Оглавление
Роман Іваничук. Четвертий вимір. Шрами на скалі (збірник)
Четвертий вимір
Частина перша
Вересень, 1881, Тифліс. День
Михайло Володимирович Горяєв
Вересень, 1881, Тифліс. День
Протоієрей Андріївської церкви Завадський
Кінто Гіві
Тереза
Петро Сергійович Клушин
Вересень, 1881, Тифліс. День
Ніко Ніколадзе
Тисяча вісімсот сорок сьомий. Малий єфрейтор
Костомаров
Гулак
Аліна Крагельська
Частина друга
Вересень, 1881, Тифліс. Ніч
Четвертий вимір
Весна, 1884. Тифліс. Петре Умікашвілі
Гулак
Ніко Ніколадзе
Кееноба
Петре Умікашвілі
Петербург, 1885. Весна
Стародуб на Чернігівщині, 1886
Гянджа. Останнє десятиліття віку. Гулак
Джелал Унсі-заде
Інтермеццо. 1897
Качаг Набі
Частина третя
Очна ставка (De profundis)[39]. Гулак
Малий єфрейтор
Гулак
Малий єфрейтор
Гулак
Малий єфрейтор
Останній вимір
Від автора
Шрами на скалі. Роман
І
II
III
IV
V
VI
VII
VIII
IX
X
Епілог
Отрывок из книги
Стіни й склепіння кафедрального храму Сіоні обступили мене і накрили – я почувався тут зовсім безпечно, мов равлик у шкаралущі. Переді мною образ хрестительки Грузії рівноапостольної Ніно, яка повернула ворожі стріли в бік супостатів, розвіяла смертоносний смерч над Грузією і тепер дивиться на парафіян і на мене добрими й ледь співчутливими очима; вона в цю мить прощає мені все: мою поквапну молитву, в зміст якої заглибитися не можу, мої бездумні поклони, і неувагу слуху мого, й отупіння мозку, який не відтворює в свідомості божественної гармонії двоголосого хору жінок у чорних сукнях та хустках і відлуння молодих чоловічих голосів, що долинають десь із захристії, а може, з небес; рівноапостольна Ніно, покровителька Грузії і моя, заспокоює мене ласкавим поглядом і зводить очі горі, я слідом за нею дивлюся на внутрішню величну порожнину стрімкої бані, яка кличе мене de profundis[1] у висоти неземного, проте я оточений масивними стінами та гостроверхою банею і мені нічого не загрожує – тут храм моєї душі. Мені страшно нині виходити з нього, мене ловить рукою моє колишнє життя, з якого мене забрали силоміць і до якого добровільно вертатися не хочу. Допоможи мені, свята Ніно, я боюся роз'ятрити старі тривоги і рани – біля тебе знайшов захисток і душевний спокій. Не тривож мене, світе, з-поза храмом Сіоні, не терзай мені душу, давнє життя…
Микола Іванович Гулак провів рукою по сукмані: удвоє складена перепустка, схована у внутрішню кишеню, захрускотіла під долонею – і він ніби ступив на крихкий лід, а хто зна, хто зна, чи цей льодок заснував тільки осінні дорожні калюжки, а може, під ним глибина і прірва, я там був уже, вийшов і більше не хочу. І все-таки Гулак осторожно прислухався до хрускотіння перепустки на археологічний з'їзд до Воронцовського палацу, який має відбутися сьогодні без нього – його не запросили, – дістав перепустку сторож Воронцовського саду батоні[2] Іраклій, хазяїн квартири.
.....
І ось він: стоїть з опущеними руками перед моїм порогом, називає моє ім'я і не сміє ступити кроку вперед, і я подумала, що сама доля довіряє мені цю людину. Я широко відчинила двері.
Микола Іванович поклав саквояж на підлогу і, схлипнувши, обняв мене. Я вся сховалася в його обіймах, мені стало, як ніколи досі, добре й затишно, і я заново в житті відчула, як моє тіло – груди, лоно, – стало враз полохливим, тремтким, розслабленим солодкою млостю, ніби це мало статися уперше.
.....
