дослухається до ваших молитов, читає ваші потаємні думки та пробачає (або карає) ваші гріхи – усього, що мав би робити авраамічний Бог. Айнштайн був непохитний: він не вірив у персоніфікованого бога, який робить хоч щось із цього.

Інші люди називають себе «деїсти». Деїсти не вірять у жодного з тисяч богів з іменем за всю історію людства. Однак вони вірять у щось, трохи більш визначене, ніж пантеїсти. Вони вірять у творчий розум, який винайшов закони Всесвіту, привів усе в рух на початку часу та простору, а потім сів відпочивати й уже нічого більше не робив: просто дав усьому відбуватися згідно із законами, які він (воно?) виклав. Деїстами були кілька батьків-засновників Сполучених Штатів, як-от Томас Джефферсон та Джеймс Медісон. Підозрюю, що якби вони жили після Чарлза Дарвіна, а не у XVIII столітті, то були б атеїсти, але не можу це довести.

Коли люди кажуть, що вони – атеїсти, то не мають на увазі, наче можуть довести, що богів не існує. Фактично довести, що чогось не існує, не можна. Ми не знаємо точно, що богів немає, так само ми не можемо довести, що немає фей, піксі, ельфів, гоблінів, лепреконів чи рожевих єдинорогів; так само ми не можемо довести, що не існує Санта-Клауса, Великоднього кролика чи Зубної феї. Уявити собі можна безліч усього, і ніхто цього не спростує. Філософ Бертран Рассел продемонстрував це на яскравому прикладі. «Якби я сказав вам, – говорив Рассел, – що навколо Сонця обертається чашка з китайської порцеляни, ви не змогли б цього спростувати». Однак нездатність щось спростувати – ще не привід вірити в це. У певному сенсі ми всі маємо бути «чайними агностиками». Однак на практиці ми – a-чаїсти. Таким само (технічно агностично), як a-чаїстами, a-феїстами, a-піксистами, a-єдинорогістами чи ким там ще, ви можете бути атеїстами.

Насправді ми маємо бути агностиками щодо всіх цих мільярдів сутностей, які можемо уявити, але ніхто не може спростувати. Проте ми не віримо в них. І поки хтось не запропонує причину вірити, ми лише марнуємо час, переймаючись цим. Такий підхід ми застосовуємо до Тора та Аполлона, Ра та Мардука, Мітри та Великого Джуджу З Високої Гори. Чи не могли б ми піти трохи далі й думати так само про Ягве чи Аллаха?

«Поки хтось не запропонує причину», – сказав я. Що ж, багато людей пропонували те, що вважали причиною вірити в того чи того бога. Або в якусь безіменну «вищу силу» чи «творчий розум». Тому нам потрібно розглянути ці причини й побачити, чи насправді вони вагомі. Деякі з них ми розглянемо на сторінках цієї книжки. Особливо у другій частині, присвяченій еволюції.

З цієї величезної теми я насамперед маю сказати, що еволюція – визначений факт: ми близькі родичі шимпанзе, трохи дальші родичі мавпочок, дуже далекі родичі риб тощо.

Багато людей вірять у свого бога чи богів через священні тексти: Біблію, Коран чи якусь іншу книгу. Цей розділ уже міг підготувати вас до сумніву в такій причині для віри. Різних вір дуже багато. Звідки ви знаєте, що священна книга, на якій ви виросли, правдива? І якщо всі інші неправдиві, що змушує вас думати, що ваша священна книга не така теж? Багато з вас, хто це читає, може, виросли на одній конкретній священній книзі – християнській Біблії. Їй присвячений наступний розділ. Хто її написав і яка причина вірити, що вона правдива?