Читать книгу Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі - Сборник - Страница 22

Батько мав трьох синів. Два з них були мудрі, а третій, наймолодший, дурний. Назвали його Тимком.

Старші брати все, що треба, робили, а Тимко нічого не робив. Через це брати сердилися на наймолодшого.

Їх батько мав багато худоби, щодня будив старших синів і посилав пасти череду.

– Тату, та най і Тимко щось робить. Ми на нього не будемо працювати, – кажуть брати.

А батько:

– Нічого, сини. Він вам їсти принесе.

Мати наварила борщу, напекла хліба й посилає Тимка віднести братам їсти.

День був сонячний. До пасовища дорога неблизька. Йде Тимко дорогою, в одній руці несе горщик з борщем, а в другій – ложки та хліб.

Раптом чує – щось за ним крадеться. Оглянувся – тінь свою побачив. Злякався. Швидше йде – тінь за ним швидше. Біжить, і тінь біжить.

Кричить зі страху:

– Гей, люди, якась біда суне за мною!

Але ніхто його крику не чує. Сів Тимко, і тінь сіла. Думає собі:

– Може, ця чорна біда голодна, що так біжить за мною. Дам я їй трохи борщу, хай відчепиться від мене.

Йде Тимко далі та по ложці борщу кидає позад себе. Йшов і хлюпав борщем, поки дно в горщику не показалося, але тінь далі йшла за ним.

Так Тимко дійшов до моста. Йде мостом і бачить велику дірку.

– Гей, – каже, – тут можна й ногу зломити.

Витяг з торбини хліб, що ніс братам, та й заткнув ним у мості дірку.

Прийшов на пасовище до братів, а вони питають:

– Що ти нам приніс?

– Та ніс вам обід, але біда якась йшла за мною, і я годував її борщем.

– То, може, хліба приніс?

– Був і хліб, але я заткнув ним дірку в мості.

Зрозуміли брати, що Тимко своєї тіні злякався, але не розсердилися, бо на дурного ніхто не сердиться.

Кажуть йому:

– Тепер ти паси худобу, а ми підемо обідати. Лише дивися, аби худоба вся вкупі була.

Взяв Тимко добрий дрючок і пастушить. Не встигне теля від гурту відійти, як він б'є його палкою по голові й тягне на купу. Втікає вівця – теж убиває і на купу. Перебив усю худобу, сів зверху й чекає братів з обіду.

Повертаються брати:

– Що ж ти, Тимку, наробив?

– Те, що ви казали. Тепер худоба вже не розбіжиться нікуди.

Знають брати, що чекає їх гірка година. Порадилися, що треба утікати в світи, але як дурного позбутися?

– Біжи, Тимку, додому, припри двері стайні, аби батько думав, що худоба вже загнана.

Поки брати старші радилися, Тимко побіг додому, зняв із стайні двері й припер на пасовище.

– Що ти натворив?

– Та ж ви казали приперти. Я і припер.

Утікають усі троє. А Тимко несе за собою двері.

– Кинь їх! – кажуть брати.

– Та як я можу наше добро розкидати? – відповідає Тимко.

Застала їх ніч у темному лісі. Де ж ночувати?

Знайшли вони доброго дуба, старші брати лізуть на дерево, а дурний тягне за собою ще й двері.

Побачили брати, що двері стануть у пригоді. Якщо їх покласти на гілля – можна по черзі подрімати. Допомогли Тимкові витягти двері на дерево.

Сидять брати на дубі й радяться, що далі робити? Куди йти? Раптом чують: віз скрипить. Їде підвода й зупиняється під дубом.

Брати на дереві великий страх переживають, бо ж з підводи злізли дванадцять розбійників. Зняли вони з воза залізну скриню, розвели вогонь. Беруть по кавалку м'яса та й смалять на вогні, вечеряють. А братам лише слина з рота котиться, бо ж голодні.

Після вечері починають грішми ділитися, що в скрині привезли.

Дурний як побачив стільки грошей, та й шепоче:

– Вступіться звідси, брати мої, бо кидаю двері.

А брати в страхові просять:

– Та тихо, бо нас тут, як горобців, передушать.

Тимко братів відсунув, підняв двері та й як двигне на розбійників.

А розбійники думали, що це з неба щось падає на них, та й порозбігалися по лісу, хто куди.

Брати тимчасом злізли з дуба, позбирали гроші, посідали на віз і поїхали додому. Тепер не боялися перед батька стати й правду розповісти.

Батько простив усе дурному Тимкові, бо все те окупилося сторицею.

Кажуть люди, що вони в щасті живуть і хліб жують.