Читать книгу Леонід Биков - Ростислав Коломиец - Страница 2
Сонячна людина
ОглавлениеЖиття – це не шлях до смерті, життя – це чудо.
Леонід Биков
Ім’я Леоніда Бикова не потребує додаткової реклами.
У 60—80-ті роки XX сторіччя в СРСР:
• кіноактор Леонід Биков – улюбленець мільйонів глядачів, його пізнавали на вулицях і радо віталися з ним: «Привіт, Максиме!», «Моє шанування, Маестро!»;
• кінорежисер Леонід Биков – його фільми збирали багатомільйонну глядацьку аудиторію, стаючи рекордсменами річного кінопрокату, становлячи феномен духовного життя суспільства. «Смуглянка» – це про льотчика-диригента чи про диригента-льотчика…
Нарешті, і по сьогодні у незалежній Україні його ролі та фільми сприймаються як правдивий документ свого часу:
• як вижити у нелюдські часи і залишитися людиною,
• і не просто вижити, але – увага! – передати людям могутній заряд бадьорості й оптимізму.
Сама лише згадка про Леоніда Бикова викликає у людей добру усмішку. Й не дивно. «Є люди, в яких живе сонячне світло». Це актор Михайло Ульянов – про людину, актора і режисера Леоніда Бикова… А що таке сонячне світло? Це джерело енергії в нашому житті.
Я згадав ці слова за дещо несподіваних обставин. Мені довелося – ну, як довелося, це був мій свідомий вибір – поставити «Суєту» Івана Карпенка-Карого (де б ви думали?) у Тарі – в Омському Північному театрі. Там і нині живе багато українців, їхніх дітей, онуків, виселених свого часу з українських земель. У виставі про історію розпаду та возз’єднання української сім’ї тричі звучала наша пісня «Гей, наливайте повнії чари…». Уперше її заспівали за столом, де зібралися члени славної родини Барильченків, удруге – коли вони роз’їжджалися – знову батьки на самоті, утретє – коли, лишившись самі, батьки поринають у мрії про наступну зустріч – чи дочекаємось?..
На поклони актори вийшли, співаючи цю пісню, яку стихійно підхопив один, другий – уся зала. А потім українці зі сцени пішли до українців у залі й співали українську пісню разом. Це було незабутнє єднання сцени і зали…
Наступного дня мене запросили на відкриття музею Михайла Ульянова у Тарі, де він жив у юності. І я згадав, що Ульянов працював у кіно з Биковим і оцінку його – у ньому «жило сонячне світло».
То, може, й нам удалося запалити у глядацькій залі «сонячне світло»?..
Привіт зі сцени – з України:
Гей, наливайте повнії чари,
Щоб через вінця лило-ося…
І у відповідь із зали – у подяку:
Щоб наша доля нас не цуралась,
Щоб краще в світі жило-ося!..
Продовжуючи співати, актори спустилися в залу і злились із глядачами…
Напевне, цей промовистий факт так відклався у моїй пам’яті, що якось опосередковано привів мене до думки про створення книги про людину, в якій живе сонячне світло…
У рік загибелі Леоніда Бикова декорація з його незавершеного фільму «Прибулець» – «літаюча тарілка» – демонструвалася на Всесоюзній виставці «60 років радянського кіно». У книзі відгуків з’явився знаменний запис: «Хочеться вірити, що Леонід Биков не помер, але злетів на іншу планету і… повернеться».
І таки повернувся.
1994 року в незалежній Україні сталася символічна подія, що засвідчила невмирущість його таланту. Переді мною свідоцтво, зареєстроване у міжнародному каталозі під номером 4682, про присвоєння малій планеті імені «Биков» на честь талановитого українського актора і режисера Леоніда Федоровича Бикова (1928–1979).
І от сьогодні він може побачити з небес, як:
• його іменем названі вулиці великих і малих українських міст – Києва, Харкова, Краматорська, Кривого Рога, Дружківки, Покровська, Слов’янська, Сум;
• на його честь на борту літаків СУ-27 у Краматорську і МіГ-29 у Василькові написано «Маестро Леонід Биков».
• 1982 року побачив світ документальний фільм-спогад про Леоніда Бикова під промовистою назвою «…Якого знали всі».
• 1996 року він оживає у книзі спогадів «Будемо жити!».
Ось він – в образах зі своїх кінофільмів:
• 2001 року в київському парку Слави встановлено пам’ятник військовим льотчикам, загиблим при визволенні України. Відтворено постать Леоніда Бикова у його найвідомішому кінообразі командира ескадрильї Титаренка на прізвисько «Маестро» у фільмі «В бій ідуть самі “старики”». Підпис на постаменті: «Військовим льотчикам присвячується. Леонід Биков».
• 16 вересні 2016 року на фасаді Будинку культури села Шестовиць Чернігівської області відкрито пам’ятну дошку, а поряд – інформаційний стенд про те, як в їхньому селі знімали фільм «В бій ідуть самі “старики”». На відкритті пам’ятної дошки Володимир Талашко, який грав у цьому фільмі Сергія Скворцова, зворушливо мовив: «Я вдячний долі за те, що знімався у цій картині, що був у моєму житті Леонід Биков, був Сергій Скворцов. Вдячний і місцевим жителям, що брали участь у зйомках фільму».
• Нещодавно, 2019 року, в харківському парку Шевченка встановлено скульптуру Леоніда Бикова, знов-таки в образі командира ескадрильї Титаренка. Це ціла театральна вистава. «Маестро» сидить на камені, поруч – труба, а з чобота стирчить аркуш із текстом знаменитої «Смуглянки». Позаду «Маестро» – зелений коник. Так скульптор жартівливо зобразив іще одного персонажа фільму – лейтенанта Александрова, якого за ловлю коників прозвали «Кузнєчиком», відсторонили від польотів і призначили «довічним черговим по аеродрому»…
І чудо – оживає легендарний Макарич: у Харкові, на території Університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба – пам’ятник механіку Макаричу у виконанні Олексія Смирнова, улюбленого артиста Леоніда Бикова у фільмі «В бій ідуть самі “старики”».
У динаміці часу Леонід Биков постає як…
За радянських часів Леоніда Бикова називали – видатний радянський актор і режисер. У ті часи у свідомість людей вкорінювалося поняття – радянський народ. Пам’ятаєте, як вигукували 1958-го на осуд Бориса Пастернака: «Я, як і весь радянський народ…».
Сьогодні ми говоримо – видатний український актор і режисер Леонід Биков. І так воно є.
Вічну пам’ять суджено Леоніду Бикову. Він дарував нам любов на землі, а тепер нам світить із неба…
Тож пам’ятатимемо Леоніда Бикова і не втрачатимемо оптимізму і в наші непрості часи побудови суверенної України!
А якщо без пафосу?..
Все-таки Леонід Биков і досі лишається в нашій уяві як загадкова, зрозуміла і незрозуміла водночас постать. Тож, сподіваюся, ви мене зрозумієте правильно, прочитавши наступні рядки.
Провідною ідеєю у написанні цієї книги стала для мене мудра настанова, скоріше напоумлива порада німецького філософа, філолога, лінгвіста Вільгельма фон Гумбольдта: «У кожній людині… є одна частина, що стосується лише її самої та її випадкового існування… Але є й інша частина, в якій міститься ідея, що виявляється через неї з надзвичайною прозорістю, і завдяки цій частині вона є символом».
Усе це так, але я б не протиставляв так категорично поняття «випадкового існування» та «людини-символу». І для мене в цьому сенсі не менш важливо показати митця Леоніда Бикова у живому оточенні, у спілкуванні, розмовах, щоденній праці – словом, зробити для нас більш близькою людину, яка увійшла в історію української художньої культури. Тоді ця справді символічна постать увійде в свою плоть і кров.
Читач учинить мудро, маючи перед собою хоча б деякі з фільмів режисера Леоніда Бикова та фільмів із його участю як актора, ну, хоча б «Максима Перепелицю», «Зайчика», «В бій ідуть самі “старики”», «Ати-бати, йшли солдати» – всі вони у відкритому Інтернеті. Самі зрозумієте, на якій сторінці читання звернутися до перегляду.