Читать книгу Коли прокидається сила - Роман Росіцький - Страница 4

Дядько Гонафо тихенько прочинив дверi i увiйшов до кiмнати, в якiй Беренiка полюбляла спати у холоднiшi пори року. Дiвчинi щось снилося: очi пiд заплющеними повiками неспокiйно бiгали, дихання було нерiвномiрним, а кисть правої руки силкувалася стиснутися в кулак.

Астролог сiв на стiлець бiля лiжка, i в ту ж мить Беренiка прокинулася.

– Яка гидота, – мовила вона, вiддихуючись.

– Бачила потвору? – спитав дядько Гонафо. – То був Iдрiге.

– Жартуєш? Менi що, з тим одороблом i наяву доведеться битися?

– От чудна, – усмiхнувся астролог. – Ти бачила душу того поганця.

– А насправдi вiн такий гарний, як описувала Меллiнта?

– На мою думку, зла людина не може бути гарною.

– До речi, ти чому вчора не з’явився?

– Роботи багато було. Втомився. Ти вже не гнiвайся.

– Цього разу прощаю.

– Їсти хочеш?

– Могла б i обiйтися, але якщо ти щось принiс, то вiдмовлятися грiх.

– Хлiб, сир i багато часнику, – оголосив дядько Гонафо меню снiданку. – Вчорашнiй замовник пропонував ще сало, але я вiдмовився.

– Вiдколи це ти бiдним людям гороскопи став складати?

– А хто сказав, що мiй клiєнт бiдний? Та вiн багатший за самого короля!

– Не зрозуміла.

– А що тут розумiти? Скнара вiн. Затям собi: щедра людина нiколи не буде багатою.

– Ти хочеш сказати, що твiй клiєнт харчуєтся чорним хлiбом, часником i салом?

– Нi. Цей нарощує власне i в їжi собi не вiдмовляє. Ти б його тiльки бачила – стiжок у штанах.

– Вельми естетичне видовище, – пирхнула Беренiка i взялася до снiданку.

Тренування стали настiльки звичними, що тiло само без найменшої вольової спонуки наповнювалося енергiєю дiї, бажанням руху. Дядько Гонафо молодшав на очах, а Беренiка радiла, як дитина, кожному вдалому випаду, кожному вiдбитому удару i кожному стрибку, що вiд чарiв Гермiниного меча набував вiдтiнку польоту.

Пiсля обiду Беренiка i Гонафо вирушили до лiсу шукати хатину, бачену увi снi.

– То, кажеш, ти таки скрутила потвору вночi? – запитав астролог дорогою.

– На жаль, це був лише сон, – зiтхнула дiвчина.

– Знаєш, сни рiзнi бувають. Я за своє життя яких тільки не набачився.

– Так я тобi й повiрила.

– Можеш не вiрити, але я таки розповiм. – Дядька Гонафо Беренiчинi шпильки не зачiпали за живе, а частенько навiть розвеселяли. – Так от, скептику, сни бувають трьох видiв. Найпоширенiшi – звичнi, баченi щоночi, коли мозок для розваги вибудовує з усього, що бачили очi i чули вуха, радiснi або тривожнi фантасмагорiї. Ну, це вiд настрою залежить. Такi сни iснують для задоволення. Другий вид – сни пророчi. Навряд чи тобі вони коли снилися…

– Звiдки ти можеш знати, що менi снилося, а що нi?!

– Якби таке хоч раз трапилося, то я б знав про це того ж ранку. А от сьогоднiшнє твоє видиво належить до третього типу сновидiнь. Я їх для себе називаю снами-дiями. Хитра штука, скажу тобi. Все, що у таких снах вiдбувається, має значний вплив на реальнiсть. З того я роблю висновок, що Iдрiге буде битий.

– Ти це щойно придумав?

– Знущаєшся?

– Ти старий, досвiдчений i хитрий. Тобi обдурити бiдну дiвчину простiше простого.

– Ми правильно йдемо, проста дiвчино? – запитав Гонафо, коли Беренiка звернула з наїждженої дороги у густi хащi.

– Тут стежка i дуб. Такі, як увi снi.

Гонафо зупинився в нерiшучостi. Його увагу привернув шум угорi. Придивившись уважнiше, вiн побачив, як двi сойки б’ються з вороною. Дивовижно, але чорна бандитка перемагала! А далi сталося зовсiм незрозумiле: одна з сойок полетiла геть, лишивши свою товаришку наодинцi з вороною. I тiльки це сталося, переможне каркання змiнилося iстеричним лементом.