Країна Ірредента. Злодії та Апостоли (збірник)

Оглавление

Роман Іваничук. Країна Ірредента. Злодії та Апостоли (збірник)

Країна Ірредента

Розділ перший. Михайло

Розділ другий. «Ой там у Львові музика грає…» (Із Михайловых записок)

Розділ третій. Відновлена фреска (Із Михайловых записок)

Розділ четвертий. Батько і син

Розділ п'ятий. «Глянь на Волгу – чий стогін лунає?» (Із Михайловых записок)

Розділ шостий. Видіння 1921 року (Із Михайловых записок)

Розділ сьомий. Я багато передумав, брате…

Розділ восьмий. Лицарі «Залізної остроги» (Із Михайловых записок)

Розділ дев'ятий. Срібна сурма (Із Михайловых записок)

Розділ десятий. Майдан

Розділ одинадцятий. Помстіться за мене! (Із Михайловых записок)

Розділ дванадцятий. Мати і син

Розділ тринадцятий. Я – із самим собою

Розділ чотирнадцятий. Війна ще буде! (Із Михайловых записок)

Розділ п'ятнадцятий. Впаду на полі бою (Із записок охоронця)

Розділ шістнадцятий. Блудний син

Розділ сімнадцятий. Зродилися ми з великої години

Розділ вісімнадцятий. Камені з божої пращі

Розділ дев'ятнадцятий. Інавгурація

Розділ двадцятий. Замість епілогу

Злодії та Апостоли

Розділ перший

Розділ другий

Розділ третій

Розділ четвертий

Розділ п'ятий

Розділ шостий

Розділ сьомий

Розділ восьмий

Розділ дев'ятий

Розділ десятий

Розділ одинадцятий

Розділ дванадцятий

Розділ тринадцятий

Розділ чотирнадцятий

Розділ п'ятнадцятий

Розділ шістнадцятий

Розділ сімнадцятий

Розділ вісімнадцятий

Розділ дев'ятнадцятий

Розділ двадцятий

Гуцульський глосарій до повісті «Злодії та Апостоли»

Отрывок из книги

Головного героя цієї книги називатиму Михайлом, хоча він у своїх записках додав ще й прізвище Безрідний; це літературний псевдонім, і я не буду так його називати, оскільки знаю власне горде прізвище мого приятеля, яке нехай залишиться для читача загадкою. Зрештою, я не хотів би, щоб читач виворожував, хто ховається за цим псевдонімом, тих Михайлів із останнього покоління борців за нашу Незалежність було багато, всі вони чесно витримали іспит своїх сумлінь, і ми, хто нині скористався чином українських дисидентів і мав би пишатися їхньою жертовністю, часто спокійно й байдуже спостерігаємо, як колись рельєфні постаті нашого резистансу поволі стають тінями, їх поглинає непам'ять у нинішньому політичному безладі, щойно на кін вийшло наймолодше покоління, майбутню діяльність якого я ще не наважувався б оцінювати Шевченковими словами: «Ми чесно йшли, у нас нема зерна неправди за собою».

Мій друг Михайло, а також я, належимо до третьої верстви, якщо брати відлік часу з того моменту, коли наша зневолена земля вперше стрепенулася, мов шкіра на бикові, котрого з дрімоти розбудило червоне марево, і він, не тямлячи себе, рвучко кинувся уперед, щоб не залишитися в глухому безнадійному запіллі, а що обхідних доріг до вогнища не бачив, то помчав стрімголов, мов той же бик на арені, який рве рогами червоне полотнище, а тореадора не бачить, тільки чує в собі болісний хрускіт, коли в його загривок встромляється шпага, – і так пройшли через ціле століття три покоління засліплених праведною люттю борців, які не зуміли уникнути смертельного удару вправного тореро.

.....

Я спитав Михайла, що мені належиться робити.

«Що тобі належиться робити, питаєш? А те, що й робиш. Тільки неси людям слово чистим, наче кришталь… І хай швець шиє взуття для України, адже через те, що ми мали надто багато політиків, а шевців обмаль, заламалася блискуча офензива усусусів під Чортковом у дев'ятнадцятому році; без кравців ми б ходили голі, без хліборобів – голодні, без асенізаторів потонули б у смородному бруді, без письменників були б німі, а без мучеників на хрестах ніколи б не воскресли… Що маєш робити, питаєш? Чому питаєш? Ти вже розпочав ту роботу. Встиг пережити люту критику, негацію, а тепер мусиш вигартувати себе так, щоб міг витримати ще й випробування славою, яка тебе не повинна обминути».

.....