Читать книгу Бог, що віджив своє. Довідник для початківців - Ричард Докинз, Richard Dawkins - Страница 4

Скільки з того, що ми читаємо в Біблії, правда?

Звідки ми знаємо, що щось в історії було насправді? Звідки ми знаємо, що існував Гай Юлій Цезар? Чи Вільгельм Завойовник? Жоден з очевидців не дожив до наших днів; до того ж очевидці бувають на диво ненадійні, як скаже вам будь-який поліціянт, що хоч раз брав у людей покази. Ми знаємо, що Цезар та Вільгельм існували, бо археологи знайшли промовисті свідчення, а також через багато згадок у різних документах, написаних за їхнього життя. Однак коли єдине свідчення про якусь подію чи особу написане лише через десятки чи сотні років після смерті будь-яких очевидців, історики стають недовірливі. Ці свідчення слабкі, бо їх передавали з уст в уста й легко могли перекрутити. Особливо якщо той, хто про них написав, мав упередження. Вінстон Черчилль сказав: «Історія буде добра до мене. Я маю намір писати її сам!» У цьому розділі ми побачимо, що це проблеми більшості розповідей про Ісуса в Новому Заповіті. Старий Заповіт зачекає до наступного розділу.

Ісус мав би говорити арамейською – семітською мовою, близькою до івриту. Книги Нового Заповіту в оригіналі були написані грецькою, а Старого Заповіту – івритом. Перекладів іншими мовами просто безліч. Найвідоміший англійський переклад – це Біблія короля Якова 1611 року, названа так, бо її замовив король Англії Яків I (Яків VI Шотландський). Я віддаю перевагу саме версії короля Якова, бо там дуже чудова мова – воно й не дивно, бо це англійська часів Шекспіра. А що та мова тепер не завжди добре зрозуміла читачам, то в цій книжці я неохоче вирішив використовувати сучасний переклад – Нову міжнародну версію: якщо не зазначено іншого, цитати взяті саме з неї[1].

На вечірках досить популярна гра, яку в Британії називають «Китайський шепіт», а в багатьох інших країнах – «Зіпсований телефон». Ви стаєте в ланцюжок, скажімо, десятеро людей у ряд. Перша людина щось шепоче – це може бути якась розповідь – другій. Друга шепоче цю розповідь третій, третя – четвертій і т. д. Нарешті, коли ця розповідь досягає десятої людини, вона повторює почуте всім присутнім. Якщо тільки оригінальна розповідь не була винятково проста та коротка, вона дуже зміниться, часто надто кумедно. І в кінці ланцюжка зміняться не лише окремі слова, але й важливі подробиці самої розповіді.

До винайдення писемності й появи наукової археології усні розповіді з усіма їхніми викривленнями, як у цій грі, були єдиним способом передати інформацію між людьми. А він жахливо ненадійний. З кожним новим поколінням розповідь перекручували дедалі більше. Урешті-решт, фактична історія (що сталося насправді) губилася в мітах і легендах. Сьогодні вже складно сказати, чи існував колись реальний прототип легендарного грецького героя Ахілла або казкової красуні Єлени, чиє обличчя «відправило в путь тисячу кораблів». Коли згодом поет Гомер записав ці розповіді (а ми не знаємо, коли це трапилося, навіть приблизно в якому столітті), вони вже були перекручені поколіннями оповідачів. Будь-яка достеменна істина була втрачена. Ми не знаємо, хто такий «Гомер» чи коли він жив; чи був він сліпий, як говорить легенда; була це одна людина чи багато. І ми не знаємо, як його розповіді починалися в оригіналі, до того як вони пройшли перекручувальний фільтр усних оповідок. Чи починалися вони як правдиві історії, а спотворені були потім? Чи вони одразу виникли як фантазійні художні твори, а в переказах змінилися ще більше?

Те саме стосується історій Старого Заповіту. Вірити їм ми маємо причин не більше, ніж оповідям Гомера про Ахілла чи Єлену. Розповіді про Авраама та Йосипа – це єврейські легенди, так само, як розповіді Гомера – грецькі легенди. Як щодо Нового Заповіту? Він дає більше надій знайти правдиві розповіді, бо стосується пізнішого періоду, ніж Старий: якихось двох тисяч років тому. Однак що ми насправді знаємо про Ісуса? Чи можемо ми бути впевнені, що він хоча б існував? Більшість сучасних науковців вважає, що він, імовірно, колись жив. Які докази цього ми маємо?

Євангелія? Їх друкують на початку Нового Заповіту, тому ви можете думати, що й написали їх першими. Проте насправді найдавніші книги Нового Заповіту друкують ближче до кінця: це послання апостола Павла. На жаль, апостол Павло майже нічого не говорить про життя Ісуса. Там багато написано про релігійне значення Ісуса, особливо його смерті й воскресіння. Однак майже нічого навіть схожого на фактаж. Може, апостол Павло вважав, що його читачі вже й так знали розповідь про життя Ісуса. А може, він не знав її сам: згадайте, що Євангелія тоді ще не записували. Може, він не вважав її взагалі важливою. Цей брак фактів про Ісуса в посланнях апостола Павла змушує істориків губитися у здогадах. Чи не дивно, що Павло, який хотів, щоб люди поклонялися Ісусу, майже нічого не говорить про те, що Ісус насправді сказав чи зробив?

Істориків насторожує й те, що про Ісуса майже немає згадок за межами Євангелій. Єврейський історик Йосип Флавій (37 – бл. 100), пишучи грецькою мовою, зазначив лише таке:

Тепер, у ці часи була розумна людина, Ісус, якщо це буде законно називати його людиною, бо Він був чинитилем чудних діл, учителем таких людей, котрі слухають правду з задоволенням. Він повів за Собою як і багато євреїв, так і багато з поган. Він був Месія; і коли Пилат, за радою головних серед нас, засудив Його на хрест, ті, що любили Його, спочатку не залишили Його, бо Він з’явився їм знову живим на третій день, як святі пророки предвістили цю та тисячу інших чудних речей про Нього; і плем’я християн, названих так від Нього, не щезло понині.

Багато істориків підозрюють, що цей уривок – підробка, яку пізніше додав якийсь християнський письменник. Найпідозріліша фраза – «Він був Месія». У єврейській традиції ім’ям «Месія» називали довгоочікуваного єврейського царя чи полководця, який мав народитись, щоб перемогти ворогів юдеїв. Християни вчили, що Ісус був Месія («Христос» – це просто грецький переклад цього слова). Однак для побожного юдея Ісус якось не схожий на полководця. Фактично це ще м’яко сказано. Його заклики до миру – навіть підставляти другу щоку, коли хтось вас ударить – зовсім не те, чого очікуєш від воїна. І далекий від того, щоб повести євреїв проти тогочасних римських поневолювачів, Ісус смиренно пішов на страту від їхніх рук. Ідея, що Ісус був Месія, здавалася б побожному юдею, як Йосип Флавій, божевільною. Якби Флавій чомусь пішов проти всього свого виховання й переконав себе, що такий малоймовірний персонаж, як Ісус, був Месія, він написав би про це велику пісню й танець до неї. Він не кинув би просто випадкову фразу «Він був Месія». Тому вона дуже схожа на пізнішу християнську підробку. Саме так сьогодні вважає більшість учених мужів.

З-поміж інших давніх істориків Ісуса згадує лише римлянин Корнелій Тацит (54–120). Приписуваний йому твір пропонує переконливіше свідчення на користь існування Ісуса, що особливо цікаво, бо Тацит не каже про християн нічого доброго. Пишучи латиною про переслідування перших християн за часів імператора Нерона (37–87), Тацит зауважив:

І ось Нерон, щоб розвіяти чутки, постарався вишукати винних і піддав найвитонченішим покаранням тих, хто своїми мерзотами заслужив до себе загальну ненависть і кого юрба називала християнами. Христа, від імені якого походить ця назва, стратив за часів Тиберія прокуратор Понтій Пілат; придушене на час, це згубне марновірство стало знову вихоплюватися назовні, і не тільки в Юдеї, звідки пішла ця пошесть, але й у Римі, куди звідусіль стікається усе бридотне і безсоромне і де воно знаходить своїх прибічників[2].

Хай там як, але цей уривок теж багато хто вважає підробкою.

За словами більшості, але не всіх науковців, вірогідно, що Ісус справді існував. Звісно, ми знали б це точно, якби могли бути впевнені в історичній правдивості чотирьох Євангелій Нового Заповіту. Донедавна ніхто в них не сумнівався. В англійській мові навіть є вислів «євангельська правда», який означає, що правдивіше вже нікуди. Однак сьогодні цей вислів звучить не надто переконливо після досліджень XIX та XX століть (особливо німецьких науковців).

Хто написав ці Євангелія? І коли? Багато людей помилково вважають, що «Євангеліє від Матвія» написав збирач податків Матвій, один із дванадцяти супутників Ісуса. А «Євангеліє від Івана» написав інший з цієї компанії, Іван, який став відомий як «улюблений учень». Вони думають, що «Євангеліє від Марка» написав юний супутник головного учня Ісуса Петра, а «Євангеліє від Луки» – лікар, друг Павла. Однак ніхто не має жодного уявлення про те, хто насправді написав ці Євангелія. Ми не маємо переконливих доказів у жодному з чотирьох випадків. Пізніше християни просто проставили якесь ім’я на кожному Євангелії для переконливості. Це мало здаватися кращим, ніж позначати їх невиразними, нейтральними літерами на кшталт А, Б, В, Г. Жоден серйозний науковець сьогодні не думає, що Євангелія справді написали очевидці тих подій, і всі згодні, що навіть «Євангеліє від Марка», найдавніше з усіх чотирьох, написане приблизно за 35–40 років після смерті Ісуса. «Євангеліє від Луки» та «Євангеліє від Матвія» взяли більшість своїх оповідей із «Євангелія від Марка», а деякі – з нині втраченого грецького документа, відомого як «Q». Перш ніж ці чотири тексти були нарешті записані, усі матеріали Євангелій постраждали від десятиліть переповідань, перекручень та перебільшень, як у «Зіпсованому телефоні».

Свідками вбивства президента США Джона Кеннеді в 1963 році були сотні людей. Його зафільмували на кіноплівку. Газети всього світу повідомили про нього того самого дня. Щоб вивчити кожну подробицю того, що сталося, створили спеціальний слідчий орган – Комісію Воррена. У ньому збирали компетентні думки науковців, лікарів, криміналістів та експертів із вогнепальної зброї. У 888-сторінковому звіті Комісії Воррена йшлося, що Кеннеді застрелив Лі Гарві Освальд, який діяв сам. Однак з роками виникло чимало мітів, легенд і теорій змови, яких після смерті останніх очевидців, імовірно, ставатиме лише більше.

Терористичні атаки 11 вересня на Нью-Йорк та Вашингтон сталися менш ніж 20 років тому, тобто часу відтоді минуло менше, ніж між смертю Ісуса та написанням найдавнішого «Євангелія від Марка». Факти цих нападів ретельно задокументували, їх повідомили численні очевидці й не раз обговорили кожну подробицю похвилинно. Проте й щодо них немає остаточної згоди. Інтернет повен суперечливих чуток, легенд та теорій. Деякі люди вважають, що це був план самих американців. Або ізраїльтян. Навіть прибульців із відкритого космосу. Інші тим часом вважали, не надаючи жодних доказів, що за цими атаками стояв іракський диктатор Саддам Хусейн. Це виправдовувало в їхніх очах наказ президента Буша про вторгнення в Ірак (хоча офіційною причиною теракти ніколи не були). Очевидці фотографували те, що вважали обличчям Сатани у хмарах димного пилу, які висіли того дня над Нью-Йорком.

На жаль, правда в тому (інтернет демонструє це, як ніколи раніше), що люди просто схильні до вигадок. Чутки та плітки ширяться, мов епідемії, незалежно від істини. Видатний американський письменник Марк Твен нібито сказав: «Поки правда взується, брехня пів світу обійде». І не лише зловмисна брехня, але й хороші історії – неправдиві, але милі та кумедні, особливо якщо їх розповідають щиро, справді не знаючи, що вони неправдиві. Або розповіді, що зовсім не милі, а навпаки, жахливо зловісні – це ще одна причина, чому їх так багато.

Ось типовий приклад того, як неправдива розповідь шириться, бо вона цікава й відповідає очікуванням або забобонам людей. Спершу трохи передісторії. Ви, може, чули про «Вознесіння». Деякі проповідники та письменники, використовуючи окремі уривки з Біблії, останнім часом змусили тисячі людей, здебільшого в Америці, вірити, що невдовзі кілька щасливчиків, вибраних за їхню доброчесність, раптом злетять до неба й зникнуть там. Це «Вознесіння» провістить обіцяне «Друге пришестя» Ісуса. Решта з нас – не вознесені – будуть «Залишені». Люди, яких ми знаємо, раптом щезнуть, не зоставивши жодного сліду. Імовірно, «до неба» означає, що вознесені австралійці полетять у протилежному напрямку, ніж вознесені європейці!

А тепер розповідь, про яку я згадав. Вона неправдива, хоч у неї багато хто вірить, і демонструє, як зазвичай ширяться хороші розповіді. Одна жінка з Арканзасу їхала на машині за вантажівкою, що везла надувні кульки у формі людського тіла в натуральну величину. Вантажівка перекинулася, і рожеві надуті ляльки злетіли до небес, бо були накачані гелієм. Думаючи, що вона побачила Вознесіння та Друге пришестя Ісуса, та жінка почала кричати: «Він повернувся, він повернувся!» і полізла крізь вікно на даху автівки на повному ходу, щоб теж вознестися на небеса. Як наслідок, аварія з двадцятьма автівками вбила тринадцятьох невинних людей і саму ту жінку. Зверніть увагу на підробну точність цього «тринадцятьох невинних людей». Ви можете подумати, що просто чутки не мали б таких подробиць. Але ви помилилися б.

Ви можете бачити, яка «поширювана» ця розповідь. Якби хтось розповів її вам як факт, ви майже напевне поспішили б переказати її комусь іще. Такі розповіді ширяться просто тому, що схожі на правду. Може, вони кумедні. Може, ми насолоджуємося увагою, яку отримуємо, коли переповідаємо хорошу історію. Розповідь про ляльок, накачаних гелієм, не лише надзвичайно яскрава: вона відповідає очікуванням або забобонам людей. Чи ви не бачите, як те саме може стосуватися розповідей про чудесні діяння Ісуса чи його воскресіння? Перші адепти молодої християнської релігії могли бути надто охочі переказувати ці оповідки та чутки про Ісуса, абсолютно не перевіряючи їхню правдивість.

Подумайте про перекручені легенди щодо атаки 11 вересня або вбивства Кеннеді, а потім уявіть, як ще легше й більше можна все перекрутити, якщо немає жодних камер, газет та письмових свідчень упродовж 30 років після події. Немає нічого, крім пліток. Саме така була ситуація після смерті Ісуса. По всьому Східному Середземномор’ю, від Палестини до Рима, виникали окремі осередки християн різного штибу. Зв’язки між цими місцевими групами були слабкі та нечасті. Євангелія ще не були написані. Ті люди не мали Нового Заповіту, який скріпив би їх разом. Вони розходилися в багатьох питаннях, наприклад, чи мали християни бути євреями (та обрізаними), чи було християнство цілою новою релігією. Деякі з послань апостола Павла демонструють лідера, який намагається упорядкувати цей хаос.

Узгоджений біблійний «канон» – офіційний перелік книг – встановили лише за кілька століть після смерті Павла. Сьогодні Біблія, яку читають християни (протестанти), – це стандартний канон із 27 книг Нового Заповіту та 39 книг Старого Заповіту (римо-католики та православні християни мають низку додаткових книг, часто називаних «Апокрифи»).

Євангелія від Матвія, Марка, Луки та Івана єдині в офіційному каноні, але, як ми побачимо, приблизно в той самий час були написані багато інших проповідей Ісуса. Канон здебільшого затвердило зібрання чільників церков під назвою Нікейський собор. Це було 325 року н.е., у дні ейфорії після офіційного визнання християнства в Римській імперії, спричиненого наверненням імператора Костянтина Великого. Якби не Костянтин, вас, імовірно, навчали б поклонятися Юпітеру, Аполлону, Мінерві та іншим давньоримським богам. Набагато пізніше інші кілька великих імперій – Португальська (у Бразилії) та Іспанська (на решті континенту) – поширили християнство по всій Південній Америці. До речі, поширення ісламу в Північній Африці, на Близькому Сході та на Індійському субконтиненті теж стало наслідком військових завоювань.

Як я вже зазначав, Євангелія від Матвія, Марка, Луки та Івана були лише чотирма з великої кількості Євангелій, наявних за часів Нікейського собору. Деякі з менш відомих Євангелій я згадаю трохи згодом. До канону могли включити будь-яке з них, але з різних причин цього не зробили. Часто так траплялося, бо їх вважали єретичними: це лише означало, що вони суперечили «ортодоксальним» віруванням учасників собору. Інколи так траплялося, бо їх написали трохи пізніше, ніж Євангелія від Матвія, Марка, Луки та Івана. Однак, як ми вже бачили, навіть Євангеліє від Марка написане недостатньо рано, щоб вважати його потенційно правдивою історією.

Привілейовані чотири Євангелія вибрали почасти з дивних причин, пов’язаних радше з поетичними міркуваннями, ніж історичними. За два століття до Нікейського собору жив Іреней, один із впливових діячів ранньої історії християнства, відомих як «Отці Церкви». Він був переконаний, що має бути лише чотири Євангелія, не більше й не менше. Іреней вказував на те (неначе це має якесь значення), що Земля має чотири кінці й чотири вітри. Ніби цього було недостатньо, він також зазначав, що Книга Об’явлення святого Івана Богослова згадує Божий престол, який стоїть на чотирьох створіннях із чотирма лицями. Це, схоже, навіяв пророк Єзекіїль зі Старого Заповіту, який бачив подобу чотирьох живих істот, що виходили з бурхливого вітру, кожна з яких мала чотири обличчя. Чотири, чотири, чотири, чотири – від цієї цифри не втекти, а отже, потрібно мати в каноні чотири Євангелія! На жаль, саме такі «міркування» заміняють логіку в теології.

Книгу Об’явлення, до речі, додали до канону лише пізніше, і шкода, що взагалі додали. Якийсь хлопчина на ім’я Іван однієї ночі на острові Патмос мав дивний сон, який записав. Ми всі бачимо сни, і багато з них досить дивні. Мої майже завжди такі, але я не записую їх і точно не вважаю ці сні достатньо цікавими, щоб нав’язувати їх іншим людям. Сон Івана був дивніший за більшість (неначе під наркотиками). Він став дуже відомий лише тому, що якось потрапив у біблійний канон. Полум’яні проповідники в Америці вважають цей сон пророчим і часто цитують. Нарівні з першим посланням апостола Павла до солунян, Книга Об’явлення – головне натхнення ідеї «Вознесіння». Це також джерело небезпечної ідеї, що довгоочікуване Друге пришестя Ісуса буде лише після «Битви при Армагеддоні». Згадане вірування пояснює, чому деякі люди в Америці прагнуть тотальної війни за участі Ізраїлю на Близькому Сході. Вони думають, що то й буде «Армагеддон».

Через надзвичайну популярність книжок серії «Залишені» тисячі людей, особливо в Америці, щиро підтримують божевільне вірування, що Вознесіння буде насправді. І буде невдовзі. Є навіть вебсайти, що рекламують платну послугу догляду за вашим котом, якщо ви раптом тілесно злетите «вгору» на небеса. На жаль, люди не розуміють: які книги включили до канону, а які були… залишені, майже повністю вирішив простий випадок!

Тривалий відтинок між смертю Ісуса та написанням Євангелій дає нам лише одну з причин сумніватися, що вони становлять правдивий виклад історії. Інша причина полягає в тому, що Євангелія суперечать одне одному. Хоч усі вони погоджуються, що Ісуса супроводжували дванадцятеро учнів, проте розходяться в тому, ким вони були. Євангелія від Матвія та Луки простежують походження чоловіка Марії Йосипа від царя Давида через два геть різні ланцюжки предків (25 у Матвія й 41 у Луки). Ба гірше, Ісус нібито народився від матері-діви, тому християни не можуть використати походження Йосипа від Давида, щоб встановити, що Ісус походить від Давида. Євангелія також розходяться з відомими історичними фактами, наприклад про римських правителів та їхні діяння.

А втім, ще одна проблема з визнанням Євангелій як історичної правди – це їхня одержимість справдженням пророцтв Старого Заповіту. Особливо в Євангелії від Матвія. Виникає відчуття, що автор цілком міг щось вигадати та вписати це у свій твір, лише щоб справдити пророцтво. Найяскравіший приклад – вигадана легенда, що Марія була діва, коли народила Ісуса. І ця легенда справді отримала власне життя. Матвій розповідає, як до Йосипа уві сні явився ангел і запевнив, що його наречена Марія вагітна не від іншого чоловіка, а від Бога. (Це, до речі, суперечить Євангелію від Луки, де ангел явився самій Марії.) Хай там як, Матвій далі, не відчуваючи найменшої тіні сорому, ділиться з читачами: